WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Валютна операція «своп» - Реферат

Валютна операція «своп» - Реферат

представляти віддалену дату.
4. Процентний і валютний свопи.
Інструментами свопів як правило, є валюта або процентні платежі. Тому основні різновиди свопу - процентний і валютний свопи. Такі операції, як процентний і валютний свопи, мають на меті запобігання несприятливій зміні процентних ставок та валютних ризиків за кредитними операціями, а також зниження вартості залучення та надання валютних коштів.
Процентний своп являє собою середньострокову чи довгострокову угоду між двома банками чи фінансовими організаціями, згідно з якою одна сторона бере на себе зобов'язання сплачувати за конкретну суму кредиту проценти за фіксованою ставкою, а інша зобов'язується сплачувати проценти за ту ж саму суму кредиту, виражену в тій самій валюті, але за плаваючою ставкою. При цьому учасники угоди процентного свопу не вступають в кредитні відносини між собою, і реального руху коштів за кредитом не відбувається. Процентні свопи, які передбачають змінну процентну ставку на актив, називаються активними, а ті, що змінюють процентну ставку на пасив, - пасивними.
За угодою валютного свопу сторони узгоджують суму основного боргу в одній валюті та її еквівалент у іншій валюті, і, на відміну від процентного свопу, де реального руху основної суми не відбувається і сторони обмінюються тільки процентними платежами (на практиці розмір платежів установлюється, як правило, в інтервалі між більшою та меншою сумами нарахованих процентів), за угодою валютного свопу сплаті підлягають як суми процентів, так і основні суми. При цьому, оскільки зобов'язання сторін виражені в різних валютах, взаємні платежі здійснюються в повних сумах.
Нині створений і функціонує повноцінний ринок валютних та процентних свопів. Ці операції проводяться в усіх основних євровалютах, однак найбільше їх припадає на долар США. Угоди "своп" укладаються, як правило, на термін від 2 до 10 років.
При проведенні операцій валютного та процентного свопів слід зважати на низку пов'язаних з ними ризиків, і передусім на ризик неплатежу та ризик дострокового розірвання угоди.
Ризик неплатежу за угодою процентного свопу порівняно невеликий, оскільки, як уже зазначалося, реального руху коштів за основною сумою не відбувається. Що ж до угод валютного свопу, то вони є ризикованими, оскільки взаємні платежі здійснюються в повній сумі. Як захист від указаного ризику більшість угод передбачає, що сума платежу за угодою "своп" переходить у повну власність її бенефіціару тільки за умови, що сам бенефіціар, своєю чергою, виконає повною мірою власні платіжні зобов'язання.
Угоди "своп" передбачають також право будь-якої із сторін достроково розірвати угоду в деяких випадках: по-перше, у разі невиконання будь-якою із сторін своїх зобов'язань за угодою (default), по-друге, при виникненні для будь-якої із сторін додаткових витрат (increased costs).
Операції "своп" інколи використовуються центральними банками промислово розвинутих країн для тимчасового підкріплення своїх резервів у інвалюті при проведенні валютної інтервенції. Угоди "своп" здійснюються за телефоном у межах установленого міжбанківською угодою ліміту взаємних кредитів у національних валютах на термін 3-6 місяців, який часто продовжується.
5. Історія розвитку свопів.
У 60-і роки ХХ ст. у часи функціонування Бреттон-Вудської валютної системи валютні курси розвинутих країн засновувалися на твердих фіксованих паритетах, а ринкові, поточні коливання були обмежені в рамках інтервенційних точок. Операції своп широко використовувалися як засіб підтримання курсів ключових валют, особливо долара США. З цією метою з 1962 р. між Федеральною резервною системою США і центральними банками більшості розвинутих західноєвропейських країн існувала домовленість надання європейськими країнами американським банкам певних сум своїх національних валют за долари на певний термін. Одержаними коштами американські валютні органи здійснювали інтервенцію на валютному ринку, тим самим насичували попит на західноєвропейські валюти і забезпечували, таким чином, курс долара. Після закінчення терміну своп-операції Федеральна резервна система повинна була відновити одержану суму, викуповуючи долари назад. Однак на практиці термін операції продовжувався, оскільки короткострокові інтервенції не були в стані припинити процес знецінення і сильний натиск на американський долар. Подібні свопові угоди періодично укладалися і з Банком міжнародних розрахунків (Базель). Після переходу до системи плаваючих валютних курсів роль своп-угод для інтервенцій на валютних ринках знизилася, оскільки країни тепер не зобов'язані робити інтервенцію, коли валютний курс досягає певного рівня. Їх значення зберігалося у Європейській валютній системі, де продовжувала функціонувати система фіксованих валютних курсів з допустимими максимальними відхиленнями ±2,25% відносно центральних курсів валют країн-членів Європейської валютної системи.
