WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Міжнародні фінансові відносини та валютний ринок - Реферат

Міжнародні фінансові відносини та валютний ринок - Реферат

Реферат на тему:

Міжнародні фінансові відносини та валютний ринок

Міжнародні фінансові відносини ґрунтуються на двох основних складових: установлених формах розрахунків та системі валютного регулювання. Порядок і форми проведення розрахунків становлять організаційний аспект міжнародних фінансових відносин і регламентуються відповідними міжнародними документами та угодами. Стандартизація документального оформлення розрахунків необхідна для забезпечення відповідних гарантій експортерам та імпортерам на поставку товарів та на їх оплату. Вона встановлює також систему однакового тлумачення прав, зобов'язань і відповідальності сторін. Валютне регулювання і насамперед його серцевина — процес курсоутворення відображають сутнісну сторону міжнародних фінансових відносин. На цій основі відбувається трансформація грошових потоків з однієї грошової одиниці в іншу та процес проходження цих потоків між окремими країнами.

Основними формами міжнародних розрахунків є інкасо та акредитив. Також використовуються банківський переказ та відкритий рахунок. При розрахунках на основі інкасо банк імпортера перераховує кошти на рахунок експортера після передання імпортеру отриманих від банку експортера документів, передбачених контрактом, тобто застосовується схема: платежі проти документів. Така схема розрахунків досить проста, однак вона не дає достатніх гарантій на оплату товарів і послуг. На відміну від інкасо акредитивна форма передбачає достатні гарантії експортеру за рахунок відкриття акредитива в банку імпортера. Платіж на відкритий рахунок найменш надійна форма. Експортер поставляє товари, імпортер переказує гроші на день платежу. Банківський переказ — це доручення одного банку іншому виплатити певну суму отримувачу.

Форми розрахунків у системі міжнародних фінансових відносин характеризують організаційний аспект руху грошових потоків — порядок проведення операцій, їх документальне оформлення, відповідальність сторін і банків та ін. Це дуже важлива сторона, однак вона підпорядкована сутнісній — забезпеченню еквівалентності обміну. Тому серцевиною міжнародних фінансових відносин, з погляду фінансової теорії, є встановлення курсу валют, що може бути умовно зображено так (наприклад, трансформація української гривні в долар США):

Стабільність міжнародних фінансових відносин ґрунтується на двох основних передумовах. По-перше, необхідна чітка система трансформації (обміну) валют. Будь-який суб'єкт, якому потрібна відповідна валюта для міжнародних розрахунків, повинен мати можливість її придбати. Звичайно, держава може у певний спосіб регулювати й обмежувати цей процес, але головне, щоб це не впливало негативно на стан міжнародних фінансових відносин. По-друге, важливо забезпечити реальність обмінного курсу, тобто в процесі трансформації грошовий потік не повинен ні збільшитись, ні зменшитися в обсягах. Міжнародні фінансові відносини загалом і міжнародна торгівля зокрема можуть успішно розвиватись тільки на засадах еквівалентності обміну, що, у свою чергу, можливо лише на основі реального курсу валют.

Основою забезпечення сталого розвитку світової економіки, міжнародної торгівлі і міжнародних фінансових відносин є надійний механізм курсоутворення, що дає змогу достовірно визначати валютні курси, які максимально наближені до реального співвідношення купівельної спроможності валют різних країн світу.

Валютний курс відображає ціну грошової одиниці певної країни у валюті інших країн чи в міжнародних валютних одиницях. Установлення валютного курсу — це визначення співвідношення цінності грошей різних країн, які є інструментом фінансових відносин, у тому числі й міжнародних. Без такого зіставлення міжнародні фінансові потоки неможливі.

Історично механізм курсоутворення, в основі якого лежить валютний паритет — співвідношення вартості двох валют, пройшов у своєму розвитку кілька етапів. Кожному етапу відповідає своя база для визначення валютного паритету та порядку встановлення валютного курсу. Установлення валютного паритету може здійснюватись або на основі порівняння вмісту золота у двох відповідних валютах (золотий стандарт), або (коли цей вміст є тільки заявленим чи взагалі не фіксується) купівельної спроможності двох валют.

Система золотого стандарту, при якій базою забезпечення грошової маси були золоті резерви (запаси), пройшла три основні етапи розвитку — золотовалютний, золотозливковий та золотодевізний стандарти. Система золотомонетного стандарту була юридично оформлена в 1867 р. на Міжнародній конференції в Парижі. Вона передбачала вільний обмін паперових грошей на золоті монети, а в наступний період — при золотозливковому стандарті — на зливки золота, які, однак, вже не могли використовуватись як гроші. В умовах обох цих способів валютний паритет установлювався на основі порівняння вмісту золота в двох валютах. Механізм золотомонетного стандарту був, по суті, майже ідеальним, оскільки відображав реальне співвідношення купівельної спроможності двох валют.

Розвиток грошових систем при золотозливковому стандарті супроводжувався поступовим зниженням обсягів золотих резервів відносно маси паперових грошей, що перебували в обігу. При цьому далеко не всі країни мали можливість формувати і підтримувати достатні золоті резерви. У зв'язку з цим заявлений вміст золота у тій чи іншій валюті досить часто не відповідав економічним реаліям, що вело до порушення рівноваги у світовій торгівлі, підриваючи основи еквівалентного обміну. У зв'язку з цим у 1922 р. на Міжнародній економічній конференції в Генуї була ухвалена система золотодевізного стандарту, згідно з якою стабільність національної грошової одиниці забезпечувалась, крім золотих запасів, накопиченням валютних резервів (іноземна валюта найсильніших країн світу). Курс валют був змінним, і в його основі лежало співвідношення заявленого вмісту золота у двох валютах.

