WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Джерела фінансового забезпечення екологічних програм на засадах кіотського протоколу - Реферат

Джерела фінансового забезпечення екологічних програм на засадах кіотського протоколу - Реферат

Реферат на тему:

Джерела фінансового забезпечення екологічних програм на засадах кіотського протоколу

Від країн, які готуються до вступу в ЄС, потрібні розробки й впровадження організаційних структур, які б відповідали вимогам ЄС щодо екологічних норм. Для проведення такої роботи на основі положень регламенту 761/2001 була розроблена програма "Програма управління навколишнім середовищем і аудитом" для країн Центральної й Східної Європи, впровадження якого є добровільним. Відповідно до цієї програми кожна держава при розробці власної програми завжди може враховувати специфічні умови, які діють у цій країні [7; 14]. Через специфіку свого становища та зважаючи на гнучкі механізми Кіотського протоколу Україна має змогу використовувати скорочення викидів парникових газів не тільки з метою покращання екологічної ситуації, а й для поліпшення свого економічного стану.

Дана проблема є досить актуальною як на світовому рівні, так і на рівні окремих держав і знайшла відображення у працях Т. Авдєєвої [1], О. Дюканової [3], Д. Камінської [4], І. Карагодова [5], Б. Порфір'єва [9], В. Шевчука [14]. У своїх дослідженнях ці вчені наголошують на тому, що розвиток різних галузей промисловості на сучасному етапі характеризується високим рівнем ресурсоємності, що супроводжується рядом таких проблем, як забруднення навколишнього середовища, виснаження природних ресурсів, зменшення біологічної розмаїтості й погіршення здоров'я населення. Підкреслюючи актуальність позначеної проблеми, науковці висловлюють думки та пропозиції щодо її вирішення на державному рівні. Оскільки кліматичні, ресурсні, галузеві умови розвитку регіонів України мають значні відмінності, дослідження даної проблеми на регіональному рівні потребує подальшого розвитку.

Мета статті полягає в обґрунтуванні деяких вітчизняних джерел отримання квот на викиди парникових газів і способів торгівлі ними як джерела фінансового забезпечення екологічних програм на засадах положень Кіотського протоколу з урахуванням регіональних особливостей країни.

Україна підписала Кіотський протокол, яким визначено кількісні показники щодо скорочення викидів парникових газів, у березні 1999 р. і ратифікувала його у лютому 2004 року [14, с. 11]. Кіотський протокол до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату з 16 лютого 2005 року став діючим міжнародним документом.

Згідно з цим документом розвинені країни та країни з перехідною економікою у період із 2008-го по 2012 р. мають знизити загальні викиди парникових газів принаймні на 5 відсотків порівняно з 1990 р., який є базовим. Для кожної країни встановлені диференційовані показники. Для полегшення умов виконання зобов'язань передбачено три гнучкі механізми: торгівля квотами на викиди парникових газів, спільне впровадження та механізм чистого розвитку [11, с. 11].

Спільне впровадження дозволяє країнам брати собі у залік скорочення викидів, які утворилися в результаті їх інвестування у скорочення викидів у інших країнах і можуть бути предметом передачі еквівалентної кількості "одиниць скорочення викидів" між двома країнами.

Механізм чистого розвитку передбачає аналогічні проекти скорочення викидів у країнах, що розвиваються, з метою отримання "сертифікованих скорочень викидів" для подальшого використання інвестором. Кіотський протокол вимагає, щоб такі проекти сприяли стійкому розвитку в країнах, які отримують інвестиції, і допомогли їм досягти стабілізації клімату.

Міжнародна торгівля викидами дозволяє передачу частини національних дозволів на викиди - "одиниць встановлених обсягів" іншим країнам. Це може здійснюватись через національні системи торгівлі, що дозволяють приватним фірмам, або державам вести міжнародну торгівлю дозволами на викиди з метою виконання ними національних зобов'язань [3, с. 29].

Відповідно до Кіотського протоколу Україні дозволено в період з 2008 по 2012 рік не скорочувати викиди парникових газів. Це дає можливість державі одержати певний дохід шляхом застосування гнучких механізмів Кіотського протоколу. Для цього Україні треба насамперед стимулювати підприємства до зниження викидів парникових газів. Внаслідок такої діяльності будуть утворюватися квоти на викиди, якими держава зможе торгувати на світовому ринку.

Диференційований розподіл дозволів на викиди парникових газів між найбільш енергоємними секторами економіки надасть можливість уряду управляти структурною перебудовою та впровадженням інноваційної політики і дозволить "запустити" внутрішній ринок торгівлі дозволами на викиди парникових газів. А вже цей ринок, стимулюючи подальше скорочення викидів на підприємствах у гнучкий та дешевий спосіб, спрямує проекти спільного впровадження у потрібні галузі, "підштовхне" підприємства до інновацій, скорочення енергоспоживання (тобто і викидів парникових газів) і взагалі - до більш "екологічно дружної" поведінки. Ще одна перевага запровадження схеми внутрішньої торгівлі - це сприяння вітчизняним промисловим підприємствам у продажу дешевого потенціалу скорочення викидів парникових газів (особливо за умови інтеграції внутрішньої торгівлі України у схемі торгівлі Євросоюзу) [3, с. 30].

