WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Прогнозування науково-технічного прогресу - Реферат

Прогнозування науково-технічного прогресу - Реферат

Науково-технічне прогнозування повинно здійснюватися на міждисциплінарній основі, враховувати взаємодію циклів в одній і тій же, суміжних і віддалених областях. В науково-технічному розвитку спостерігається взаємодія слідуючи один за одним хвилеподібних коливань наукових, інноваційних і технічних циклів. Падіння ефективності застосовуваної техніки ініціює пошук нових наукових ідей і технічних рішень, за якими слідує інноваційний бум і масове оновлення поколінь машин.

При цьому накладаються один на одного, визначаючи неоднакову амплітуду хвилеподібних коливань, коротко-, середньо-, довгострокові науково-технічні цикли, які завершуються технічними переворотами, зміною технологічних поколінь. Науково-технічні цикли тісно переплітаються і резонують з хвилеподібними коливаннями в суміжних сферах економіки (зміни темпів економічного росту, припливи і відпливи інноваційної активності), освіті і власне людині (зміни поколінь робітників, революції в освіті), екології (цикли розробки корисних копалин, розвиток біологічних систем).

До деформації нормального стану науково-технічних циклів можуть привести циклічні процеси у віддалених сферах природних ресурсів, політичні рішення і т. д. Тому в основі роботи по прогнозуванню повинні бути покладені міжгалузевий підхід, ширина поглядів, тісна взаємодія учених різних спеціальностей. Тільки так можна вияснити і передбачити у майбутньому ритми нерівномірного розвитку даної області. В прогнозі потрібно враховувати взаємодію циклічної динаміки по вертикалі, починаючи від індивідуальних періодів в житті окремих ідей, моделей техніки, технологічного вдосконалення підприємств. На галузевому рівні на циклічні коливання мають вплив зміни поколінь техніки, зрушення в структурі виробництва.

Кожен регіон також переживає періоди розквіту, стабільного розвитку і занепаду. Причому галузеві і територіальні ритми накладаються один на одного, взаємно переплітаються. На територіальні цикли впливають також перетворення в політичному житті.

Формування незалежних держав, проголошення суверенітету колишніх союзних республік впливає на структуру економічного регіону, його господарських зв'язків. Дещо завуальований характер має ритміка економіки, в якому взаємозв'язки галузевих і регіональних циклів визначають структуру і динаміку науково-технічних і виробничих періодів росту, стабільності, кризи, депресії, пожвавлення і знову підйому. В даному випадку стадії виробничих циклів різної тривалості накладаються один на одного, перегукуючись з нерівномірністю соціально-політичних змін. Саме така складна взаємодія останніх стадій і довгострокових циклів обумовила в свій час глибину кризи в нашій країні.

Таким чином, науково-технічне прогнозування повинно опиратися на виявлення, вимірювання і передбачення динаміки розвитку науки і техніки у взаємозв'язку з циклічними коливаннями в суміжних і віддалених сферах, у вертикальних і горизонтальних площинах. Прогнозування розвитку галузі є лише однією з ланок в цій складній системі, що стає особливо очевидним в період криз. Розглянутий підхід, можливо, може стати методологічним підґрунтям для вирішення практичних завдань, пов'язаних з оцінкою і вибором пріоритетів науково-технічного прогресу, ринкової стратегії.

Вибір пріоритетів науково-технічного розвитку включає чотири стадії.

На першій з них оцінюється структура технологічного перевороту, прогнозуються ринки продукції, вибираються товарні ніші і стратегія їх освоєння з врахуванням потенціалу підприємства.

Оцінка структури виходить з пріоритетних напрямів сучасної науково-технічної революції, яка розгорнулася в розвинутих країнах світу в середині 70-х років і включає: базові дослідження, які відображають ядро науково-технічного прориву (в мікроелектроніці,, інформатиці, біотехнології), проміжні напрями, які реалізують ці досягнення науки у виробничій сфері (робототехніка, нові технології), фінішні дослідження, пов'язані із задоволенням особистих потреб (побутова радіоелектроніка), розвитком невиробничої сфери (медицина), оборонної промисловості. Вибір шляхів науково-технічного розвитку опирається на структуру технологічного перевороту, оцінку пріоритетів потреб і можливостей підприємства в освоєнні досягнень науки.

