WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Напрями удосконалення інституційної інфраструктури фондового ринку - Реферат

Напрями удосконалення інституційної інфраструктури фондового ринку - Реферат

фондові ринки розвинених країн на ці дві моделі: до "банківської" можна було віднести країни континентальної Європи та Японії, до "ринкових" - Велико-британію, США та інші англо-саксонські країни. У 90-х роках відбулися суттєві зміни в інституційному устрої фондових ринків багатьох країн, що ускладнює цей поділ, але відмінності все ж існують і науковці намагаються визначити за допомогою різних критеріїв ефективність кожної з цих систем.
У постсоціалістичних країнах застосовуються різні системи регулювання. Наприклад, в Україні, Росії, інших країнах СНГ, Угорщині, Польщі модель функціонування фондового ринку ближча до американської, хоча вона набула і своїх особливих рис. Українська модель фондового ринку характеризується, з одного боку, тим, що в ній майже відсутні обмеженнящодо участі банків в операціях з цінними паперами. Банки виступають одночасно і інвесторами, і професійними учасниками ринку цінних паперів. У цьому аспекті ми суттєво відрізняємося від США.
З іншого - в Україні достатньо розвиненими є інститути спільного інвестування і, що досить суттєво, існують небанківські фінансові посередники - брокерсько-дилерські фірми. Цим Україна відрізняється від країн з "банківською" моделлю, де відсутні небанківські фінансові установи.
Модель регулювання українського фондового ринку за ознакою "суб'єкт регулювання" базується на використанні СРО, які створюються за функціональною ознакою (брокерсько-дилерська діяльність, депозитарна діяльність) та в які входять різні фінансові інститути (комерційні банки, торговці цінними паперами, депозитарії та зберігачі.
За критерієм "об'єкт регулювання" можуть бути виділені: 1) моделі регулювання за функціональною ознакою (діяльність на фондовому ринку, діяльність на кредитному та депозитному ринку) 2) моделі, що створюються за інституціональною ознакою (об'єкт регулювання - комерційний банк, інвестиційна компанія, пенсійні фонди, страхові компанії) 3) змішані моделі, в яких створюється єдиний мегарегулятор фінансового ринку (об'єктом регулювання при цьому є фінансові конгломерати, які включають комерційні та інвестиційні банки, страхові компанії та інші фінансові інститути).
В Україні прийнята змішана модель, в якій основним регулятором є Державна комісія по цінних паперах та фондовому ринку, окремі функції регулювання здійснюють Національ-ний банк і Міністерство фінансів.
Науковці неодноразово намагалися з'ясувати, яка з зазначених моделей - "банківська" чи "ринкова" - є більш ефективною. Наприклад, у роботі "Структура фінансової системи та економічний розвиток: приклади на рівні фірм, галузей та країн" Т. Бек, А. Демиргуч-Кунт, Р. Левін, В. Максимович намагалися (на підставі аналізу даних по 48-и країнах за період з 1960 по 1995 роки) проаналізувати статистично значимий вплив фінансового сектора на економічне зростання [4]. Автори використовували різні індикатори та економічні методи для оцінки зв'язку між фінансовою стуктурою та економічним розвитком, вони шукали відповіді на такі запитання:
1. Чи відрізняються темпи росту країн з "банківською" моделлю від країн з "ринковою" моделлю, чи впливає структура фінансової системи на хід економічного розвитку?
2. Чи впливає правова система на ефективність фінансової системи, а через неї на економічне зростання?
3. В яких фінансових системах швидше розвиваються галузі, що залежать від зовнішнього фінансування і які з них більше сприяють появі нових компаній?
4. Чи впливає правова система на темпи виникнення нових фірм?
5. В яких фінансових системах простіше отримати фінансові ресурси і як це впливає на темпи їхнього росту?
Здійснений названими науковцями аналіз не підтвердив переваг "банківської" чи "ринкової" моделі щодо забезпечення темпів росту економіки, рівня розвитку промисло-вості, темпів створення нових фірм або їхнього росту. Водночас був виявлений зв'язок між захистом прав зовнішніх інвесторів та всіма перерахованими параметрами.
Економетричний аналіз дозволив зробити висновок про те, що більш розвинений ринок фінансових посередників мають країни, в яких: 1) добре захищені права кредиторів; 2) юридичні системи спрямовані на захист контрактних зобов'язань; 3) впроваджені стандарти обліку, що дозволяють отримати високоякісну звітність.
Відповідно, реформи в галузі права та обліку, які можуть покращити стан у вказаних сферах, можуть прискорити розвиток фінансових посередників і прискорити економічний розвиток.
Однією з основних тенденцій розвитку сучасних фондових риків є їхня консолідація, наслідком цього процесу стала реформа регулюючої системи багатьох країн світу. Вона полягала в тому, що замість великої кількості спеціалізованих організацій, що займалися моніторингом і контролем різних учасників фондового ринку (банків, торговців цінними паперами) був створений єдиний регулятор, що здійснює контроль за фінансовою системою в цілому. Так розвиваються системи регулювання фінансової системи Канади, Норвегії, Данії, Швеції, Австралії, Сінгапура, країн Скандинавії, Великобританії, Японії.
У країнах, де створений єдиний регулятор, реально відбулася інтеграція фінансових ринків, сформувалися універсальні фінансові комплекси, контроль над якими раціонально здійснювати з єдиного центру.
В Україні існують аргументи як у підтримку створення єдиного мегарегулятора, так і проти цього. Раціональність об'єднання функціональних регуляторів пов'язана, в першу чергу, з прагненням до економії витрат на утримання управлінських структур. Основними причинами створення єдиного мегарегулятора прихильники цього підходу вважають: незначний розмір ринків капіталу, недостатній рівень регулювання різних секторів ринку, недолік ресурсів для фінансування діяльності регулюючих органів, непослідовність нормативно-правової бази.
Опоненти концепції єдиного мегарегулятора стверджують, що основними економічними причинами створення мегарегуляторів є наявність фінансових конгломератів (багатофунк-ціональних фірм), діяльність яких потребує багатьох узгоджень між різними державними органами. Саме для подолання цієї проблеми створюється мегарегулятор, який будується за секторальним принципом - банки, цінні папери, страхування.
В Україні поки що немає економічного підгрунтя для створення мегарегулятора: фондо-вий ринок представлений відносно дрібними фінансовими структурами, що мають низьку капіталізацію, фінансові інструменти мають спрощену структуру, відсутні фінансові конгло-мерати, які мали б домінуюче положення.
Отже, в найближчій перспективі в Україні будуть поєднуватисяфункціональний та інституційний принцип державного регулювання фондового ринку. У цих умовах необхід-ним є розвиток різних форм взаємодії між фінансовими регуляторами, які б забезпечили цілісність та ефективність регулювання фондового ринку.
У міжнародній практиці подібна взаємодія забезпечується у таких формах:
- створення спільних органів регуляторів (колегії, міжвідомчі комісії, робочі групи, експертні ради);
- взаємне узгодження дій та політики, врахування взаємних інтересів регуляторів;
- спільна розробка концептуальних підходів щодо створення моделі ринку, програми його розвитку, запобігання створенню паралельних структур фондового ринку;
- узгодження процедури обміну інформацією з метою запобігання ризикам, інсайдерству, завчасне інформування про нові підходи до регулювання;
- спільне регулювання фінансових
Loading...

 
 

Цікаве