WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Користуючись Конституцією України, визначте права органів державної влади у галузі фінансової діяльності. - реферат - Реферат

Користуючись Конституцією України, визначте права органів державної влади у галузі фінансової діяльності. - реферат - Реферат

Рівненський інститут слов’янознавства Київського славістичного університету Контрольна робота з дисципліни: «Фінансове право»
Рівне – 2009 План Теорія Предмет фінансового права та методи фінансово-правового регулювання. Задача №1 Користуючись Конституцією України, визначте права органів державної влади у галузі фінансової діяльності. Список використаної літератури Предмет фінансового права та методи фінансово-правового регулювання. Право являє собою особливу форму соціального регулювання, що має певне цільове спрямування. Однією з основних цілей права є сприяння досягненню діалектичної взаємодії об'єктивно зумовлених соціальних інтересів (як приватних, так і публічних) у процесі їх реалізації у будь-якій формі соціальної взаємодії. Такою формою соціальної взаємодії може виступати держава, тобто йдеться про існування державно-організованого суспільства. Правові норми у свою чергу служать засобами реалізації соціальних цілей. Система права - це багатогранне правове явище, яке включає різні за своїм змістом та обсягом структурні елементи. Саме такі структурні елементи, починаючи від норм права, які утворюють інститути та галузі права, і створюють цілісну систему права. Системність суспільних відносин надає праву відповідних системних якостей, зумовлює його структурну побудову. Теорія права визначає основним елементом системи права галузь права, що являє собою найширше об'єднання правових норм, які регулюють різноманіття певного виду суспільних відносин. На відміну від інших структурних елементів системи права, галузь права має певну автономію: самостійно функціонувати у загальній системі права. Разом з тим галузь права - це відносно самостійний підрозділ системи права, який складається з правових норм, що регулюють якісно специфічний вид суспільних відносин. С. А. Комаров розуміє під галузями права сукупність правових норм, які регулюють однорідні суспільні відносини. Галузь права становить відокремлену сукупність юридичних норм, інститутів, що регулюють однорідні суспільні відносини, відображає більш високий рівень системоутворюючих зв'язків, характеризується певною цілісністю та автономністю. Будь-яка галузь права характеризується самостійним предметом та методом (методами) правового регулювання. Фактично це основні елементи, за якими можна відгалужувати окремі правові галузі у системі права. Ряд теоретиків вважає, що метод правового регулювання об'єднує об'єктивні і суб'єктивні моменти, має щодо предмета додатковий (процесуальний) характер та виступає юридичним критерієм виділення галузей права. В теорії права існує позиція, згідно з якою предмет та метод правового регулювання становлять галузевий юридичний режим регулювання суспільних відносин. Характеризуючи галузі права, слід також згадати таке поняття, як "юридичний режим", під яким розуміють особливу цілісну систему регулятивного впливу, якій властиві специфічні прийоми регулювання - особливий порядок виникнення та формування змісту прав та обов'язків, їх здійснення, специфіка санкцій, способів їх реалізації, а також дія єдиних принципів, загальних положень, що поширюються на певну сукупність норм. Кожна галузь права з юридичної точки зору виділяється у правовій системі саме таким режимом регулювання. Публічне право як право організації державного управління вимагає від тих, до кого воно застосовується, свідомо сприяти загальним інтересам, у той час як приватне право дає можливість людині прагнути досягнення своїх індивідуальних цілей і спрямоване лише на встановлення таких обмежень індивідуальних дій, внаслідок яких ці дії сприяли б загальним інтересам. Л. І. Петражицький у праці, присвяченій питанням теорії права та держави, зазначав, що вищий поділ юридичних наук повинен виходити не з поділу права на приватне та публічне і взагалі не з поділу права на види та різновиди, а з поділу наукових тез, що встановлюються різними науками, які стосуються права, відносно предметів їх вивчення за природою таких тез (відповідних суджень)'. Хоч слід зауважити, що питання поділу галузей права на публічну та приватну досліджували не лише представники юриспруденції, Ф. А. Хаєк, член Британської академії та лауреат Нобелівської премії з економіки 1974 р., академік і професор провідних наукових закладів, у своїх працях з політичної філософії зазначав, що відмінність між універсальними правилами гідної поведінки та правилами організації державного управління тісно пов'язана з відмінністю між приватним і публічним правом. Фінансове право - публічна галузь права. Саме сфера фінансів потребує проведення