WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Аналіз впливу фінансової глобалізації на валютні кризи - Реферат

Аналіз впливу фінансової глобалізації на валютні кризи - Реферат

3 % [9, с. 5 ]. Такі зміни у чистих міжнародних потоках капіталу пов'язують з вибором цілей макроекономічної політики. Відомо, що не можна одночасно досягнути три з наступних цілей: стабільності валютного курсу, відсутності обмежень на міжнародний рух капіталу і незалежної монетарної політики, спрямованої на досягнення внутрішніх цілей. До Першої світової війни розвинені країни обрали стабільність валютних курсів і вільний рух капіталу між країнами. За часів Бреттон-Вудської системи пріоритетними були незалежна монетарна політика і стабільні валютні курси за рахунок обмеження міжнародного руху капіталу. З переходом до плаваючих валютних курсів основними цілями стали стабільність внутрішньої економіки і досягнення свободи руху капіталу [4, с. 8]. Якщо розглядати ефективність процентного арбітражу, то поточні процентні диференціали зараз значно менші, ніж у міжвоєнний період і період дії Бреттон-Вудської системи і трохи менші, ніж у період до Першої світової війни [4, с. 16].
Таким чином, за кількісними показниками перший і другий періоди фінансової глобалізації схожі, в обох випадках спостерігалися більші обсяги міжнародних фінансових операцій і інтегрованість фінансових ринків. Відмінності між цими двома етапами розміщені переважно у якісній площині. Зазначимо, що до 1914 р. національні фінансові ринки були пов'язані через золотий стандарт, капітал пересувався між країнами за відсутності валютного ризику і обмежень на рух капіталу [10, с. 2]. У перший період не діяв регулюючий механізм МВФ, існували проблеми з інформацією про фінансовий стан позичальників внаслідок відсутності однакових аудиторських і бухгалтерських стандартів, не існувало Інтернету і агентств суверенного рейтингу. За структурою в перший період переважав міжнародний рух позичкового, а не підприємницького капіталу [7, с. 7-8], домінували портфельні інвестиції, переважно в облігації. У сучасний період іноземні прямі і портфельні інвестиції приблизно однакові за обсягами, а в структурі останніх приблизно однакове місце посідають інвестиції в акції і облігації. До Першої світової війни на міжнародному ринку домінували фінансові вимоги до урядів, залізничних і добувних компаній, які мали відносно прозорі активи, у той час коли зараз здійснюються операції із значно ширшим колом цінних паперів [10, с. 17 ].
Фінансова глобалізація створює ряд теоретичних і практичних проблем. У теоретичній площині ставляться під сумнів припущення про ефективний ринок, раціональну поведінку, постає питання про співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел економічного зростання, про нову роль валютно-фінансової і зовнішньоекономічної політики, змінюються уявлення про національний суверенітет і представництво інтересів [2].
У практичній площині за своїми наслідками фінансову глобалізацію не можна оцінювати однозначно. З одного боку, фінансова глобалізація створює додаткові умови для підвищення ефективності використання ресурсів, з іншого - є фактором посилення нестабільності економічної системи, що може призвести до виникнення валютних та інших криз. Наслідками цих криз можуть бути падіння ВВП, скорочення інвестицій і відтік капіталу, подорожчання кредитів у національній валюті, інфляція, падіння доходів населення, фондових індексів, накопичення державного боргу, зниження ліквідності банківської системи, політична криза.
