WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Інвестиційно-фінансовий портфель та управління ним - Контрольна робота

Інвестиційно-фінансовий портфель та управління ним - Контрольна робота

В сучасну систему органів державно-правового регулювання ринку цінних паперів України входять, зокрема, такі: орган законодавчої влади - Верховна Рада України; органи центральної виконавчої влади - Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Міністерство економіки України та деякі інші. Крім того, важливу роль у цій системі відіграють інститути, які не є органами законодавчої або виконавчої влади, але підзвітні Верховній Раді України, наприклад, Національний банк України, Фонд державного майна України тощо; а також місцеві органи державної влади, головним чином, місцеві державні адміністрації (до їхньої компетенції належать питання реєстрації юридичних осіб або реєстрації іноземних інвестицій тощо) і органи судової влади, у тому числі арбітражні суди.

Практично жодний з названих органів системи державно-правового регулювання не здійснює впорядкування відносин винятково на ринку цінних паперів України. Всі вони регулюють або окремі аспекти взаємодії на цьому ринку, або впорядковують відносини в цій сфері економіки поряд з іншими її сферами. Наприклад, відносини реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств регулюються законами, які приймає Верховна Рада України, та наказами Міністерства фінансів України; надання дозволу на здійснення посередницької діяльності комерційними банками регулюються спільним документом Національного банку України та Міністерства фінансів України; валютне регулювання обігу цінних паперів здійснюється відповідно до актів Кабінету Міністрів України та Національного банку України; відносини переміщення цінних паперів через державний кордон регулюються спільним документом Національного банку України та Державного митного комітету України; відносини перетворення державних підприємств в акціонерні товариства регулюються законами Верховної Ради України, указами Президента України, нормативними актами Фонду державного майна тощо.

Особливістю державно-правового регулювання є те, що воно виконується державними органами і здійснюється, головним чином, на основі застосування принципу субординації та примусовості.

У більшості країн світу існують спеціальні органи центральної виконавчої влади, які узагальнено називаються комісіями з цінних паперів. Деякі з функцій, які звичайно виконуються такими комісіями, в Україні здійснює Міністерство фінансів. Зокрема, це стосується реєстрації випусків акцій та облігацій підприємств, реєстрації інформації про відкритий випуск акцій, надання дозволу на здійснення посередницької діяльності з цінними паперами тощо. Проблема створення органу, який буде виконувати функції комісії з цінних паперів, актуальна і для України[10].

Оскільки в рамках єдиного ринку цінних паперів країни, як правило, співіснують біржовий та позабіржовий сектори, відносини на кожному з них впорядковуються самоврядними інститутами-регуляторами: на біржовому фондовому ринку - фондовою біржою, на позабіржовому - асоціаціями ділерів з цінних паперів. В Україні функції інституту-регулятора на біржовому ринку цінних паперів виконує Українська фондова біржа, а на позабіржовому - Українська асоціація торговців цінними паперами. Зазначені два сектори ринку цінних паперів і відповідно дві системи інституційного регулювання доповнюють одне одного. Проте між ними існують і певні розбіжності.

Принципи формування та управління портфелем

Портфель - сукупність зібраних воєдино різних інвестиційних цінностей, службовців інструментом для досягнення конкретної інвестиційної мети вкладника. У портфель можуть входити цінні папери одного типу (акції) або різні інвестиційні цінності (акції, облігації, ощадні й депозитні сертифікати, станові свідоцтва, страховий поліс й ін.). Формуючи портфель, інвестор виходить зі своїх "портфельних міркувань". "Портфельні міркування" - це бажання власника коштів мати їх у такій формі й у такому місці, щоб вони були безпечними, ліквідними й високоприбутковими.

Принципами формування портфеля є безпека й прибутковість вкладень, їхній ріст, ліквідність вкладень. Під безпекою розуміються невразливість інвестицій від потрясінь на ринку інвестиційного капіталу й стабільність одержання доходу. Безпека звичайно досягається на шкоду прибутковості й росту вкладень. Нарощувати вкладення можуть тільки власники акцій. Під ліквідністю будь-якого фінансового ресурсу мається на увазі здатність його брати участь у негайному придбанні товару (робіт, послуг). Так, готівка мають більшу ліквідність, чим безготівкові. Набір дрібних купюр має більшу ліквідність, чим набір великих купюр. Ліквідність інвестиційних цінностей - це їхня здатність швидко й без втрат у ціні перетворюватися в готівку. Найбільш низькою ліквідністю володіє нерухомість. Жодна з інвестиційних цінностей не має всіма перерахованими вище властивості. Тому неминучо компроміс. Якщо цінний папір надійний, то прибутковість буде низкою, тому що ті, хто віддає перевагу надійності, будуть пропонувати високу ціну. Головна мета при формуванні портфеля складається в досягненні найбільш оптимального сполучення між ризиком і доходом для інвестора. Іншими словами, що відповідає набір інвестиційних інструментів покликаний знизити ризик втрат вкладника до мінімуму й одночасно збільшити його доход до максимуму[11].

