WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Фінансування освіти в контексті реалізації інноваційної моделі розвитку економіки України - Реферат

Фінансування освіти в контексті реалізації інноваційної моделі розвитку економіки України - Реферат

освіті. Крім того, склад парку ПК у науці постійно оновлюється.
У 2001 р. у галузь освіти в Україні було інвестовано 406,8 млн грн, а в 2002 р. - тільки 199,4 млн грн, що становить лише 1 % усіх капітальних вкладень по економіці України. На дослідження і розробки було витрачено у 2001 році 79,7 млн грн, а у 2002 р. - 46,8 млн грн, що становить тільки 0,2 % капітальних вкладень по економіці України. Подібний стан справ частково можна пояснити, як уже зазначалося вище, специфікою діяльності у сфері освіти й науки. Водночас, для порівняння, на такий нематеріалоємний вид економічної діяльності, як державне управління, у 2001 р. було витрачено 328 млн грн, а у 2002 р. - 109,1 млн грн.
Таблиця 2
Державні витрати на освіту*
* Розраховано за даними Послання Президента України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році". Офіційне Інтернет-представництво Президента України. http://www.president.gov.ua/
Як бачимо з табл. 2, у середньостроковій ретроспективі фінансування освіти з боку держави поліпшується. Поступово зростають витрати на освіту у структурі бюджетних видатків. У структурі ВВП також відбувається зростання витрат на освіту. Водночас слід зробити й певні застережливі висновки, оскільки позитивні тенденції зростання витрат на освіту нестабільні.
По-перше, в Україні існує невідповідність нормативним вимогам ЮНЕСКО, згідно з якими рекомендований обсяг державних витрат на освіту повинен становити щонайменше 6 % ВВП. Однак це лише необхідний мінімум. Наприклад у Національній доктрині розвитку освіти в Росії зазначені більш істотні обсяги фінансування. Розділ "Фінансування системи освіти" в російській доктрині складається з стислих описів трьох етапів збільшення фінансування системи освіти для реалізації цілей, що визначає доктрина.
"Перший етап - антикризовий (2000-2003 рр.): обсяг фінансування системи освіти не нижчий 7 % ВВП, у тому числі за рахунок бюджетів усіх рівнів не менше 6 % ВВП, з них за рахунок федерального бюджету не менше 1 % ВВП (не менше 6 % витратної частини федерального бюджету).
Другий етап (2004-2010 рр.): обсяг фінансування системи освіти - не нижчий 8 % ВВП, у тому числі за рахунок бюджетів усіх рівнів не менше 6,5 % ВВП, з них за рахунок федерального бюджету не менше 1,2 % ВВП (не менше 7 % витратної частини федерального бюджету).
Третій етап (2011-2025 рр.): обсяг фінансування системи освіти - не нижче 10 % від ВВП, у тому числі за рахунок бюджетів усіх рівнів не менше 8 % ВВП, з них за рахунок федерального бюджету не менше 1,5 % ВВП (не менше 9 % витратної частини федерального бюджету)".
Як бачимо, обсяги фінансування освіти в Україні не відповідають не лише мінімальним міжнародним стандартам, а й підвищеним вимогам, які необхідно виконувати в перехідних економіках, а також економіках, які переходять на інноваційний шлях розвитку.
По-друге, політика Уряду України щодо фінансування освіти є непослідовною. Фінансування освіти коливається в дуже широкому діапазоні - від 10,2 до 21,6 % усіх державних витрат. Це засвідчує великі коливання в абсолютних розмірах бюджетних видатків і як наслідок, відсутність у бюджетній політиці уряду функціонально-структурної спадковості щодо державних видатків. "Лакмусовим папірцем" реального стану справ у сфері фінансування освіти є міжнародний порівняльний аналіз. У табл. 3 наведено статистичні дані щодо витрат окремих країн на одного учня та студента в деяких країнах світу та в Україні.
Порівняльний аналіз дає багато інформації для роздумів. Незважаючи на відповідність відносних показників перерозподілу ВВП середній тенденції по Європі, в Україні абсолютні обсяги фінансування освіти істотно відстають від середньоєвропейських. Середньоєвропейські витрати на підготовку одного учня вище аналогічного показника по Україні у 8 раз, а на підготовку студента - у 20 раз. Частково подібний розрив можна пояснити диференціацією рівня життя, різницею в цінах та іншими факторами.
