WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Шляхи становлення національної валютно-фінансової системи України - Реферат

Шляхи становлення національної валютно-фінансової системи України - Реферат

запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат, заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі", яким передбачалося:
o скорочення чисельності державних службовців;
o скорочення витрат на функціонування органів виконавчої влади;
o упорядкування касового виконання бюджету та жорсткий контроль за ефективним використанням бюджетних коштів завдяки прискоренню переходу на казначейську систему виконання бюджету;
o припинення практики взаємозаліків;
o жорсткий контроль за обслуговуванням бюджетних коштів комерційними банками;
o запобігання накопиченню нової бюджетної заборгованості;
o збільшення надходжень від грошової приватизації;
o упорядкування мережі та чисельності працівників бюджетної сфери;
o розроблення заходів щодо утримання бюджетного дефіциту на рівні 2,5 % валового внутрішнього продукту з наступним його скороченням у 1999 p. до 2 % ВВП;
o усунення адміністративних перешкод для розвитку малого та середнього бізнесу;
o усунення девальваційного тиску на гривню.
Саме реалізація основних положень цього та інших указів Президента України дала змогу Україні вистояти і запобігти перебігу подій за російським сценарієм у серпні 1998 p., хоча економіка України за рівнем розвитку мала більше підстав зірватися у кризову прірву.
Цього не сталося ще й тому, що Національнй банк України напередодні кризи вчасно вжив цілу низку жорстких адміністративних заходів, основні з яких такі:
o заборона банкам мати відкриті валютні позиції у вільно конвертованій валюті та укладати валютні ф'ючерсні контракти;
o заборона підприємствам - резидентам України здійснювати передоплату за імпортними контрактами;
o заборона операцій з твердою валютою на Міжбанківському валютному ринку і концентрація валютної торгівлі на Українській та Кримській міжбанківських валютних біржах;
o введення обов'язкового продажу на УМВБ 75 %, потім знову 50 % валютної виручки підприємств;
o скорочення різниці між офіційним валютним курсом американського долара і готівковим курсом обмінних пунктів з 10 до 5 % та введення більш суворих правил купівлі іноземної валюти;
o обмеження попиту на долари для неторговельних операцій і обмеження сум, які банки могли купити на Українській міжбанків-ській валютній біржі для продажу через свої обмінні пункти.
Ці та деякі інші адміністративні заходи дали змогу витримати спекулятивний тиск на гривню й утримати її в рамках діючого на той час валютного коридору (2,5-3,5 гривні за один американський долар). Високі девальваційні очікування учасників фінансового ринку були стримані, що дозволило уникнути надмірної інфляції.
Отже, відразу ж після початку російської фінансової кризи (17 серпня 1998 p.) НБУ докорінним чином змінив тактику утримання стабільності валютного курсу - замість систематичного витрачання валютних резервів він перейшов до жорсткого адміністрування валютного ринку.
Незважаючи на критику діяльності НБУ, переважно односторонню, часом огульну, слід підкреслити, що в умовах назрівання валютно-фінансової кризи Національний банк України діяв адекватно ситуації, застосовуючи необхідні, правильні й загальноприйняті інструменти. Тому стабільність гривні є, з одного боку, практично виключно заслугою НБУ і тогочасного Голови правління Віктора Ющенка, а з іншого - чи не єдиним позитивним надбанням політичної влади в Україні за останні роки.
Хоч монетарна політика стабілізаційного типу, що здійснювалася в Україні з жовтня 1994 p., і забезпечила створення якісних національних грошей, стабільність яких утримувалася за активною участю Національного банку, все ж світова економічна та фінансова криза 1997 p. призвела до прискорення непрогнозованого переміщення капіталу, посилила попит на долари США як резервну валюту світової економіки, який, у свою чергу, призвів до девальвації більшості провідних національних валют. Не стала винятком і гривня.
У цій загальній нестабільності, що виникла у фінансово-кредитній і валютній сферах України, Національний банк як головний гарант стабільності гривні втратив значні валютні резерви під час здійснення валютних інтервенцій. Тому невипадково девальвація гривні, яка невідворотно насувалася і за останні 6 місяців 1997 p. становила 6,6 %, була зумовлена небажанням НБУ йти шляхом подальшої втрати валютних резервів. До того ж, за словами тогочасного Голови правління Національного банку України Віктора Ющенка, на той час було б уже некоректно і надалі підтримувати нереальний курс гривні.
Так з'являється у системі валютного регулювання України специфічна його форма, яка досі не використовувалася, - валютний коридор, або повзуча прив'язка обмінного курсу національної валюти до долара США та інших твердих валют.
Як свідчить світова практика, до прив'язки курсів національних валют до однієї із стабільних валют світу вдаються, як правило, країни, що розвиваються, з метою зупинити гіперінфляцію, створити стабільну базу для розвитку економіки і залучити іноземні інвестиції. Розвинуті ж країни ще три десятиліття тому відмовилися від фіксованих і перейшли до плаваючих валютних курсів, щоб уникнути значних незручностей, пов'язаних із фіксованими курсами.
Валютний коридор, або повзуча прив'язка обмінного курсу, були створені саме для того, щоб поєднати переваги фіксованого і плаваючого курсів і уникнути недоліківкожного зокрема.
Головна проблема, яку створює для уряду фіксований валютний курс - це звуження рамок або навіть повна відсутність маневру і самостійності у проведенні економічної політики. Так, якщо уряд намагається вирішити, наприклад, проблему бюджетного дефіциту або стимулювання економічного зростання за допомогою збільшення пропозиції грошей і як наслідок, - більш високого темпу інфляції, то паралельно постає інша проблема - конкурентоспроможність продукції даної країни на світовому ринку. При цьому, якщо темпи інфляції в країні в середньому вищі, ніж у країнах - торговельних партнерах, то з часом ця різниця акумулюється і призводить до зростання реального обмінного курсу. Останній вимірюється кількістю аналогічних товарів та послуг іноземної країни, які та пропонує в обмін на одиницю відповідних національних товарів та послуг. Негативним наслідком зростання реального курсу є скорочення експорту і зростання імпорту, що спричиняє кризу платіжного балансу і призводить до дефіциту торговельного балансу. Товари національного виробництва витісняються як з ринків інших країн, так і з внутрішнього ринку.
Плаваючий валютний курс дає змогу практично вирішувати проблеми можливої переоцінки реального курсу, оскільки урівнює ціни на товари та послуги всередині країни з відповідними цінами на світових ринках, автоматично реагуючи на приплив і відплив капіталу за рахунок підвищення або зниження номінального курсу валюти. Однак недоліком плаваючого валютного курсу є перш за все його нестабільний характер. Цей фактор розглядається багатьма економістами як перепона на шляху розвитку торгівлі та інвестування.
Сутність валютного коридору полягає в тому, що з часом для підтримки еквівалента купівельної спроможності партнерів відбувається коригування номінального курсу національної валюти на величину зміни її реального курсу. Це завдання вирішується використанням певних методик, за якими визначаються зміни валютного коридору на майбутній період часу.
Так, Ізраїль коригує значення прив'язки курсу шекеля виходячи з очікуваної інфляції на майбутній період у
Loading...

 
 

Цікаве