Посилення міжнародної мобільності капіталу послаблює можливості держави проводити незалежну економічну політику. Відсутність істотних обмежень на рух капіталу дозволяє інвесторам, як тільки вони вирішать, що ситуація в країні є нестабільною, швидко перевести свій капітал за кордон. З іншого - таку загрозу швидкої втечі капіталу створюють надмірні надходження іноземного капіталу в попередні періоди. Якщо приватний сектор отримує можливість одержувати іноземні позики в будь-якій кількості, на будь-який строк і в будь-якій валюті, це фактично створює майбутні вимоги на валютні резерви країни. Слабкість можливості впливу центральних банків країн впливати на ситуацію на фінансових ринках доводить той факт, що сукупні офіційні золотовалютні резерви всіх країн (1573 млрд у 2000 р.) не покривають і денних обсягів торгівлі валютою [11, с. 81].
Крім того, відкритість до глобальних фінансових ринків підвищує ризик поширення валютної кризи на інші країни, оскільки короткотерміновий капітал може швидко залишити їх, якщо інвестори вважатимуть такі країни наступними кандидатами бути ураженими кризою, зважаючи на слабкі внутрішні економічні показники і зв'язки з уже охопленими кризою країнами. П. Мессон зазначає, що хоча фінансові і, зокрема, валютні кризи виникають через вразливість внутрішнього походження або зараження від інших країн, досвід криз 1990-х рр. показує, що вони супроводжувалися значно більшими коливаннями валютних курсів і платіжними дисбалансами, ніж це можна було б очікувати, виходячи з існуючої до цього нерівноваги [8, с. 13].
Таким чином, фінансова глобалізація часто зазначається як джерела більшого ризику виникнення валютних криз. Хоча слід зазначити, що не всі форми прояву фінансової глобалізації можна відносити до джерел нестабільності. Якщо портфельні інвестиції і банківські позики, які надходили до країн, що розвиваються, значно коливалися в 1970 - 1999 рр., то прямі іноземні інвестиції зростали постійними темпами [8, с. 9-10].
Розглянемо проблему оцінки впливу фінансової глобалізації на валютні кризи в двох площинах: відносно частоти валютних криз і їх наслідків. Одразу слід зазначити, що така оцінка не є простою. Перша проблема полягає у визначенні валютної кризи, оскільки в різних джерелах можуть застосовуватися різні критерії визначення валютної кризи. По-друге, для більш ранніх періодів статистичні дані наявні лише для невеликої групи країн і можуть бути недостатньо надійними.
За даними Б. Ейхенгріна і М. Бордо, за період з 1880 по 1913 рр. країна (вибірка з 21 країни, переважно розвинених) у середньому мала 1,23 % імовірності бути ураженою валютною кризою, з 1919 по 1939 рр. - 4,30 %, з 1940 по 1971 рр. - 6,85 %, з 1972 по 1998 рр. - 5,18 %, а за умови збільшення вибірки до 56 країн - 7,48 % [7, с. 40]. Отже, у довготерміновому плані кількість валютних криз збільшувалась, зокрема, і в період послаблення глобалізаційних тенденцій з 1914 по 1971 рр. Враховуючи, що збільшення вибірки відбулося за рахунок країн, що розвиваються, настання нового етапу глобалізації супроводжувалося зменшенням вразливості до валютних криз розвинених країн і збільшенням її у країн, що розвиваються.
Якщо розглянути менший проміжок часу, то слід зазначити, що кількість валютних криз з1975 р. у цілому знижується. Якщо з 1975 по 1987 рр. спостерігалося 99 валютних криз, то з 1987 по 2000 рр. їх було лише 67. Роками найбільшої нестабільності (з кількістю валютних криз на рік більше 8) можна вважати 1975-1976, 1981-1984, 1986, 1988 і 1992 рр. У середині 1970-х рр. підвищення частоти валютних криз пояснюється впливом зовнішніх нафтових шоків, а в середині 1980-х рр. кризою заборгованості країн, що розвиваються. З 1975 по 1986 р. валютні кризи переважно відбувались у розвинених країнах, а з 1987 року спостерігається протилежне явище [12, с. 179-180]. З 1972-1980 рр. по 1981-1989 рр. кількість криз у країнах, що розвиваються, збільшилася майже в двічі, а в 1990-1998 рр. відбулося незначне зменшення. У регіональному аспекті в країнах Африки і
Loading...

 
 

Цікаве