складного, однак дуже важливого розмежування між необхідними державними витратами й визначенням способу належного розподілу податкового тягаря між різними суб'єктами. Закони, що застосовуються у фінансах, відображають державну політику і можуть дещо різнитися від суто "юридичних" законів. Основний акт у сфері фінансів - закон про державний бюджет. Це не викладення правил гідної поведінки, а план дій певної організації (держави), яка надає повноваження конкретним учасникам фінансових відносин на мобілізацію, розподіл або використання фондів коштів. Свого часу однією з передумов виділення окремої галузі права було названо політичну заінтересованість держави в самостійному регулюванні комплексу суспільних відносин, що мають певну єдність. Характеризуючи фінансове право як галузь права, в першу чергу слід розкрити його предмет та метод. Предмет правового регулювання являє собою якісно однорідний вид суспільних відносин, на який впливають норми певної галузі права. Для цих відносин характерні такі риси: 1) життєво важливі для людини та її об'єднань відносини; 2) вольові, цілеспрямовані (розумні) відносини; 3) стійкі, такі, що повторюються, та типові відносини; 4) відносини поведінки, за якими можна здійснювати зовнішній контроль (наприклад, юрисдикційними органами). Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються у сфері фінансової діяльності держави. П. М. Годме зазначає, що фінансове право - це галузь публічного права, предметом якого є норми, що регулюють державні фінанси. При цьому автор цілком справедливо підкреслює публічний характер фінансового права у країні, що має розвинуту ринкову економіку. У відносинах, пов'язаних з формуванням і витрачанням коштів централізованих і децентралізованих фондів, необхідних державі для виконання її функцій, завжди виявляється владно-організуюча роль держави в розподілі й перерозподілі національного доходу та ВВП. Саме тому такі відносини мають владно-майновий (грошовий) характер. З іншого боку, не всі грошові відносини є фінансовими. Зокрема, придбання товарів через торговельну мережу є предметом регулювання цивільного права, хоч такі відносини і мають грошовий характер. Однак коли торговельна фірма за наслідками підприємницької діяльності розраховує й сплачує податок до бюджету відповідного рівня, такі відносини стають вже фінансовими, оскільки відбувається мобілізація ресурсів до централізованого фонду коштів. Якщо клієнт отримує кредит через банківську установу (що має виключно грошову форму), це також відносини, що характеризуються відносною диспозитивністю сторін - учасників відносин і регулюються цивільними правом. Однак, коли Національний банк України перевіряє діяльність комерційного банку і виявляє порушення в умовах надання кредиту, він має право застосувати фінансові санкції за порушення банківського законодавства як орган, що представляє інтереси держави у сфері забезпечення фінансової діяльності держави. У фінансових відносинах інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваженнями - Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державна податкова служба, Національний банк тощо. Іншим учасником фінансових відносин можуть виступати як державні органи, організації, установи (наприклад, бюджетні організації), так і суб'єкти підприємницької діяльності та громадяни. Визначальною умовою для віднесення таких відносин саме до фінансових є наявність діяльності щодо мобілізації, розподілу або використання коштів централізованих та децентралізованих фондів. Так, фінансові відносини виникають при встановленні бюджетної, податкової, грошово-кредитної систем держави; складанні, розгляді та затвердженні актів про бюджет; розподілі доходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи; виконанні державного та місцевих бюджетів; збиранні податків, зборів, інших обов'язкових платежів; фінансуванні та кредитуванні; обов'язковому державному майновому й особистому страхуванні; при відносинах у сфері державного кредиту та регулюванні грошово-кредитної та валютної систем тощо. Метод фінансово-правового регулювання - це сукупність засобів впливу з боку держави на учасників фінансово-правових відносин. Основним методом фінансового права є метод владних приписів, який за своєю структурою є органічно цілісною системою безперервного впливу на учасників фінансово-правових відносин з метою реалізації ними своїх функцій. Метод владних приписів характерний для публічних галузей права - конституційного, адміністративного та кримінального. Однак у кожній галузі він застосовується залежно від предмета правового регулювання. Оскільки фінансове право пов'язане з фінансовою діяльністю держави, метод владних приписів являє собою органічну систему, що уособлює цілісність юридичних фактів, з якими пов'язані виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин, юридичний статус їхніх