WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Фінансова та грошово-кредитна політика і соціальна сфера - Реферат

Фінансова та грошово-кредитна політика і соціальна сфера - Реферат

Спочатку планується досягнення фінансової стабілізації з тим розрахунком, що в подальшому соціальна криза може бути подолана. Ігнорування органічного зв'язку соціальних і економічних процесів стало не тільки призвідником соціально-економічних конфліктів, а й головним гальмом подолання економічної кризи на найближчу перспективу.
Різкі зміни у бюджетній сфері щодо процедур формування і виконання державного бюджету здійснювались без врахувань змін у соціально-економічній ситуації. Система забезпечення різних соціальних гарантій вимагала створення ринкових методів їх здійснення. Проте реформування бюджетної сфери в цьому напрямі звелося до досить простої дії - зменшення витрат на соціальні потреби. При черговому секвестрі бюджетних видатків часто в першу чергу скорочувалися соціальні витрати. Це скорочення, від якого чи не найбільше постраждали медицина та освіта, призвело до того, що встановлені мінімальні рівні зарплати і пенсії фактично не виконували своє призначення щодо забезпечення нижньої межі відтворення життєдіяльності людського організму.
Покриття дефіциту бюджету за рахунок грошової емісії на початку 1990-х рр. призвело до гіперінфляції в Україні та Росії. Наслідком цього знову стало значне знецінення коштів населення, які в той період таким чином використовувались обома державами як засіб вирішення бюджетних проблем і перетворились на джерело збагачення для багатьох комерційних і банківських структур.
Покриття в подальшому дефіциту бюджету за рахунок розміщення короткострокових облігацій внутрішніх позик в Україні та Росії призвело до утворення фінансових пірамід по внутрішніх боргах. Це стало однією з причин валютних криз у 1998 р., в ході яких відбулося чергове знецінення коштів громадян обох держав через різке падіння валютних курсів рубля і гривні. До того ж, включення значних обсягів грошової маси до обігу вказаних цінних паперів також було однією з причин незабезпечення пристойного рівня соціальних виплат.
Постійне зниження обсягів виробництва, про що свідчить значне падіння ВВП в обох країнах, має наслідком подальше скорочення податкової бази, що, у свою чергу, означало зменшення бюджетних доходів і видатків. До того ж, з року в рік доходна частина бюджетів України та Росії недовиконувалась десь на 20 відсотків. Оскільки підприємницькі структури мають певні можливості щодо уникнення оподаткування, у держави з'являється спокуса збільшити податкові надходження за рахунок фізичних осіб.
Найвища нині діюча ставка оподаткування доходів фізичних осіб становить у Росії 30%, в Україні - 40%. Наміри щодо введення єдиної ставки 13% у Росії та ставок 10% і 20% в Україні свідчать про фактичне визнання урядами обох держав існуючого рівня оподаткування доходів населення як надто великого.
Потрібно відзначити негативний вплив на добробут людей з боку так званих непрямих податків (ПДВ та акцизів), значну частину яких безпосередньо доводиться сплачувати саме населенню, як кінцевому споживачу багатьох видів продукції. Фактично населення змушено платити одночасно декілька податків. А це означає, що загальний рівень оподаткування доходів фізичних осіб є значно вищим за передбачений.
Незабезпечення в Україні та Росії пристойних зарплат, пенсій, інших соціальних виплат та наявність значної заборгованості по них пояснюється не тільки поганим економічним станом, високим рівнем оподаткування доходів фізичних осіб чи недостатніми можливостями бюджетів. Іншим чинником тут є грошово-кредитна політика з її обмеженнями по грошовій масі з метою стримування інфляції.
