WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Валютні обмеження - Реферат

Валютні обмеження - Реферат

Реферат

Валютні обмеження

Зміст

1. Валютні обмеження як елемент валютного регулювання

2. Еволюція валютних обмежень

3. Форми валютних обмежень

4. Валютний кліринг

5. Негативні наслідки валютних обмежень

Література

1. Валютні обмеження як елемент валютного регулювання

Як одну з форм валютної політики періодично використовують валютні обмеження – законодавча чи адміністративна заборона, лімітування чи регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями.

Вони є складовою частішою валютного контролю, який передбачає також заходи держави з нагляду, реєстрації, статистичного обліку названих операцій. Валютні обмеження закріплюються валютним законодавством, яке є підставою для постанов і директив з конкретних проблем.

Валютні обмеження як різновид валютної політики переслідують такі цілі:

  1. вирівнювання платіжного балансу;

  2. підтримання валютного курсу;

  3. концентрація валютних цінностей в руках держави для вирішення поточних і стратегічних завдань.

Валютні обмеження мають дискримінаційний характер, бо сприяють перерозподілу валютних цінностей на користь держави і великих підприємств за рахунок дрібних і середніх підприємців, ускладнюючи їм доступ до іноземної валюти. Валютні обмеження переважно є складовою політики протекціонізму і дискримінації торгових партнерів. Неабияке значення в їх реалізації мають політичні мотиви [3].

Важливе значення мають також такі форми валютної політики: дисконтна, девізна політика та її різновидність – валютна інтервенція, диверсифікація валютних резервів, регулювання ступеня конвертованості валюти, режиму валютного курсу, девальвація, ревальвація.

Дисконтна політика – зміна облікової ставки Центрального банку, спрямована на регулювання валютного курсу і платіжного балансу через вплив на міжнародний рух капіталів з одного боку і динаміку внутрішніх кредитів, грошової маси, цін, сукупного попиту – з іншого.

Девізна політика– метод впливу на курс національної валюти за допомогою купівлі-продажу державними органами іноземної валюти (девіз). З метою підвищення курсу національної валюти Центральний банк продає, а для зниження скуповує іноземну валюту в обмін на національну.

Девізна політика здійснюється переважно у формі валютної інтервенції, тобто втручання Центрального банку в операції на валютному ринку з метою впливу на курс національної валюти. через купівлю-продаж іноземної валюти. Її характерні риси –відносно великі масштаби і порівняно короткий період застосування.

Диверсифікація валютних резервівполітика держав, банків, ТНК. спрямована на регулювання структури валютних резервів через включення до їх складу різних валют з метою забезпечення міжнародних розрахунків, проведення валютної інтервенції і захист від валютних втрат. Ця політика переважно здійснюється за допомогою продажу нестабільних валют і купівлі більш стійких, а також валют, необхідних для міжнародних розрахунків [2].

Подвійний валютний ринок– форма валютної політики, що займає проміжне місце між режимами фіксованих і плаваючих валютних курсів; введений на початку 70-х років у Бельгії, Італії, Франції. Суть його полягає в поділі валютного ринку на дві частини: для комерційних операцій і послуг застосовують офіційний валютний курс: для фінансових (рух капіталів, кредитів тощо) – ринковий. Занижений курс для комерційних угод використовується для стимулювання експорту товарів і вирівнювання платіжного балансу.

2. Еволюція валютних обмежень

Інструменти валютного регулювання і валютної політики виступають в основному як засоби економічного впливу держави на динаміку курсових співвідношень власної валюти. Поряд з цим у практиці грошово-валютних відносин знаходять застосування методи прямого втручання держави у механізм формування валютних курсів. Йдеться про валютні обмеженняяк систему нормативних правил, установлених в законодавчому та адміністративному порядку, спрямованих на обмеження операцій із золотом, валютними цінностями та іноземною валютою. Вони поширюються на фізичних та юридичних осіб стосовно обміну валюти власної країни на іноземну, а також інші валютні операції.

Валютні обмеження передбачають організацію й здійснення компетентними органами відповідних країн спеціальних заходів валютного контролю з метою урівноваження платіжних балансів і підтримки курсів національних валют. Система валютного контролю за здійсненням валютних операцій то послаблюється, то стає більш жорсткішою залежно від економічної ситуації як в даній країні, так і в світовому господарстві.

Уперше валютні обмеження у формі зосередження обороту іноземної валюти в руках держави були впроваджені в 1931 р. в Німеччині [4].

Втручання держави у сферу міжнародних валютно-фінансових відносин проявляється в періодичному використанні валютних клірингів, при застосуванні яких взаємні розрахунки між двома або кількома країнами здійснюються через залік зустрічних вимог, а платежі валютою — лише на суму різниці в товарних поставках та наданих послугах. Валютний кліринг спочатку використовувався лише для зовнішньоторговельних розрахунків, а згодом був поширений на операції неторговельного характеру й інші платежі, що виникають у результаті економічних зв'язків між окремими країнами та економічними угрупованнями.

У практиці міжнародних розрахунків розрізняють дво три- і багатосторонні кліринги. Найбільшого поширення здобули двосторонні кліринги, при яких залік зустрічних вимог і зобов'язань відбувається між двома країнами. Перша така клірингова угода була підписана між Швейцарією та Угорщиною в 1931 р., а до березня 1935 р. було підписано 74 клірингові угоди, станом на 1937 р. діяло 169 таких угод. Загалом до середини 50-х років близько 60% міжнародних розрахунків капіталістичного світу здійснювалось через валютні кліринги [1].

Багатосторонній валютний кліринг відрізняється від двостороннього тим, що заліки взаємних вимог, зобов'язань та взаємне збалансування міжнародних платежів здійснюються між всіма країнами — учасницями клірингової угоди. Вперше подібний кліринг діяв з червня 1950 р. по грудень 1958 р. у формі Європейського платіжного союзу (ЄПС), в якому брали участь 17 країн Західної Європи. Незважаючи на труднощі і незгоди міждержавних протиріч, ЄПС у цілому успішно справився з нелегкою роллю, пов'язаною з функціонуванням багатостороннього клірингу, скоротивши завдяки взаємному заліку обсяг взаємних вимог на 45% та заощадивши при цьому значні золотовалютні резерви країн — членів Союзу.

З 1958 р. у зв'язку з підвищенням ступеня оборотності валют країн з розвинутою ринковою економікою, частка клірингових розрахунків у загальному обсязі платежів капіталістичного світу стала поступово та неухильно знижуватися. І все-таки незважаючи на таку тенденцію у вересні 1985 р. в результаті трирічних переговорів між найбільшими європейськими комерційними банками був створений багатосторонній кліринг для взаємного заліку вимог і зобов'язань, пов'язаних з операціями в ЕКЮ. Це було зумовлено, насамперед, швидким впровадженням ЕКЮ в приватний сектор. Клірингові розрахунки дали змогу через систему СВІФТ щодня здійснювати взаємні розрахунки по 1000операцій на суму 2 млрд. ЕКЮ.

Єдиний в історії Міжнародний проект клірингового союзу був розроблений Кейнсом у квітні 1943 р. як противага "плану Уайта" при підготовці Бреттон-Вудської валютної угоди. За задумом Кейнса, Міжнародний кліринговий союз мав бути призначений для взаємного заліку вимог і зобов'язань країн нової валютної системи і міждержавного валютного регулювання.

Loading...

 
 

Цікаве