суб'єктів, розподіл прав та обов'язків між ними, встановлення санкцій за порушення приписів фінансових правових норм та порядок їх застосування. Беручи до уваги специфічний зміст фінансової діяльності, метод владних приписів проявляється у змісті конкретних фінансових правовідносин та у складі їх учасників. Владні приписи стосуються забезпечення фінансової діяльності держави: визначення розміру та порядку справляння податків, інших обов'язкових платежів до бюджетів різних рівнів; визначення повноважень розпорядників бюджетних коштів; встановлення порядку розподілу компетенції між учасниками бюджетних відносин; здійснення бюджетних трансфертів; порядку використання фінансових ресурсів, у тому числі шляхом кошторисно-бюджетного фінансування; правового забезпечення державного боргу; здійснення грошово-кредитної діяльності тощо. Для державно-владних приписів у сфері фінансової діяльності характерні такі риси, як категоричність та відсутність оперативної самостійності. Пояснюється це насамперед тим, якого значення надає держава фінансам для її стабільного функціонування та забезпечення суверенітету. Будь-які приписи у сфері фінансів мають категоричний характер. Наприклад, несплата своєчасно податку тягне за собою у будь-якому разі обов'язок застосування санкцій з боку держави через уповноважений орган - державну податкову службу. При стягненні таких санкцій наявність суб'єктивної вини, на відміну від адміністративних або кримінальних відносин, не має значення. Вчинення правопорушення автоматично тягне за собою застосування встановлених санкцій. Відсутність оперативної самостійності також є визначальною рисою саме фінансового права. Податківець не має права обрати той чи інший вид санкції за вчинене правопорушення у сфері податкових відносин - за кожне з них передбачається конкретна санкція, розмір якої або черговість застосування не можуть бути змінені. Хоч деякі автори вважають, що методу фінансово-правового регулювання притаманна оперативна самостійність, оскільки суб'єкти правозастосування у фінансовому праві, як і в адміністративному, наділені правом вчиняти дії на власний розсуд. Наприклад, право оперативної самостійності може виражатися у наданні суб'єкту фінансового права можливості на його розсуд оцінювати юридичні факти. Або до права оперативної самостійності можна віднести прийняття уповноваженим органом рішення на основі норм, які містять гнучкі неконкретні поняття і вирази. При цьому суб'єкт застосування фінансово-правової норми сам з'ясовує зміст і призначення загальних понять. Крім того, саме на прикладі податкових відносин краще за все коментувати метод владних приписів, оскільки чинне законодавство містить можливість застосування санкції на санкцію, що в цілому для юриспруденції не є характерним, логічним та виправданим. Згідно із Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" пеня нараховується на суму основного боргового зобов'язання та штрафів за вчинене правопорушення. Зрозуміло, що інший учасник фінансових відносин тим більше позбавлений права оперативної самостійності і зобов'язаний чітко додержуватися приписів, встановлених фінансово-правовими нормами. Розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати свої повноваження виключно в межах виділених бюджетних ресурсів у ті строки та на цілі, встановлені затвердженими фінансовими планами (актами про бюджет, лімітними довідками, бюджетними розписами, кошторисами установ тощо). Поряд із методом владних приписів, для фінансового права характерні метод субординації, метод погодження, метод рекомендації тощо, що поступово поширюються. Особливо це стосується сфери муніципальних фінансів, де органи місцевої влади та самоврядування дістають більшу самостійність у реалізації своїх повноважень, у тому числі й у фінансовій сфері. Хоч зазначені методи, як правило, застосовуються разом з основним методом фінансового права - методом владних приписів. Отже, фінансове право - це публічна галузь права, яка містить сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі створення, розподілу й використання фондів коштів (фінансових ресурсів) держави та органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їх завдань та функцій. Задача №1 Користуючись Конституцією України, визначте права органів державної влади у галузі фінансової діяльності. Держава керує і направляє фінансову діяльність через свої органи, які наділені для цього спеціальною компетенцією. Особливістю фінансової діяльності є те, що її здійснюють всі органи державної влади, однак масштаби і міра такої участі неоднакові. У сферу безпосереднього державного управління входять лише відносини у сфері державних фінансів. Однак всі інші фінансові потоки перебувають під впливом державного регулювання. Так, відповідно до Конституції України Верховна Рада України затверджує Державний бюджет, здійснює контроль за його