Антиінфляційна політика являє собою комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. У відповідь на взаємодію факторів інфляції попиту та інфляції витрат сформувались дві основні лінії антиінфляційної політики - дефляційна політика (або регулювання попиту) і політика доходів. Дефляційна політика - це методи обмеження платоспроможного попиту через грошово-кредитний і податковий механізми шляхом зменшення державних витрат, підвищення процентних ставок за кредити, посилення податкового тиску, обмеження грошової маси і т.і. Політика доходів передбачає паралельний контроль. При цьому контролюються зарплата і ціни шляхом їх повного заморожування або встановлення для них меж зростання.
Варіанти антиінфляційної політики вибирались, залежно від пріоритетів. Досвід здійснення дефляційної політики показав, що вона призводить до стримування економічного зростання. Проведення політики доходів характеризується обмеженістю результатів. Коли ж ставилось за мету приборкати інфляцію за будь-яку ціну, паралельно використовувались обидва методи антиінфляційної політики.
Отже, грошово-кредитна політика, як один із чинників обмеження платоспроможного попиту взагалі, відповідно є чинником скорочення споживчого попиту населення. Тому проведення грошово-кредитної політики слід розглядати не тільки в аспекті погіршення якості життя населення через скорочення рівня споживання, а й в аспекті значного падіння обсягів виробництва в Україні та Росії. Адже загальновідомо, що в розвинутих країнах підтримується високий рівень споживання населення, що дає змогу для підтримання високих обсягів виробництва товарів та надання послуг.
Затримка соціальних виплат, що є однією з форм примусового безвідсоткового кредитування економіки і держави за рахунок населення, означає для останнього знецінення цих коштів через інфляцію.
Значний досвід проведення монетарної політики в інших країнах показує, що за відсутності економічного зростання курс на забезпечення якомога нижчого рівня інфляції призводить до підвищення рівня безробіття. Визнаючи це, Центробанк Росії виявив намір вже у 1999 р. розв'язувати задачі зниження інфляції та інфляційних очікувань без підвищення відкритого і прихованого безробіття. Статистичні дані щодо кількості безробітних та рівня безробіття наведені у таблиці 3.1.1 [6, 75].
Таблиця 3.1.1
Дані щодо кількості безробітних та рівня безробіття у РФ та Україні (на кінець року)
Показники 1997 р. 1998 р. 1999 р.
РФ
Кількість безробітних, млн 7,8 8,3 9,1
Рівень безробіття, % 10,8 11,5 12,4
Україна
Кількість громадян, зареєстрованих як безробітні, млн 1,03 1,59 2,06
Рівень безробіття, % 2,33 3,69 4,30
Як видно з таблиці 3.1.1, безробіття в обох країнах зростає. У Росії кількість безробітних і рівень безробіття визначено за методикою МОП, яка передбачає врахування і так званого прихованого безробіття. Українські дані цього не враховують.
У Російській Федерації Інститутом економіки РАН проводились дослідження проблем соціального спрямування розвитку грошово-кредитної системи країни [59]. На думку авторів досліджень, фундаментальні протиріччя, які виникли в динаміці становлення грошової системи Росії, мають міцне коріння і набули в період прискореної трансформації російської економіки чітку антисоціальну спрямованість. Ті ж самі суперечності, про які йдеться нижче, є характерними і для України.
1. В період радикальних економічних перетворень нагальність реформування грошової системи, адаптованої до економіки товарного дефіциту, вступила в протиріччя з не менш високим ступенем інерційності самої грошової системи і залежністю останньої від трансформаційних змін відтворювального процесу в цілому. На практиці це протиріччя виявилось у тенденції відторгнення "революційних" перетворень еволюційною по суті природою розвитку грошової системи. У здійсненні реформування грошової системи не можна було не враховувати започаткований еволюційний характер розвитку її опорних структур: інституційної основи, куди входять система кредитних інститутів і схеми регламентації їх діяльності; організаційно-правового забезпечення потреб грошового обігу країни в необхідній кількості грошей і стабільності національної валюти при виконанні різних функцій останньої; системи кредитних і
Loading...

 
 

Цікаве