Після Другої світової війни з метою стабілізації міжнародної валютної системи на основі рішень Бреттон-Вудської валютно-фінансової конференції в 1944 р. була запроваджена система фіксованих валютних курсів, що могли піддаватись тільки незначним коливанням. В основі фіксованих курсів теж був золотодевізний стандарт, однак вміст золота фіксувався тільки у провідній світовій валюті — доларі США, відносно якого і фіксувалися курси інших валют. Таким чином золотий вміст цих валют був лише девізним. Роль резервних валют стали виконувати тільки долар США і британський фунт стерлінгів.

Спочатку система фіксованих курсів сприяла розвитку світової економіки. Такі курси, звісно, якщо вони відображали реальне співвідношення двох валют, сприяли еквівалентності міжнародної торгівлі, оскільки виключали можливості валютних махінацій з боку окремих держав. Однак сама ідея фіксованого курсу є нереальною, адже валютний курс — це не просто співвідношення двох валют — це співвідношення двох економік. Фіксованим і стабільним валютний курс може бути тільки за умови рівномірності розвитку економік різних країн, а це не відповідало реаліям, що складались у світі. Безперечно, утримувати систему стабільних валютних курсів в умовах нерівноцінності розвитку окремих країн світу було не тільки не доречно, але й шкідливо. Наприкінці 60-х — на початку 70-х років ХХ ст. виявилися значні невідповідності фіксованих курсів реальним співвідношенням економік різних країн, що підривало основи міжнародної торгівлі і врешті-решт призвело до краху Бреттон-Вудської валютної системи.

На Ямайській конференції Міжнародного валютного фонду в 1976 р. була створена нова міжнародна валютна система, заснована на плаваючихкурсах. Сутність її полягає у застосуванні ринкового методу визначення валютних курсів: курс установлювався і змінювався під впливом попиту і пропозиції. При цьому було скасовано золотий стандарт і золото перестало виконувати функції забезпечення грошової одиниці. Водночас установлювалась система контролю і резервування з метою недопущення різких коливань курсу, що могло б негативно вплинути на світову економіку.

Установлення курсу валют — досить складний багатофакторний процес. На нього впливає безліч чинників — економічних, фінансових, політичних. Вплив економічних чинників насамперед виявляється у тому, що в основі формування курсу лежать вартісні пропорції обміну. Вони визначаються на основі зіставлення цін товарів та послуг споживчого кошика. Співвідношення його сумарної цінової оцінки в одній і другій валюті дає вихідну пропорцію, яка визначає основу курсу валют. Свого часу, коли існував золотий стандарт, основним економічним чинником був вміст золота в грошовій одиниці.

Встановлення вихідного рівня валютного курсу на основі порівняння цінової оцінки споживчого кошика має певні неточності. Річ у тім, що цінність товарів і послуг споживчого кошика у різних країнах неоднакова. Тому курс валют, установлений на основі такого підходу, завжди має певні похибки. Однак ці похибки, по-перше, не настільки суттєві, а по-друге, даний курс є тільки своєрідною точкою відліку. Він коригується з урахуванням впливу фінансових і політичних чинників.

Крім методу порівняння цінової оцінки споживчого кошика, для визначення співвідношення валют застосовується також метод валютного кошика.Сутність його полягає у встановленні умовної міжнародної грошової одиниці. Так, Міжнародний валютний фонд установив міжнародний платіжний засіб — SDR (Special Drawing Rights — спеціальні права запозичення)1. До валютного кошика SDR до 1999 р. включались (у встановлених МВФ пропорціях) долар США, німецька марка, японська єна, британський фунт стерлінгів та французький франк. З 1 січня 1999 р. німецьку марку та французький франк замінила нова валюта ЄС — євро. Питома вага кожної валюти у цьому кошику залежить від її частки в загальному зовнішньоторговельному обороті у світі. У світовій валютній системі SDR може відігравати роль загального еквівалента, до якого встановлюються курси валют. Однак нині реальна практична значущість SDR досить обмежена, а роль загального еквівалента більш властива реальним провідним валютам світу (насамперед долару США).

У межах Європейського Союзу також була свого часу створена міжнародна розрахункова грошова одиниця — ECU. У валютний кошик ECU включались валюти таких європейських країн: Німеччини, Франції, Голландії, Італії, Бельгії і Люксембургу, Данії, Ірландії, Іспанії, Великої Британії, Греції, Португалії. На відмінну від SDR, яка є швидше умовною грошовою одиницею, ECU відігравав значно більшу роль в європейській валютній системі. На основі цієї рахункової одиниці здійснювалось валютне регулювання в межах Європейського Союзу. ECU була розрахунковою і кредитною одиницею у взаємовідносинах між центральними банками країн союзу. Розвиток європейської інтеграції і досягнення достатньої стабільності валют країн ЄС привели до нової стадії розвитку європейської валютної системи — переходу до єдиної валюти — євро. На відміну від SDR і ECU євро є реальною валютою, що обслуговує платіжний оборот ЄС. Слід підкреслити, що важливу роль у впровадженні євро відіграв досвід використання ECU.

Loading...

 
 

Цікаве