WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Формування дохідної частини бюджету України: наукові підходи - Реферат

Формування дохідної частини бюджету України: наукові підходи - Реферат


Реферат на тему:
Формування дохідної частини бюджету України: наукові підходи
Податки є однією з найстаріших економічних категорій науки про фінанси. Поява цієї категорії була зумовлена виникненням держави. Саме податки повинні були здійснювати фінансове забезпечення виконання державою її функцій, і тому вони стали об'єктивним атрибутом існування держави.
Відтоді пройшло багато часу, який вимірюється століттями. Зникали одні держави, з'являлися нові з їхніми неринковими і ринковими економіками, але не зникала потреба держави у фінансових ресурсах для виконання притаманних їй функцій.
Багатовікова історія розвитку суспільства визначає різні типи державних утворень (східні держави, класичні держави Греції і Риму, які поєднали елементи феодалізму, абсолютизму і конституціалізму). Кожному з них відповідали і різні форми правління (абсолютизм або конституційна монархія, республіка та ін.). На історичному шляху розвитку державотворення формувалися і вдосконалювалися економічні відносини, суттєво змінювалися методи та механізми фінансового забезпечення існування і функціонування держави. На цьому фундаменті формується і розвивається фінансова наука взагалі і теорія податків зокрема. З розвитком товарно-грошових відносин, коли грошова форма оподаткування стає домінуючою, а кожна держава вже має свою власну податкову систему, значно поширюються різні податкові теорії.
Основоположником досліджень у галузі оподаткування є представник англійської класичної політекономії Адам Сміт (1723-1790). Після цього в розробку теорії і практики оподаткування значний внесок зробили багато відомих учених, прізвища яких по праву займають належне місце в скарбниці світової фінансової думки.
Ми не ставимо перед собою завдання викласти всі аспекти теоретичного вчення про податки, його розвиток в історичному розрізі і зміст наукових досліджень систем оподаткування окремих видатних представників економічної науки. Ці теоретичні дослідження достатньою мірою висвітлені в нашій економічній літературі.
У цій статті вважаємо за доцільне розглянути тільки ті теоретичні аспекти функціонування податків, що безпосередньо стосуються практики формування бюджетних коштів держави, тих конкретних форм і методів оподаткування, які застосовуються в українському законодавстві у податковій справі. Такий підхід дозволить нам певною мірою визначитись і в тих причинах, що зумовили недосконалість податкової системи України на сучасному етапі ринкового розвитку її економіки.
Основоположник податкової теорії Адам Сміт свого часу дуже вдало зауважив: "Щоб підняти державу з найнижчих щаблів варварства до вершин добробуту, потрібні лише мир, розумні податки і терпимість в управлінні". Ця теза актуальна і сьогодні. На всіх етапах розвитку ринкової економіки Україна постійно перебуває у пошуках подолання кризових ситуацій. Цьому сприяють як об'єктивні, так і суб'єктивні причини їх виникнення (серед яких, звичайно, є й ті, які А. Сміт відніс до "терпимості управління") і про причетність до них наших "нерозумних податків", що повністю підтверджує справедливість висловлювання Адама Сміта, зробленого ще в середині ХVІІІ століття.
Створити науково обґрунтовану податкову систему держави - справа непроста. Ідеально досконалих податкових систем не існувало і не існує сьогодні - це відомо всім, хто займається аналізом податкових систем різних держав, у тому числі і за останнє десятиліття ХХI століття. Але перед кожною державою стоїть завдання створити таку податкову систему, яка б найбільшою мірою відповідала конкретним соціально-економічним умовам даного періоду її існування.
Розробляючи податкову систему та її законодавчо оформлюючи, необхідно визначитися у багатьох питаннях, від яких залежить побудова самого механізму функціонування кожного з податків, які держава вводить до своєї податкової системи. Історія світового розвитку податкової справи свідчить, що ці механізми можуть бути неоднаковими не тільки в розрізі різних державних утворень, але й всередині самої держави відповідно до тих чи інших періодів її соціально-економічного розвитку. Однак є декілька принципово важливих питань, що виникають при створенні податкової системи і від вирішення яких залежить соціально-економічна ефективність податкової системи: чи буде вона стимулювати виробництво і торгівлю, інвестування та ділову активність, чи, навпаки, стане руйнівною для виробничої сфери?
Позбавлення податкової системи її заохочувальної, стимулюючої функції призводить до того, що підприємництво або гине, або тікає у "тінь". При цьому треба мати на увазі і те положення, що податкова система, крім фіскальної і стимулюючої функцій, покликана виконувати ще й соціальну. Історія розвитку ринкових відносин держав із ринковою економікою з усією очевидністю підтверджує, що ринкове господарство саме по собі не може забезпечити справедливий розподіл доходів і власності так, щоб задовольнити соціальні потреби всього населення. Тому держава повинна більш активно використовувати податкову політику для перерозподілу заново створюваної вартості, щоб податки не сприяли виникненню такої соціально-економічної ситуації, при якій багаті ще б більше багатіли, а бідні - біднішали.
Формуючи податкову політику держави важливо визначитися: що закласти в основу податкової системи - доходи підприємницьких структур чи доходи населення? Якщо, наприклад, у доходах бюджету США податкові надходження від населення становлять майже 90 відсотків, а від корпорацій, фірм і підприємств - приблизно 10 відсотків, то в доходах бюджету України на 1998 рік прибутковий податок із громадян становить 12,5 відсотків.
Така принципова протилежність у підходах до визначення основи податкової системи пояснюється тим, що Україна при переході до ринкової економіки отримала у спадок від колишнього Радянського Союзу його розподільчу систему, що базувалася на загальнодержавній і колгоспно-кооперативній власності. За такої системи цілком закономірно, що переважна частина валового внутрішнього продукту і його знову створеної частини - національного доходу - відразу централізувалася у державному бюджеті. Принципово відрізняються і внутрішні структури ВВП. Якщо в державах з ринковою економікою у вартості валового внутрішнього продукту (затрати минулої праці, прибуток підприємницьких структур і оплата праці) оплата праці становить левову частку, то в колишньому СРСР (як і нині в Україні) - зовсім незначну частину. Це не тільки дозволяло, але й зобов'язувало державу з централізованою планово-розподільчою системою брати на себе відповідальність як за формування доходів бюджету за рахунок надходжень від державних підприємницьких структур, так і за забезпечення різних соціальних потреб населення.
Чи реально сьогодні у нас змінити внутрішню структуру ВВП? Звичайно, частково питому вагу оплати праці у вартості ВВП можна змінити, якщо ту частину платежів підприємств до бюджету, яка визначається у відсотках до фонду заробітної плати, ввести в оплату праціпрацівників підприємств і стягувати ці платежі не з доходів підприємств, а з заробітної плати. Це не зменшить розміру заробітної плати, яку одержують нині працівники, але вирішення даної проблеми в цьому напрямі дещо змінить внутрішню структуру ВВП і наблизить її до структури ВВП країн з ринковою економікою. Але повністю вирішити цю проблему не можна у зв'язку з тим, що питома вага затрат минулої праці у вартості ВВП у нас набагато вища, ніж у промислово розвинених країнах
Loading...

 
 

Цікаве