WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Платіжний баланс як підсумковий показник світогосподарських зв'язків країни - Реферат

Платіжний баланс як підсумковий показник світогосподарських зв'язків країни - Реферат

правило, пасивними. Водночас перетворення США за цей період у міжнародного інвестора і кредитора привело до того, що їхній торговельний баланс мав величезне активне сальдо.
Загострення суперечностей між трьома центрами суперництва (США, Західною Європою - ЄЕС і Японією) і падіння частки США у світовому промисловому виробництві призвели у 70-х роках до хронічного дефіциту платіжного балансу Сполучених Штатів. І навпаки, в міру посилення західноєвропейського і японського центрів їхні платіжні баланси, особливо ФРН і Японії, у 70-ті і 80-ті роки, як правило, мали значне позитивне сальдо.
На сьогодні ситуація знову змінилася з урахуванням фінансової кризи в країнах Південно-Східної Азії і Японії.
2. Циклічні коливання економіки.
Оскільки існує асинхронність сучасного економічного циклу, його коливання впливають на платіжний баланс опосередковано. Світові економічні й фінансові кризи призводять до значних дефіцитів платіжних балансів то одних, то інших країн.
3. Зростання закордонних державних витрат, пов'язаних з мілі-таризацією економіки і військовими витратами.
Досить зазначити, що основна маса (понад 50 %) державних витрат США за кордоном, які відображаються у відповідних статтях платіжного балансу, являє собою саме витрати військового характеру (утримання та оснащення військових баз, воєнна допомога). З метою компенсації витрат на утримання військ за своїми кордонами США уклали угоди з країнами - членами НАТО і Японією про їх валютне відшкодування, що послужило джерелом чергових міждержавних суперечностей. Так, під безпосереднім тиском США, які наполягали на переоснащенні армій союзників, країни НАТО в середині 80-х роківімпортували військової продукції із США у 8 разів більше, ніж продавали її за океан.
4. Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності. З 70-х років зростає взаємопроникнення капіталів США, Японії, країн Західної Європи, що посилює між ними як партнерство, так і суперництво.
Досить сказати, що на початку 90-х років фінансові потоки між країнами "великої сімки" (420 млрд дол. США щоденно) у 34 рази перевищували платежі з міжнародної торгівлі.
5. Зміни в міжнародній торгівлі.
Різке зростання світових цін на нафту (у 18 разів у 1980 p. проти 1971 p.) призвело до дефіциту поточних операцій платіжних балансів країн - імпортерів нафти та активізації платіжних балансів нафтовидобувних країн - членів ОПЕК.
У географії товарних потоків відмічається значне розширення взаємного обміну між промислове розвинутими країнами при скороченні питомої ваги країн, що розвиваються, в їх зовнішній торгівлі.
6. Вплив валютно-фінансових факторів.
З уведенням плаваючих курсів значно зросли ризики валютних втрат, особливо під впливом різких коливань курсів провідних валют світу, які найчастіше використовуються як валюти ціни і платежу: долара США, англійського фунта стерлінгів, німецької марки, японської єни. В очікуванні зниження курсу національної валюти відбувається зсув за строками платежів з експорту й імпорту.
7. Негативний вплив інфляції.
8. Торговельно-політична дискримінація певних країн.
9. Надзвичайні обставини: неврожай, стихійні лиха, катастрофи.
Після розгляду множинності факторів, які впливають на платіжний баланс, мимоволі напрошується висновок, що досягти щорічної збалансованості надходжень у країну чи її виплат іншим країнам - завдання надзвичайно складне. Тому навряд чи яка-небудь держава світу ставить його для беззаперечного вирішення, тому що немає безпосередньої загрози порушення економічної стабільності при певному незбіганні вхідних та вихідних потоків. Однак тут, як і в усьому, також необхідно дотримуватися певної міри.
Так, довготермінове пасивне сальдо платіжного балансу призводить до того, що для покриття дефіциту іноземної валюти необхідно використовувати офіційні резерви, зменшуючи їх обсяги. Оскільки ці резерви не є безмежними, то країна, щоб виправити ситуацію, змушена йти на запровадження різних протекціоністських заходів для стримування імпорту й заохочування експорту. Одним із наслідків дефіциту платіжного балансу може стати зміна курсової вартості національної валюти. Валютний курс, з одного боку, віддзеркалює стан платіжного балансу, з іншого, є одним із факторів, які суттєво впливають на стан платіжного балансу.
Стосовно довготермінового активного сальдо платіжного балансу, то й тут може мати місце ціла низка негативних наслідків.
Якщо активне сальдо досягається за рахунок позитивного сальдо платіжного балансу, то це означає, що імпорт не перекриває експорту і тим самим фактичний рівень споживання стає меншим від потенційно можливого.
Якщо сальдо формується під впливом значного перевищення притоку капіталу над його відтоком, то країна перетворюється в сторону, що приймає, зі всіма можливими негативними наслідками. Адже іноземні інвестиції - це свого роду допінг для національної економіки, оскільки з часом частина валового національного продукту, створеного в країні, у вигляді прибутку інвестора буде відпливати за кордон, що може негативно вплинути на темпи економічного зростання.
Крім того, довгочасне перевищення надходження валюти в країну над її вибуттям може слугувати причиною інфляції, знецінення національної грошової одиниці й підвищення рівня цін на внутрішньому ринку.
Поширення практики плаваючих валютних курсів, збільшення масштабів кредитного ринку, відміна обмежень на рух капіталів привели до лібералізації проведення самостійних дій приватними учасниками міжнародних операцій. Виникає альтернатива вибору засобів платежу, а його критерії ускладнюються. З'явилася значна кількість нових фінансових інструментів, що забезпечують страхування від валютних і кредитних ризиків, відбувається швидке впровадження ЕОМ, новітніх'засобів передачі та обробки інформації.
Провідні країни вживають заходи щодо забезпечення стабільності ринкових курсів своїх валют шляхом узгодженого міждержавного впливу на діяльність валютних ринків, посилення впливу офіційних органів на курси з метою обмеження рамок їх коливання. Для цього центральні банки проводять спільні валютні інтервенції.
Постійно посилюється тенденція до погодження у проведенні внутрішньої макроекономічної політики західними країнами. За допомогою міжнародної координації цієї політики управління платіжними балансами стало розглядатись як альтернатива плаваючим валютним курсам.
Loading...

 
 

Цікаве