WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Фінансування соціальної інфраструктури села: проблеми та шляхи їх вирішення - Реферат

Фінансування соціальної інфраструктури села: проблеми та шляхи їх вирішення - Реферат


Реферат на тему:
Фінансування соціальної інфраструктури села: проблеми та шляхи їх вирішення
Реструктуризація української економіки має два рівні: державний та місцевий. Кожний з них повинен стати основою забезпечення соціальної захищеності населення на своєму рівні. Однак уряд значною мірою перекладає тягар реформ на місцевий рівень влади. Передача об'єктів соціальної інфраструктури на баланс сільських рад стала пробним каменем у розробці нового механізму її фінансування, однак цей механізм не був відпрацьований, тому населення залишилося без багатьох соціальних послуг, які гарантувала адміністративна система управління народним господарством: безкоштовні освіту, медичне обслуговування і житло, стабільний рівень доходів і робоче місце.
У сучасних умовах ринкової економіки, через порожній бюджет сільських рад, багато жителів села не одержують допомоги від держави, а ті, хто її отримує, змушені задовольнятися обмеженим колом соціальних пільг. Люди самі забезпечують себе житлом, частково сплачують медичні послуги, дошкільні установи тощо.
Значний вклад в аналіз причин недостатнього фінансування та розробку шляхів вирішення проблем наповнення місцевих бюджетів у сільській місцевості внесли такі вітчизняні вчені: М.Х. Вдовиченко, П.І. Гайдуцький, М.Я. Дем'яненко, О.І. Здоровцов, І.Г. Кириленко, Е.М. Лібанова, М.К. Орлатий, І.В. Прокопа, П.Т. Саблук, Л.О. Шепотько та інші. Вони не лише теоретично обґрунтували шляхи наповнення місцевих бюджетів, але й дали конкретні практичні пропозиції, що були використані при розробці цілого ряду нових законів та указів, що прямо або опосередковано впливають на соціально-економічні умови життя сільського населення.
Починаючи з 2000 року, в сільському господарстві України намітилися позитивні тенденції стабілізації і розвитку. Але вони поки що майже не відобразились на умовах життя селян. Адже не потрібно забувати, що протягом 1990-1999 років обсяг виробництва сільськогосподарської продукції зменшився на 51,5 %. Це засвідчує глибину кризових процесів, а відтак необхідний достатньо тривалий час, щоб позитивні зрушення на селі стали помітні і відчутні кожному сільському жителю. Майже не зростають реальні доходи сільського населення, головним джерелом доходів селян залишаються надходження від низькопродуктивної працi в особистих пiдсобних господарствах. Практично припинилося оновлення матерiальної бази соцiальної iнфраструктури, майже не вiдновлюється дiяльнiсть пiдприємств сфери обслуговування.
Україна - соціальна держава, політика якої спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини. Органам місцевого самоврядування при розробці бюджетів рекомендується передбачати підвищення витрат на соціальну сферу, а також щорічно визначати фінансові нормативи формування цих бюджетів, в основі яких повинні бути мінімальні соціальні стандарти (мінімальний рівень гарантій соціального захисту, що забезпечує задоволення найважливіших потреб людини). При цьому вони повинні періодично уточнюватися, тому що потреби людей мають властивість змінюватися, як і наукові уявлення про них.
Тому завданням даної роботи є розробка мінімальних соціальних стандартів для сільського населення, вивчення стану та динаміки проблем фінансування сільської соціальної інфраструктури, а також виявлення нових джерел наповнення місцевих бюджетів.
Показники рівня задоволення потреб населення в соціальних благах необхідно визначати для кожної галузі соціальної інфраструктури окремо: у житлово-комунальному господарстві, охороні здоров'я, освіті, культурі та ін.
Рівень задоволення потреби розраховується як співвідношення фактичного показника, прийнятого для характеристики розвитку тієї або іншої галузі соціальної сфери до його нормативного значення:
S = Fі / Nі.,
де Fі - фактична забезпеченість послугами і-ої галузі соціальної інфраструктури села;
Nі - норматив забезпеченості послугами і-ої галузі сільської соціальної інфраструктури.
Цей показник необхідно враховувати при розподілі капітальних вкладень, призначених для розвитку соціальної сфери, а також витрат при її поточному утриманні. За інших рівних умов, перевага повинна бути віддана тій галузі, у якої показник рівня задоволення потреб населення нижче порівняно з іншими галузями. Аналіз показує, що в Україні розподіл капітальних вкладень в об'єкти нематеріальної сфери, включаючи соціальну інфраструктуру села, здійснюється без урахування потреб населення в її послугах.
У мінімальних соціальних стандартах у першу чергу зацікавлені місцеві органи влади, що на їхній основі зможуть забезпечити реальне врахування місцевої специфіки. Цей підхід ґрунтується на двох принципах: гарантії доступності благ і послуг сільської соціальної інфраструктури в межах мінімального соціального стандарту і вільного розвитку ринку благ і послуг за його межами. Впровадження мінімального соціального стандарту дозволить знайти більш ефективні шляхи розвитку села. Його можна визначити загалом так:
Smin = f (R; P; D; T),
де R - ресурсний потенціал села;
Р - природно-кліматичні умови;
D - демографічний фактор, що враховує густоту населення та його статево-вікову структуру;
Т - територіальний компонент, що враховує віддаленість від адміністративного центру та забезпеченість району дорогами.
Соціальний мінімальний стандарт може стати критерієм добору регіональних програм, а також інструментом розподілу ресурсів, що направляються в систему соціальної інфраструктури між її галузями, виходячи із соціальних пріоритетів. Необхідно підкреслити, що соціальний стандарт - динамічна система параметрів, у часі змінюються не тільки величини показників, але і співвідношення між ними. Формуються комплекси внутрішньо зв'язаних благ і послуг. Теоретично доцільно прагнути до досягнення соціального стандарту на рівні передових країн світу. Однак прагнення до світового або європейського стандарту не означає строгого кількісного і якісного копіювання задоволення потреб, тим більше, що останні завжди будуть розрізнятися територіально. Регіональний і особистий стандарти повинні визначатися потребами конкретної території і самої людини.
У сфері матеріального забезпечення населення такі гарантії за рядом соціальних показників (мінімальна заробітна плата, мінімальні розміри пенсій, допомог, житла) існують, незважаючи на те, що їхні реальні розміри далекі від прожиткового мінімуму. У сфері ж споживання соціально-культурних послуг таких гарантій з боку суспільства практично немає.
Крім мінімального соціального стандарту, повинен бути якийсь "еталон" рівня розвитку систем соціальної інфраструктури. Ми можемо говорити тільки про відносну сталість параметрів протягом якогось короткого відрізку часу. У випадку кількісної оцінки процесу поняття "еталон" набуває сенсу бази порівняння, оцінки, свого роду точки відліку, щодо якої можна оцінити вимірюваний процес. Такий еталон, буде деякою розрахунковою величиною, очікуваною до визначеного часуабо найбільш високий показник по країні в даний час (по кожній сфері окремо). Це буде мета, до якої має прагнути розвиток кожного окремого села.
Loading...

 
 

Цікаве