Ідея запровадження систем торгівлі викидами парникового газу полягає у такому: законодавчо встановлюється гранична межа зовнішнього впливу на довкілля викидів парникових газів, розробляється ефективний механізм розподілу та торгівлі дозволами на викиди між учасниками системи торгівлі, які, виходячи із власних міркувань прибутковості, виконують свої природоохоронні зобов'язання.

Виходячи з досить специфічної галузевої структури та енергоємності національної економіки, важливо не тільки охопити сектори промисловості, що мають найбільші викиди парникових газів, але й врахувати особливості їхнього розвитку на регіональному рівні. Одним із секторів економіки, який характеризується найбільшими викидами парникових газів, є паливно-енергетичний комплекс в цілому і вугільна промисловість зокрема. Основні підприємства вугільної галузі розташовані в трьох областях України - Луганській, Донецькій та Дніпропетровській.

Екологічна ситуація в Донецькій області через нехтування об'єктивними законами розвитку та відтворення природно-ресурсного комплексу склалася кризовою. До значного погіршення природних властивостей ландшафту регіону привели перш за все висока концентрація підприємств важкої індустрії в поєднанні з недосконалими технологіями промислового виробництва та недостатнє фінансування на здійснення природоохоронних заходів.

Найбільш гострою проблемою в регіоні залишається проблема забруднення атмосферного повітря. В той же час деякі промислові підприємства не завжди приділяють належну увагу контролю за викидами в атмосферу. В металургійному комплексі області знаходяться в експлуатації 26 мартенівських печей, та лише 11 з них обладнані очисними спорудами. Залишається гострою проблема зменшення викидів доменних печей, а також будівництво з очистки викидів ливарних дворів.

На більшості коксохімічних підприємств технічний рівень обладнання незадовільний. Коксові батареї перебувають в експлуатації по 30-40 років. Жоден з коксохімічних заводів області не має обладнання глибокої очистки коксового газу від сірководню, у той же час викиди сіркового ангідриду значні і мають тенденцію до збільшення.

Усі теплові електростанції, які розташовані на території області, побудовані та введені в експлуатацію до 1983 року. У 2005 році число обладнання зі строком експлуатації понад 20 років і більше склало більш як 80 %. Зважаючи на моральне старіння та фізичний знос газоочисного обладнання та ТЕС, у навколишнє середовище викидаються значні обсяги пилу, а відсутність обладнання для очистки димових газів від оксидів сірки та азоту призводить до забруднення навколишнього середовища цими речовинами [13, с. 6].

Сьогодні сумарні викиди шкідливих речовин в області складають понад 40% обсягу таких викидів в атмосферне повітря України [13].

Головним джерелом інвестицій в основний капітал на охорону навколишнього природного середовища і раціональне використання природних ресурсів в 2004 році залишаються власні кошти підприємств. Їх частина складає 77% усіх інвестиційних внесків. Питома вага коштів державного бюджету в 2004 році складала 4,8%, зменшившись порівняно з попереднім роком на 4,2%, місцевих бюджетів відповідно - 18,3% і на 9,7% [Там само, с. 6].

Таким чином, нагальною є проблема покращання екологічної ситуації в Донецькій області через збільшення обсягів інвестування в природоохоронне будівництво за рахунок усіх джерел фінансування. Одним із таких джерел може стати торгівля квотами на викиди парникового газу.

Україна займає восьме місце в світі за обсягами викидів парникових газів (близько 2% світових викидів цього типу) після США, Росії, Китаю, Німеччини, Японії, Австралії та Індії. Слід окремо відзначити скорочення кількості викидів у нашій країні в період з 1990 по 1998 рік як результат економічних перетворень. За прогнозами вчених, ці показники в Україні не перевищать рівень 1990 року і в період з 2012 по 2020 рік [4, с. 27].

Ряд країн, що підписали Кіотський протокол, який набув чинності з 16 лютого 2005 року, вже цікавляться питаннями продажу квот на викиди парникових газів з боку України, зокрема найбільший інтерес до цього проявляють Данія і Голландія. Датчани протягом 2004 року проводили підготовчу роботу, розсилали анкети містам і підприємствам і вже отримали попередню згоду на продаж квот від 12 міст. Координатором від України з оформлення продажу квот виступає Міністерство екології та охорони навколишнього середовища, де створена спеціальна комісія, яка буде давати відповідні постанови. При цьому кожна країна також буде створювати свою структуру в Україні для оформлення подібних договорів. Зокрема Данія вже створила відповідне агентство, а Голландія ще займається цим [Там само, с. 29].

Loading...

 
 

Цікаве