WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Фінансова безпека інвестиційної безпеки - Реферат

Фінансова безпека інвестиційної безпеки - Реферат

Інвестиційний потенціал країни характеризується сукупністю макроекономічних показників (таких, як: темпи економічного росту, співвідношення споживання і заощаджень, ставка позичкового відсотка, норма прибутку, рівень і динаміка інфляції, споживчий попит населення), наявністю і співвідношенням факторів виробництва, розвиненістю інфраструктури тощо.

Інвестиційний ризик країни характеризується рівнем невизначеності прогнозу щодо одержання прибутку (доходу) від інвестицій. Структурно він, як правило, включає політичну, економічну і соціальну складові.

Інвестиційний потенціал (об'єктивні, переважно кількісні умови інвестування) та інвестиційний ризик (переважно якісні політичні, економічні та соціальні характеристики приймаючої країни щодо ймовірності втрати в ній інвестиції чи доходу від них) визначають інвестиційний клімат країни.

Для кількісної та якісної оцінки рівня інвестиційної безпеки держави має бути розроблена система її індикаторів.

На думку експертів, в якості цільового нормативу по залученню іноземних капіталовкладень можна і необхідно орієнтуватися на конкретне значення частки України у світовому обсязі прямих іноземних інвестицій. Наприклад, у Росії такий норматив у середньоcтроковій перспективі визначений на рівні 10 %. А результативність стимулювання інвестиційної діяльності може оцінюватися за обсягами інвестицій, що прогнозуються за рахунок усіх джерел фінансування. Необхідно також ефективно використовувати і ті мінімальні обсяги державних інвестицій, котрі повинні визначатися у відсотках від ВВП. Критерієм залучення іноземних інвестицій повинна виступати їх питома вага у загальному обсязі капіталовкладень, прогнозні значення котрих повинні бути визначені.

Відомо, що для ефективного функціонування економіки та відновлення основних фондів загальний обсяг інвестицій (внутрішні капітальні вкладення та іноземні інвестиції) повинен бути в межах 20-25 % від ВВП. В Україні ж цей показник на початок 1999р. становив приблизно 15 %, тобто був далеко недостатнім не те, що для ефективного функціонування економіки, але й для простого відтворення основних фондів).

Частка інвестицій у валовому внутрішньому продукті повинна забезпечувати хоча б просте відтворення. Загальний обсяг капіталовкладень за 1991-1996 рр. зменшився більш ніж на 70 відсотків, а в машинобудуванні, легкій промисловості і сільському господарстві цей показник ледве досягає 10-15 %. З такими коштами розраховувати навіть на просте відтворення не доводиться. Державні капіталовкладення в загальній сумі витрат бюджетів останніх років становили в середньому 4-5 %, а в обсязі ВВП - в межах 1,5-2 відсотки. А для реальних структурних перетворень, за окремими оцінками, необхідно, щоб ці значення були на рівні 10-12 % і 4,5-6 відсотків.

Водночас аналіз інвестиційного процесу свідчить, що річний обсяг інвестицій, який може бути освоєний в Україні, складає приблизно 20-25 % від її ВВП. У зв'язку з цим необхідно розраховувати і акселератор - показник, що вимірює зв'язок між прирощенням інвестицій і прирощенням національного доходу, що його викликав, платоспроможного попиту або готової продукції.

При цьому рівень інвестування, коли прямі іноземні інвестиції складають понад 5 % ВВП, розцінюється як досить високий. За 1998р. Україна залучила іноземних інвестицій в обсязі лише 3 % від виробленого ВВП.

Своєрідним індикатором є і частка іноземних інвестицій у загальному обсязі інвестицій країни. Скажімо, в Росії було намічено підвищити частку іноземних інвестицій в загальному обсязі капітальних вкладень з 3,3 % у 1995 р. до 5,2 % у 1997 р. Для порівняння: на початку 90-х років ця частка знаходилася на рівні 5 % у 46 країнах світу (Франція, Данія, Італія, Німеччина та ін.); 5,1-10,0 % у 24 країнах (США, Іспанія, Греція та ін.). В Україні цей показник у 1995 році складав приблизно 5 %, що набагато менше, ніж у Китаї, ряді країн Східної Європи. У другій половині 90-х років, за даними зарубіжних джерел, вже 20 % капіталовкладень в економіку США припадало на іноземні інвестиції; у Франції ця частка складала 22 %, у Швеції - 25 %; у нових індустріальних країнах участь іноземного капіталу також дорівнює чверті загального обсягу капіталовкладень.

