WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Самостійність місцевих бюджетів як чинник забезпечення фінансової стійкості регіонів - Реферат

Самостійність місцевих бюджетів як чинник забезпечення фінансової стійкості регіонів - Реферат

за місцевими бюджетами цих надходжень також не може вирішити завдання забезпечення їх самостійності, тому що органи місцевого самоврядування самі не встановлюють розміри відсоткових відрахувань до своїх бюджетів від загальнодержавних податків. Цепрерогатива вищого органу влади, від якого багато в чому і залежить поповнення бюджету дохідних джерел.
До прийняття Бюджетного кодексу України за особливостями організації міжбюджетних відносин дохідні джерела поділялися на власні, закріплені та регулюючі, а також на офіційні трансферти [4, с. 151; 5, с. 62]. При аналізі бюджетних процесів 2001 року згадується тільки про два види доходів: власні та закріплені [6, с. 9]. У Бюджетному кодексі та Бюджеті України на 2002 рік доходи місцевих бюджетів класифікуються так: 1) доходи, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів; 2) доходи, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів; 3) доходи, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів [7, с. 41-43].
Порівнюючи та узагальнюючи ці класифікації, можна зробити висновок про те, що всі ці доходи є внутрішніми щодо місцевих бюджетів: вони утворюються та використовуються в межах одного органу місцевого самоврядування. А офіційні трансферти відповідно є зовнішніми дохідними джерелами відносно цих адміністративно-територіальних утворень. Подібна типізація дохідних джерел важлива при аналізі податкових потоків і дослідженні податкового потенціалу території.
Термін "власні доходи місцевих бюджетів" запроваджено ст. 1 Закону "Про бюджетну систему Української РСР" у грудні 1990 року. Цим Законом вперше було відокремлено поняття власних і закріплених доходів. Згодом у Законі України "Про бюджетну систему України", прийнятому в редакції 1995 року, поняття власних доходів вживається в контексті забезпечення принципу самостійності бюджетів усіх рівнів, де, зокрема, самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних дохідних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України. Перелік власних доходів щорічно змінюється з прийняттям законів про бюджет на певний рік.
Аналіз розвитку інституту самостійності місцевих бюджетів у бюджетних системах європейських країн свідчить, що основу самостійності місцевих бюджетів складають закріплені доходи, насамперед отримані за рахунок оподаткування доходів громадян. Починаючи з 1991 року, прибутковий податок з доходів громадян є основним закріпленим доходом місцевих бюджетів, і його частка складає у середньому 45 % від усіх інших надходжень до місцевих бюджетів. Висока податкова культура і свідомість платників податків дозволяє забезпечувати сталі надходження до бюджетів розвинених європейських країн і використовувати податки як інструмент, що стимулює розвиток науково-технічного прогресу, збільшення зайнятості та рівномірний розвиток територій. Завдяки середній ставці оподаткування прибутковим податком у країнах з розвиненою ринковою економікою не менше 30 % місцеві бюджети забезпечені власними доходами на 90-95 % , що, на жаль, є неможливим для України на сьогодні. У 1998-1999 роках середня ставка прибуткового податку становила лише 16,5 % і немає змоги збільшити рівень прибуткового оподаткування в Україні, зважаючи на постійне зниження реального доходу населення після оподаткування (у 1999 році порівняно з 1998 роком рівень життя знизився на 5,8%). У європейських країнах, навпаки, протягом останніх років розмір реальної заробітної плати зростав: наприклад, у Великій Британії з 1995 до 1999 роки - в 2,0, у Франції - в 2,4, у Німеччині та Італії - в 2,8 раза [8]. Із зростанням доходів громадян зростала і частка прибуткового податку у власних доходах місцевих бюджетів країн ЄС. Середній показник його частки в місцевих бюджетах країн Спільного ринку зріс із 22,1 % у 1970 році до 36,2 % у 1999 році [8]. Особливо швидкими темпами стверджувався інститут самостійності місцевих бюджетів за рахунок надходжень від прибуткового податку в Італії - 2,1, Ірландії - 1,7, Греції - 1,3 раза.
Значне місце в доходах місцевих бюджетів займають трансфертні платежі. У зарубіжній літературі до них відносяться операції з перерозподілу коштів, що здійснюються з тією або іншою соціальною чи економічною метою у формі виплат одного господарюючого суб'єкта іншому без участі явного і безпосереднього контрагента. Таким чином, трансферти мають однобічний характер і не супроводжуються зустрічним потоком грошей, товарів, послуг.
Безпосередньо державні трансферти за кордоном в основному пов'язують з однойменними витратами. У ряді вітчизняних публікацій механізм трансфертів іноді неправильно ототожнюється з усією системою надання фінансової допомоги органам місцевого самоврядування. "Трансферт" у бюджетній практиці є лише однією з форм надання зазначеної допомоги й означає виділення на нормативній основі бюджетам нижчого територіального рівня коштів з фонду фінансової підтримки чи фонду регіонів вищого територіального рівня. Відповідно у нашій країні це поняття поширюється на значно меншу частину економічного базису.
Якщо абстрагуватися від можливості функціонування частини трансфертних взаємозв'язків у натуральній формі (а досліджуваний термін цього, як показано, зовсім не виключає), то звідси випливає, що трансфертами в бюджетній сфері потрібно називати всі доходи і витрати бюджету, за винятком відносин, пов'язаних з державними запозиченнями. Тому при характеристиці видаткових операцій у бюджетному секторі економіки більш прийнятним для вживання є поняття "субсидія". Володіючи більшим ступенем конкретності, саме вона повинна використовуватися як узагальнене поняття, що означає надання за рахунок бюджетних коштів різних форм фінансової допомоги, у тому числі з одного бюджету в інший.
Судячи з вітчизняного та закордонного досвіду, розрізняють субсидії загального і цільового призначення. Перші, іменовані дотаціями, надаються без обмежувальних умов. Другі - субвенції - використовуються для фінансування конкретних програм і заходів, тобто вводять певні обмеження на бюджетну ініціативу одержувачів. Потреба в міжбюджетних дотаціях виникає у випадках, коли економічний потенціал не дозволяє забезпечити мінімальний обсяг бюджетних доходів для задоволення власних потреб.
Вони видаються у твердих сумах для покриття поточних бюджетних витрат без уточнення більш конкретних умов використання на місцях даної фінансової допомоги.
Міжбюджетні субвенції, навпаки, повинні надаватися на визначених умовах для здійснення заздалегідь обговорених цільових заходів, що фінансуються з бюджету розвитку. Тобто існування цільових субсидій обумовлене необхідністю фінансового забезпечення передачі
Loading...

 
 

Цікаве