Розвиток ринку приватних свопів почався у 70-і роки ХХ ст. в рамках компенсаційних угод, коли в більшості промислово розвинутих країн застосовувався жорсткий валютний контроль і був відсутній вільний обмін валюти. Все це обмежувало можливості компаній одержувати іноземні кошти (як у вигляді фінансування, так і у вигляді кредитів). Значною мірою від обмежень страждали багатонаціональнікорпорації, що відчували труднощі при кредитуванні закордонних дочірніх відділень. Для подолання перешкод стали укладатися паралельні та компенсаційні позики.
Напр., кожна з двох багатонаціональних корпорацій (одна - в США, друга - у Великобританії) має в іншій країні дочірню структуру, що потребує додаткового фінансування. У зв'язку з введенням валютних обмежень кожна компанія не може профінансувати своє відділення прямо (або це надто складно зробити). Вони виходять з такої ситуації, кредитуючи у своїй країні дочірню компанію іншої корпорації.
По мірі відміни валютних обмежень дана процедура спрощувалася, однак зберігався ризик, пов'язаний з валютним курсом при обміні коштів. Цю проблему дозволяє врегулювати своп.
Напр., ринковий курс 1 англ. фунт = 2 амер. долари , процентна ставка для фунта дорівнює 8%, для долара - 5%, і американській філії англійської фірми потрібен кредит в розмірі 200 млн. доларів терміном на 5 років; валютні обмеження не дозволяють здійснити пряме фінансування. Сторони укладають операцію своп. При виконанні угоди англійська компанія відраховує 100 млн. фунтів в своп. Відповідно до договору філія одержує 200 млн. доларів (за даним курсом). Потім філія виплачує у відповідний своп фіксовану в доларах ставку в розмірі 10 млн. доларів, а материнська компанія одержує з свопу фіксовану фунтову ставку в розмірі 8 млн. фунтів. При завершенні операції (погашенні свопу) здійснюється завершальний обмін початковими сумами. Для англійської материнської компанії виникаючі при свопі потоки грошової готівки ідентичні сумі 100 млн. фунтів з фіксованими 8% річних. Валютний ризик відсутній. З точки зору філії, рух грошової готівки еквівалентний позиці у 200 млн. доларів під фіксовані 5% річних. Подібна ситуація характерна і для американської материнської компанії та її філії.
В період утворення і на ранньому етапі розвитку ринку свопів була необхідною наявність двох контрагентів з протилежними запитами. В той час банки діяли в ролі посередників-брокерів, добираючи пари контрагентів. Після укладення успішної угоди банк одержував комісійні за свої послуги і в майбутньому розвитку подій участі не брав. Поступово по мірі розвитку ринку ідеальна ситуація спів падання інтересів ставала все рідшою - все важче було знайти відповідного контрагента, і банки почали брати участь і в другій половині угоди (закінченні свопу). Банки зводили партнерів, інтереси яких співпадали не повністю, і намагалися хеджувати різницю. Це привело до створення дилерського ринку свопів. Тому на даний час банки виступають не брокерами, а власниками основного капіталу. З'явилося поняття "складу свопів" - свопів, що не знайшли собі пари. Замість стягнення плати з учасників свопу банки одержують доходи за рахунок різниці між пропонованими ними цінами купівлі та продажу (Bid-Offer Spread). Реструктуризація значно збільшила ліквідність, тому що більше не було необхідності чекати появи відповідних контрагентів. Все це призвело до буму ринку свопів у 90-і роки і до появи багатьох різновидів цієї операції.
На даний час основними цілями операції своп є:
- придбання банком готівки в одній валюті за рахунок надлишку іншої валюти;
- зменшення/нейтралізація валютних ризиків при проведенні форвардних угод;
- пролонгування (продовження) відкритої валютної позиції.
Loading...

 
 

Цікаве