Величина іноземних інвестицій на душу населення тієї чи іншої країни також являє собою специфічний індикатор. За показником обсягу іноземних інвестицій на душу населення - близько 28 дол. - Україна на початок 1997 р. посідала останнє місце серед східноєвропейських країн. В Угорщині це значення становило 1500 дол., в Чехії – 400, в Естонії – 320. Своєрідним індикатором інвестиційної безпеки є співвідношення прямих і портфельних інвестицій. Так, наприклад, у країнах, що розвиваються портфельні інвестиції зазвичай вдвічі перевищують прямі. В Україні ж на сьогодні це співвідношення явно не на користь портфельних інвестицій.

Експерти зазначають, що повна лібералізація приносить прямі іноземні інвестиції в розмірі 1,8% ВВП у цей же рік і 6,8 % – у довгостроковому періоді.

При цьому слід зазначити, що існують ще так звані інші іноземні інвестиції, тобто кошти, що спрямовуються на придбання державних цінних паперів (головним чином ОВДП). Тим більше, що саме на останні і припадає основний відплив іноземних інвестицій з вітчизняного ринку.

Одним із індикаторів інвестиційної безпеки є і ступінь покриття потреби держави в інвестиційних ресурсах грошовою масою. На сьогодні в Україні відсутня узагальнююча оцінка потреби у внутрішніх і зовнішніх інвестиціях. Враховуючи майже повну відсутність можливості внутрішнього інвестування, з деякою часткою умовності як загальну потребу можна взяти оцінку потреби країни в іноземних інвестиціях. Тобто за потреби в іноземних інвестиціях у 40 млрд. дол. у найближчі роки еквівалент гривневої грошової маси в Україні склав на початок 1999р. менше 4 млрд. дол., або вдесятеро менше. Більше того, левова частка цих грошових ресурсів носить не інвестиційний характер (покриття дефіциту бюджету, короткострокові кредити економіці тощо).

Своєрідним індикатором інвестиційної безпеки може також виступати і частка бюджетних коштів у вартості інвестиційного проекту. Як свідчить досвід країн з розвинутою ринковою економікою, ця частка складає близько 35-40 відсотків.

Окрім того, рівень інвестиційної безпеки може визначатися на основі оцінки ризиків окремих інвестиційних проектів. При цьому „експертний метод оцінки ризиків здійснюється в разі відсутності у інвестора необхідних інформаційних або статистичних даних для розрахунків або якщо проект не має аналогів. З метою отримання більш розгорнутої характеристики рівня інвестиційного ризику по проекту слід орієнтуватися на окремі види ризиків, які найбільш характерні для даного інвестиційного проекту. Результати оцінки ризиків за окремими інвестиційними проектами дозволяють кількісно оцінити їх рівні. З цією метою використовують такі оцінки:

І. Безризикові інвестиції. Це, як правило, короткострокові державні облігації.

2. Інвестиції з допустимим рівнем ризику. Критерієм рівня допустимого ризику є можливість втрати всієї суми розрахованого чистого прибутку (граничне значення ймовірності ризику фінансових втрат – 0,1).

3. Інвестиції з рівнем критичного ризику. У цьому випадку критерієм рівня ризику є можливість втрати не тільки прибутку, але й усієї суми розрахункового валового доходу інвестиційного проекту (граничне значення ймовірності ризику фінансових втрат – 0,01).

4. Інвестиції з катастрофічним рівнем ризику. Критерієм цього рівня ризику є можливість втрати усіх активів інвестора внаслідок банкрутства (граничне значення ймовірності ризику фінансових втрат – 0,001).

Одним із специфічних індикаторів інвестиційної привабливості України можна вважати індекс інвестиційної привабливості та характер публікацій впливових західних бізнесових видань.

Література

Барановський О.І. Фінансова безпека: монографія. Інститут економічного прогнозування. – К.: Фенікс, 1999. – 338с.

Экономическая безопасность: Производство – финансы – банки. / Под ред. В.К. Сенчагова. – М.: Финстатинформ, 1998. – 616с.

Мунтіян В.І. Економічна безпека України: монографія. – К.: КВІЦ, 1999. – 461с.

Козаченко Г.В., Пономарьов В.П., Ляшенко О.М. Економічна безпека підприємства: сутність та механізми забезпечення: монографія. – К.: Лібра, 2003. – 280с.

Глобалізація і безпека розвитку: монографія / За ред. О.Г. Білоруса. – К.: КНЕУ, 2001. – 733с.

Міжнародне оподаткування: навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 550с.

Ведута Е.Н. Государственные экономические стратегии. – М., 1998. – 440с.

Качка Т. Боротьба з відмиванням грошей: Комплексний порівняльно-правовий аналіз відповідності законодавства України acquis Європейського Союзу в сфері боротьби та запобігання легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. – К.: Реферат, 2004. – 288с.

Жаліло Я.А. Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика: Монографія. – К.: НІСД, 2003. – 368с.

Хасбулатов Р.И. Мировая экономика: В 2-х т. Т.1. – М.: Экономика, 2001. – Т.1 – 598с.; Т.2 – 674с.

Loading...

 
 

Цікаве