виконанням, приймає рішення по звіту про виконання Державного бюджету, а також затверджує рішення про наданні Україною позик і економічної допомоги іноземним державам і міжнародним організаціям, а також про отримання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, здійснює контроль за їх використанням. Виключно законами України Верховна Рада встановлює: Державний бюджет і бюджетну систему України, систему оподаткування, податки і збори, основи створення і функціонування фінансового ринку; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного боргу; порядок випуску і обігу державних цінних паперів, їх види і типи. Президент України як глава держави забезпечує в області фінансів погоджене функціонування і взаємодію органів державної влади, визначає основні напрямки фінансової політики держави, здійснює керівництво фінансовою діяльністю. Президент призначає Міністра фінансів, подає на затвердження Верховної Ради України кандидатуру голови Національного банку України і призначає половину складу Ради Національного банку України. Глава держави наділений повноваженнями по створенню в межах коштів, передбачених в Державному бюджеті України, консультаційних, дорадчих і інших допоміжних органів і служб. Президент наділений правом вето відносно прийнятих Верховною Радою законів з наступним їх поверненням на повторний розгляд у Верховну Раду, а також може відміняти акти Кабінету Міністрів України і акти Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим. Кабінет Міністрів України є вищим органом в системі органів виконавчої влади. Він відповідає перед Президентом України, підзвітний і підконтрольний Верховній Раді України. В області здійснення фінансової діяльності функції уряду - це забезпечення фінансової політики, розробка законів про Державний бюджет України, надання Верховній Раді звітів про його виконання. Водночас фінансова діяльність держави здійснюється через особливі органи, які реалізують і скеровують її відповідно до наданих повноважень. На відміну від вищих органів, що забезпечують стратегічне, загальне керівництво фінансами, вони забезпечують організацію оперативного управління фінансами. Це спеціально створена система фінансово-кредитних органів для управління фінансами та здійснення контролю у цій сфері, компетенція якої охоплює усі ланки фінансової системи. До таких органів відносять Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Національний банк України. Спеціальні повноваження у сфері фінансового контролю покладено на органи Державної податкової служби України та Контрольно-ревізійної служби України. Окреме місце у цій системі посідає Рахункова палата України - вищий контрольний орган для публічного контролю бюджету. Міністерство фінансів України - центральний орган виконавчої влади, підпорядкований Кабінету Міністрів України. Основні завдання Мінфіну України: — розробка єдиної державної фінансової політики; — здійснення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу сучасної фінансової ситуації в Україні, а також перспектив її розвитку; — розробка стратегії щодо запозичень держави і погашення та обслуговування державного боргу; — розробка проекту Державного бюджету України та прогнозних показників зведеного бюджету України, забезпечення у встановленому порядку виконання Державного бюджету України, контроль за додержанням правил складання звіту про виконання Державного бюджету України та зведеного бюджету України; — забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках соціально-економічного розвитку України; — забезпечення ефективного використання бюджетних коштів і здійснення у межах своєї компетенції державного фінансового контролю та інше. Державне казначейство утворене при Міністерстві фінансів України. Воно включає Головне управління та його територіальні органи. Основні завдання Держказначейства України: — організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю за ним; — управління наявними коштами Державного бюджету України, коштами державних позабюджетних фондів і позабюджетними коштами установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України; — фінансування видатків Державного бюджету України; — ведення обліку касового виконання Державного бюджету України, складання звітності про стан виконання Державного бюджету України; — здійснення управління державним боргом; — розподіл між ланками бюджетної системи відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів; — здійснення контролю за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів і позабюджетних коштів установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України; — розробка нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, які є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій, що використовують бюджетні кошти та кошти державних позабюджетних фондів. Органи Державної податкової служби України