Методом зниження ризику серйозних втрат служить диверсифікованість портфеля, тобто придбання певного числа різних цінних паперів. Ризик знижується, коли капітал розподіляється між безліччю різних цінних паперів. Диверсифікованість зменшує ризик за рахунок того, що можливі невисокі доходи по одним цінним паперах будуть компенсуватися високими доходами по інших паперах. Мінімізація ризику досягається за рахунок включення в портфель цінних паперів широкого кола галузей, не зв'язаних тісно між собою, щоб уникнути синхронності циклічних коливань їхньої ділової активності. Оптимальна величина - від 8 до 20 різних видів цінних паперів.

Розглядаючи питання про створення портфеля, інвестор повинен визначити для себе параметри, якими він буде керуватися.

1. Вибрати оптимальний тип портфеля. У цьому випадку можливі два типи портфеля:

а) портфель, орієнтований на переважне одержання доходу за рахунок відсотків і дивідендів;

б) портфель, спрямований на переважний приріст курсової вартості вхідних у нього інвестиційних цінностей.

2. Оцінити прийнятне для себе сполучення ризику й доходу портфеля й відповідно визначити питома вага портфеля цінних паперів з різними рівнями ризику й доходу. Це завдання випливає із загального принципу, що діє на фондовому ринку: чим більше високий потенційний ризик несе цінний папір, тим більше високий потенційний доход вона повинна мати, і, навпаки, чим вірніше доход, тим нижче ставка доходу. Дане завдання зважується на основі аналізу обігу цінних паперів на фондовому ринку: в основному здобуваються цінні папери відомих акціонерних товариств, що мають гарні фінансові показники, зокрема розмір статутного капіталу.

3. Визначити первісний склад портфеля. Залежно від інвестиційних цілей вкладника можливе формування портфеля, що пропонує більший або менший ризик. Виходячи із цього, інвестор може бути агресивним або консервативним. Агресивний інвестор - інвестор, схильний до високого ступеня ризику. У своїй інвестиційній діяльності він наголошує на придбання акцій. Консервативний інвестор - інвестор, схильний до меншого ступеня ризику. Він здобуває в основному облігації й короткострокові цінні папери.

4. Вибрати схему подальшого керування портфелем.

Перший варіант. Кожному виду цінного папера приділяється певна фіксована вага в загальному кошику, що залишається постійним протягом останнього часу. У зв'язку з тим, що на фондовому ринку відбуваються коливання курсової вартості цінних паперів, необхідно періодично переглядати склад портфеля таким чином, щоб зберегти обрані співвідношення різних інвестиційних цінностей.

Другий варіант. Інвестор дотримується гнучкої шкали ваг цінних паперів у загальному кошику. Спочатку портфель формується виходячи з певних вагових співвідношень між цінностями. Надалі вони переглядаються залежно від результатів аналізу фінансової ситуації на ринку й очікуваних змінах кон'юнктури попиту.

Третій варіант. Інвестор активно використає ф'ючерсні контракти з індексами для зміни складу портфеля, ф'ючерс, або ф'ючерсний контракт, - це двосторонній договір, по якому покупець зобов'язується прийняти, а продавець поставити "зазначене в контракті кількість продукції за ціною, установленої при висновку угоди на певну, майбутню дату. Використання ф'ючерсів зручно при керуванні більшими портфелями. Вони застосовуються насамперед інституційними інвесторами. Наприклад, фінансовий менеджер прийшов до висновку, що необхідно збільшити в портфелі частку облігації. Тоді він продає ф'ючерсний індексний контракт із акціями й купує ф'ючерсний індексний контракт із облігаціями. Із часом можуть мінятися інвестиційні цілі вкладника, що веде до зміни складу портфеля. Перегляд портфеля зводиться до визначення співвідношення прибутковості й ризику вхідних у нього паперів[12].

Loading...

 
 

Цікаве