Крім того, ми бачимо, що в Європі, незважаючи на поширену практику платності вищої освіти, витрати на вищу освіту в середньому в 1,5 раза більше, ніж витрати на початкову і середню освіту. В Україні ситуація протилежна. З високим рівнем достовірності можна говорити про те, що "недофінансування" вищої освіти в Україні пов'язано з його тотальною комерціалізацією, платністю, дією кон'юнктурних факторів на ринку освітянських послуг.
Головною особливістю фінансування освіти, на відміну від фінансування науки, є те, що фінансова підтримка з боку держави повинна бути широкомасштабною. У міру наближення освітянських програм до наукових специфіка фінансування змінюється. Тут важливий поступовий перехід від широкомасштабної державної допомоги до підтримки освітянських і наукових програм за цільовим критерієм. Іншими словами, необхідно говорити про те, що із зростанням не лише індивідуальної, а що головне - суспільної корисності процесу засвоєння та здобуття нових знань форма фінансової підтримки має змінюватися від загальної підтримки до цільової. Існує основний загальнотеоретичний принцип, сутність якого полягає в тому, що фінансування загальноосвітянських програм (під цим терміном розуміється початкова і повна середня освіта) повинне відбуватися у повному обсязі за рахунок коштів держави. Отримання вищої освіти, принаймні це стосується ринкової економіки, повинно фінансуватися за рахунок коштів тих осіб, які її отримують. У Програмному документі ЮНЕСКО "Реформи і розвиток вищої освіти" (1995) зазначається, що при важливій ролі держави вищі навчальні заклади самі повинні шукати альтернативні джерела фінансування, проте наголошується на виваженому підході до комерціалізації освіти через можливі надмірні поривання вищих навчальних закладів до цього. Однак за такого підходу надзвичайного значення повинна набути система податкових пільг для фізичних і юридичних осіб, що вкладають кошти на освіту.
Таблиця 3
Витрати на освіту в Україні та деяких європейських країнах*
* Розраховано автором за даними табл. 3.2 та Корсак К., Юрчук Л. Наука й освіта на теренах об'єднаної Європи // Науковий світ. - 2003. - № 11(64). - С. 6.
З огляду на вищезгаданий принцип, тенденцію падіння витратдержави на підтримку загальноосвітніх програм необхідно оцінити як негативну. Ця тенденція та відповідно динаміка урядових витрат на вищу освіту наведені на рис. 1. Чітко простежується, що тенденція падіння обсягів фінансування загальноосвітніх програм віддзеркалює (штрих пунктирна лінія майже співпадає з динамікою фінансування вищої освіти) тенденції зростання обсягів фінансування вищої освіти. Це свідчить про те, що приріст обсягів фінансування вищої освіти відбувається за рахунок перерозподілу коштів у межах одного їх ліміту, тобто зменшення обсягів фінансування загальноосвітніх програм, а не за рахунок збільшення обсягів фінансування освіти в Україні. Вищі навчальні заклади через ряд об'єктивних та суб'єктивних факторів більш вдало лобіюють свої потреби при формуванні Державного бюджету України. У цей же час інтереси шкіл і середніх навчальних закладів майже не враховуються.
Як бачимо, динаміка структури розподілу державних витрат на освіту призводить до зміни оптимального їх складу. Очевидно завдяки цій негативній тенденції якість освітніх послуг в Україні значно знизилася порівняно з рівнем освіти за часів колишнього СРСР і навіть першої половини 1990 р.
Спостерігається тенденція зростання рівня диференціації населення за показником якості освітніх послуг, що надаються. Незважаючи на те, що початкова та середня освіта в України залишаються сферою суспільних послуг, що доступні всім без винятку громадянам України, однак якість загальноосвітніх програм у приватних і державних школах порівняти не можна.
Рис. 1. Динаміка державних витрат на середню та
Loading...

 
 

Цікаве