включають Державну податкову адміністрацію України, державні податкові адміністрації (в Автономній республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях) та територіальні державні податкові інспекції. У складі органів податкової служби перебувають також відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями - податкова міліція. Визначальною рисою організації роботи податкових органів в системі інших спеціалізованих органів у сфері фінансів є те, що вони координують свою діяльність з фінансовими органами Державного казначейства України, органами служби безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, державними митними органами, установами банків, а також з податковими службами інших держав. Завдання органів Державної податкової служби: — здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів (неподаткових платежів), встановлених законодавством; — внесення в установленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства; — прийняття нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування; — формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб; — роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків; — запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення. У межах своєї компетенції податкова служба видає податкові роз'яснення, які не мають обов'язкової сили. Для забезпечення діяльності власної організації Голова Державної податкової адміністрації України видає накази та затверджує інструкції. Завдання податкової міліції: — запобігання правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення; — розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів; — запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів; — забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням службових обов'язків. У сфері бюджетних відносин визначальне місце посідає Державна контрольно-ревізійна служба України. Вона складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь (в Автономній республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях) і територіальних контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп). Підпорядковується Державна контрольно-ревізійна служба України Міністерству фінансів України. Головні завдання Державної контрольно-ревізійної служби України: здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їх в подальшому. Для реалізації цих завдань органами Державної контрольно-ревізійної служби України проводяться ревізії та перевірки, контролюються усунення недоліків і порушень. Державна контрольно-ревізійна служба координує свою діяльність з місцевими радами та органами виконавчої влади, фінансовими органами, Державною податковою службою, іншими контролюючими органами, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки. Державне регулювання банківською та грошово-кредитною системою здійснює Національний банк України. Це особливий орган державного управління. Він підтримує економічну політику уряду в тому разі, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. У сфері безпосередньої діяльності наділений повною незалежністю. Будь-який орган державної влади не має права давати йому вказівки обов'язкового характеру.Головні функції центральних банків у більшості економік: — втілювати монетарну політику; — регулювати національну валюту і бути єдиним емісійним центром; — захищати національні та міжнародні резерви й управляти ними; — діяти як фінансові консультанти уряду й парламенту; — регулювати процентні ставки в межах здійснюваної грошово-кредитної політики; — здійснювати банківське регулювання та нагляд за банківською діяльністю. Національний банк України підзвітний Верховній Раді України. Він має право законодавчої ініціативи. Відносно молодим є новий орган - Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг (діє з осені 2002 р.). Голова Комісії відповідальний перед Президентом України. Завданням Комісії є здійснення регулювання, в тому числі реєстрація та ліцензування діяльності фінансово-кредитних установ, за винятком банків. До таких установ належать кредитні спілки, ломбарди, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди. Основним завданням Комісії є також забезпечення контролю за діяльністю фінансово-кредитних установ. Певною мірою до управління державними фінансами залучається Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Окреме місце в управлінні державними фінансами належить цільовим централізованим фондам. Суспільні відносини, які виникають у процесі формування, розподілу й використання грошових фондів органів місцевого самоврядування. є публічними відносинами, що регулюються нормами фінансового права. Діяльність місцевих органів спрямована на задоволення територіальних інтересів. Список використаної літератури 1.Конституція України 2.Фінансове право: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 248 с.
Loading...

 
 

Цікаве