WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Джерела фінансового забезпечення екологічних програм на засадах кіотського протоколу - Реферат

Джерела фінансового забезпечення екологічних програм на засадах кіотського протоколу - Реферат

За даними Економічної комісії ООН, торгівля дозволами між Україною та Західною Європою має великі перспективи, враховуючи розвиток міжнародного ринку парникових газів. Лише в 2003 році ціни на скорочення викидів зросли вдвічі. Вітчизняні перспективи підтверджує також досвід інших країн. Фінляндія, наприклад, яка є членом Кіотської угоди, підписала спільний проект з Естонією щодо створення вітрової станції. Реалізація цього проекту обійшлася 2,5 млрд і в майбутньому дозволить фінам скоротити кількість викидів на 500 тис. тонн за період 2004-2012 роки, що буде зараховано Фінляндії згідно з Кіотським протоколом [Там само, с. 28-29].

Специфіка діяльності підприємств вугільної промисловості пов'язана з проблемою виділення в атмосферу шахтного метану, який належить до парникових газів, тому на цих підприємствах існує природний потенціал для реалізації положень Кіотського протоколу.

Вугільна промисловість Донецької області є стратегічним сектором паливно-енергетичного комплексу України, тому що в регіоні сконцентровано половину виробничих потужностей галузі. Питома вага області з видобутку вугілля в Україні складає 49,3 %, випуску енергетичного вугілля - 27,5 %, для коксування - 74 % [2, с. 26].

Академік НАН України А.Ф.Булат у своїй доповіді на міжнародній науково-практичній конференції "Енергоефективність великого промислового регіону", яка відбулася в м. Донецьку 6 червня 2006 р., відзначив, що натепер на шахті ім. Засядька реалізується найпотужніший в Європі проект комплексної дегазації та промислової утилізації метану. Зокрема цей проект є першим в індустрії шахтного метану в Україні.

Оскільки шахтний метан належить до категорії парникових газів [6], то його утилізація призведе перш за все до покращання кліматичного становища як у Донецькому регіоні зокрема, так і у країні і світі в цілому. Але слід відзначити також, що утилізація шахтного метану призведе до вирішення цілого ряду й інших проблем, які є досить актуальними для України.

Зокрема це проблеми, пов'язані з безпекою ведення гірничих робіт та енергозбереження. На шахтах існує досить значна імовірність виникнення катастрофічних ситуацій від спалахувань та вибухів метану. Пов'язано це з тим, що існуючі вітчизняні та зарубіжні технології дегазації вже не надають належної безпеки ведення гірничих робіт.

Враховуючи актуальність вирішення проблеми промислового видобування метану, а також необхідність забезпечення газової безпеки на вугільних шахтах, протягом останніх десяти років з цієї проблеми було прийнято ряд постанов Кабінету Міністрів України. У них відображені найбільш важливі напрямки розвитку робіт з розробки та впровадження технологій поверхневої та підземної дегазації, але реалізація цих робіт стримується обмеженістю фінансування.

Проблема фінансування подібних проектів може бути вирішена за рахунок реалізації гнучких механізмів Кіотського протоколу.

Тобто іноземний інвестор інвестує кошти у впровадження комплексів з утилізації шахтного метану, а одержані одиниці скорочення викидів парникового газу зараховує на свій рахунок. Або фінансування комплексу з утилізації метану відбувається за рахунок підприємства, у такому випадку дане підприємство має право продати утворені одиниці скорочення викидів парникових газів.

Також здійснення подібних проектів може відбуватися за рахунок кредитів міжнародних організацій. Так, Європейський банк реконструкції та розвитку готовий виділяти 2-4,6 млрд доларів на рік країнам з перехідною економікою для реалізації проектів спільного інвестування, серед яких Україна займає одне з провідних місць [10, с. 5].

Існують і інші шляхи скорочення викидів парникових газів. Одним з них може бути використання альтернативних відновлювальних джерел енергії. Найбільш ефективним напрямком розвитку альтернативної енергетики є вітроенергетика.

У світі подібна практика використовується досить широко, так, існує навіть "велика вітроенергетична вісімка", до складу якої входять Німеччина, Іспанія, США, Данія, Індія, Нідерланди, Англія, Китай [8, с. 22].