Очевидно, що в умовах конверсії в соціальній переорієнтації економіки найбільш швидкими темпами буде рости споживчий попит на екологічно чисті продукти харчування, промислові товари і послуги, житло, машини, енергію і сировину для цього сектору, а також на інтелектуальний потенціал, який забезпечує конкурентоспроможність продукції галузі на зовнішніх і внутрішніх ринках.

Одночасно скоротяться запити на військову техніку, виробниче будівництво. Тому в перспективі доцільна орієнтація науково-технічного розвитку підприємств на значне розширення виробництва і надання послуг для населення – електричної і теплової енергії для комунального господарства, будівництво житла і соціально-культурних об'єктів, випуск відеотехніки і приладів, включаючи засоби радіаційного контролю. Крім того, слід перейти до нових, практично безпечних поколінь атомних реакторів, розширити роботу в сфері нетрадиційної і термоядерної енергетики, створити і освоїти нові покоління мікропроцесорної техніки, засоби автоматизації і контролю, налагодити безвідходну переробку сировини. Внаслідок першої стадії вибору науково-технічних пріоритетів формуються альтернативні стратегії.

На другій стадії виявляються ресурсні можливості реалізації вказаних стратегій. Перш за все потрібно твердо оцінити структуру науково-технічного потенціалу об'єкту. При цьому, як правило, виявляється, що хоча кількісно (по числу зайнятих, об'єму витрат, технічній оснащеності) він великий, але його склад в значній мірі не відповідає структурі сучасної Науково-технічної революції. Недостатній науковий доробок по нових науково-технічних напрямах, ряд інститутів нездатен на технологічний прорив.

Важливий також прогноз забезпечення вибраних напрямів трудовими ресурсами потрібної кваліфікації (що пов'язано з підготовкою і перепідготовкою робітників), сучасними технологіями і основними фондами (можливістю використання, реконструкцій діючих і будівництва нових об'єктів, імпорту або портфельних вкладень в зарубіжне обладнання), якісними, матеріальними, енергетичними і природними ресурсами. В результаті ряд ринкових ніш і технологій відпадуть із-за неможливості такого забезпечення.

На третьому етапі оцінюються економічні параметри пріоритетів, що залишилися: який прогнозований попит на пропоновану продукцію і об'єм її продажі, який пов'язаний з цим рівень витрат виробництва, цін, прибутку (за вирахуванням податків і платежів-чистого прибутку). Це дозволяє відібрати найбільш ефективні стратегії, відкинути збиткові і перевести в число резервних малорентабельні.

Четвертий етап – прогноз змін в оточуючому середовищі для реалізації відібраних стратегій, тобто рівня конкурентності ринку, екологічних вимог (що особливо важливо для атомної енергетики), змін в соціальних, національних, політичних відносинах, законодавстві, психологічному кліматі, зовнішньополітичній ситуації. В результаті ряд прибуткових стратегій виявляються нереальними, а нові потрібно буде шукати серед резервних.

Таким чином, відібрані стратегії виступають основою для дійового механізму реалізації базових інновацій. При цьому, враховуючи галузеві особливості, важливо орієнтуватися на формування споживчих комплексів, які безпосередньо задовольняють потреби людей в продовольстві, засобах інформації, житлі, розробку і впровадження екологічно безпечних джерел енергії. Крім цього, потрібно мати на увазі міждержавні науково-технічні програми, створення регіональних Науково-технічних центрів, розвиток міжнародного співробітництва і спільного підприємництва, пошук і освоєння нових ринків.

Список використаної літератури:

  1. Геєць О. М, Галузеве прогнозування: методичний і організаційний аспекти  К.: Наукова думка, 1990.

  2. Логонс Д., Калиб М. Методы прогнозирования экономических показателей  М.: Высшая школа, 1986.

  3. Основы экономического и соцыального прогнозирования (Под ред. Мосина В. Н., Крука Д. М.)  М.: Высшая школа, 1985.

  4. Петров А. Н. Прогнозирование социально-экономического развития в условиях радикальной экономической реформы  Л.: Лениздат, 1977.

  5. Прогнозування макроекономічних показників розвитку економіки України шляхом економічного моделювання і методи експертних оцінок  Економіка України – 1996 - №1.

  6. Социально-экономическое прогнозирование развития региона (Под ред. Федоренкова Н. Я.)  Л.: Лениздат, 1997.

  7. Статистическое моделирование и прогнозирование (Под ред. Грамберга А. Г.)  М.: Финансы и статистика, 1990.

  8. Трисєєв Ю. Л. Довгострокове прогнозування економічних процесів  К.: Наукова думка, 1987.

Loading...

 
 

Цікаве