В силу специфіки кліматичних умов та розподілу вітропотенціалу України промислове виробництво електроенергії доцільно розвивати у прибережних районах Чорного та Азовського морів, у Львівській, Івано-Франківській та Донецькій областях. Це надасть змогу до 2020 року розраховувати на покриття 10-11% загальної потреби в електроенергії, подальше збільшення виробництва якої можливе лише за рахунок використання вітропотенціалу центральних та північних районів, для яких найбільш перспективним буде використання міні- та мікро- вітроенергетичних установок, перш за все внаслідок обмеженості загальнорічного рівня вітропотенціалу, а також низької собівартості електроенергії. Розробка національних мікровітроенергетичних установок не потребує значних інвестицій, а за умови інноваційного підходу та завдяки наявному в Україні науковому та виробничому потенціалу дозволить не лише вирішити цю проблему в найкоротший термін, а й виробляти високотехнологічні вироби для експорту [Там само, с. 23].

Використання кіотських механізмів для реалізації подібних проектів може стати досить перспективним напрямком регіонального розвитку.

Інтенсифікація використання альтернативних джерел є актуальною внаслідок не лише глобального техногенного впливу викидів продуктів згоряння різних видів енергоносіїв, але і внаслідок прогресуючого виснаження запасів вугілля, нафти, газу [8].

За оцінками фахівців, до 2050 р. світова потреба в енергоносіях збільшиться вдвічі (при цьому потреба в нафті може подвоїтися вже в 2015 р.), а запаси палива - нафти, газу, вугілля - можуть бути до цього часу вичерпані. Цей факт диктує нагальну необхідність вже сьогодні переходити на альтернативні енергетичні програми, засновані на використанні таких видів енергії, які б не виділяли шкідливі для атмосфери парникові гази та були б відновлювальними. У даному випадку вирішується подвійна проблема - забезпечення потреби людства в енергії та перехід на її більш екологічно чисті види [1, с. 92].

Такий перехід забезпечить зменшення викидів парникових газів і, як наслідок, збільшення квот викидів, торгівля якими призведе до одержання додаткових фінансових надходжень регіону.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладені положення, можна зробити такі висновки.

Кіотським протоколом до Рамкової конвенції ООН визначено три гнучкі механізми, а саме: торгівля квотами на викиди парникових газів, спільне впровадження та механізм чистого розвитку. Умови та інструменти реалізації цих механізмів залежать від рішення певної країни.

Ґрунтуючись на тому, що регіони України мають поряд з іншими галузеві особливості, слід підходити диференційовано до вибору тих чи інших засобів реалізації позначених механізмів Кіотського протоколу.

Для промислових регіонів джерелом і способом одержання квот на викиди парникових газів є реконструкція очисних споруд та утилізація шахтного метану. Для інших регіонів збільшення квот на викиди парникових газів можливе через розвиток вітроенергетики.

Подальшого наукового дослідження потребує діагностика економічної доцільності використання певних засобів і інструментів реалізації механізмів Кіотського протоколу в різних регіонах країни. При цьому провідне місце в подальших дослідженнях повинна зайняти проблема урахування особливостей Донецького регіону при розробці загальнодержавних програм.

Література:

1. Авдеева Т. Киотский протокол: за и против // Мировая экономика и международные отношения. - 2004. - № 11. - С. 88-98.

2. Близнюк А. Інноваційна стратегія розвитку вугільної промисловості Донецької області // Економіка промисловості. - 2005. - №1. - С. 25-39

3. Дюканова О. Гнучкі механізми Кіотсього протоколу як джерело коштів для структурно-інноваційної перебудови національної економіки // Економіст. - 2004. - № 8. - С. 28-31.

4. Каминская Д. Фокус Киотского протокола // Обзор украинского рынка. - № 4. - 2005. - С. 25-29.

5. Карагодов І. Україна на шляху реалізації Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату // Наш край. - 2005. - № 3. - С. 1-2.

6. Киотский протокол к Конвенции об изменении климата // Секретариат Конвенции об изменении климата. - Бонн, 2000. - 33 с.

7. Московська Н. Екологічна складова вступу до СОТ // Урядовий кур'єр - 2005. - №44 - С. 14.

8. Пабат А. Неисчерпаемые ресурсы. Перспективы использования возобновляемых источников энергии в Украине // Деньги и технологии. Украинский промышленный журнал. - 2004. - №2. - С. 22-25.

9. Порфирьев Б. Экономические коллизии ратификации Киотского протокола // Российский экономический журнал. - 2004. - № 8. - С. 33-45.

10. Почему Киотский протокол выгоден Украине // Наш край. - 2005. - № 4. - С. 5.

11. Проблеми розвитку інвестиційної діяльності. - Х.: ХДЕУ, 2002. - 462с.

Loading...

 
 

Цікаве