WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Форми регулювання валютно-фінансових потоків - Реферат

Форми регулювання валютно-фінансових потоків - Реферат


Реферат на тему:
Форми регулювання валютно-фінансових потоків
План
1. Валютно-фінансова політика держави
2. Валютні обмеження та валютні ризики
1. Валютно-фінансова політика держави
Валютне регулювання - одна з форм державного регулювання міжнародних економічних відносин, спрямована на регулювання міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютою та валютними цінностями з метою урівноваження платіжних балансів, зміни структури імпорту або його обмеження, скорочення платежів за кордон, концентрації валютних ресурсів у руках держави.
Системи національного регулювання грошово-валютних відносин мають дуже давню історію. Воно розпочиналося, як правило, з впровадження заборони вивозу золота з країни. Поступово це регулювання поширилось на інші валютні цінності, у тому числі на платіжні засоби та цінні папери: акції й облігації. З уведенням оборотності валют валютне регулювання в деяких розвинутих країнах було скасоване, в інших - значно послаблене.
Валютне законодавство розвинутих країн визначає коло валютних операцій, які можуть підлягати валютному регулюванню. У більшості випадків вони поділяються на операції, пов'язані з міжнародним рухом капіталів, зовнішньою торгівлею, міжнародними борговими відносинами, операціями із золотом та іншими валютними цінностями, та операції, пов'язані з розвитком таких сфер міжнародних відносин, як туризм, інші форми спеціальних міждержавних виплат.
Валютне регулювання забезпечується спеціальною системою правових норм і засобів. Деякі спеціалісти-правники розглядають цю систему як самостійний інститут права (у зарубіжній літературі його називають "валютним правом").
У розвинутих країнах ринкової економіки валютне регулювання здійснюється або міністерствами фінансів (у більшості країн), або центральними емісійними банками (Велика Британія, Данія), або спеціальними урядовими установами (Франція, Італія).
У системі державного регулювання економічного життя кожної країни виділяють сукупність заходів, які вживаються центральними банками у сфері грошового обігу і валютних відносин з метою впливу на купівельну спроможність грошей, валютні курси та на економіку загалом, що становить сутність певної валютної політики держави. Ця політика здійснюється переважно у двох формах: обліковій (дисконтній) та девізній.
Облікова (дисконтна) політика означає зміну облікової ставки центрального банку з метою регулювання валютного курсу шляхом впливу на рух короткострокових капіталів. В умовах пасивного платіжного балансу центральний банк підвищує облікову ставку і цим самим стимулює приплив іноземного капіталу з країн, де цей рівень нижчий. Цей приплив короткострокових капіталів поліпшує стан платіжного балансу, створює додатковий попит на національну валюту, таким чином сприяючи підвищенню її курсу. Досить неординарним прикладом застосування облікової валютної політики на сучасному етапі розвитку грошово-валютних відносин можуть служити дії Центрального банку Швеції, коли в другій половині 1992 p. виникла паніка на валютних ринках Європи і шведська крона опинилася у досить скрутному становищі. Щоб терміново підвищити валютний курс крони, було оголошено рішення Центрального банку про підвищення ставки позикового процента до 75 %, а згодом цю ставку було встановлено на небаченій досі в практиці валютних відносин позначці в 500 %. До такого неординарного заходу Центральний банк Швеції вдався, щоб зупинити відплив валюти за кордон. Саме в той час до аналогічних заходів вдався і Центральний банк Норвегії.
При значному активному сальдо платіжного балансу, що буває досить рідко, центральні банки відповідних країн вдаються до протилежних дій. Вони знижують облікову ставку і тим самим стимулюють відплив іноземного й національного капіталу з метою зменшення активного платіжного сальдо. За цих умов зростає попит на іноземну валюту, зростає її курс, а курс національної валюти відповідно падає.
Облікова політика - це традиційний метод регулювання валютного курсу. Але в сучасних умовах ефективність цього методу значно зменшилася за рахунок інтенсивних процесів інтернаціоналізації господарського життя і негативного впливу дорогих кредитів на розвиток національних економік.
Прагнення управляти валютною політикою за допомогою процентних ставок за надання кредиту, мали місце в розвинутих країнах ще наприкінці XIX ст., але досить активно й у широких масштабах почали проводитися у 20-30-х роках XX ст. Після Другої світової війни найбільш широко використовується так званий компенсаційний принцип облікової політики. Сутність цього методу валютного регулювання полягає в поєднанні й послідовному використанні двох протилежних типів цієї політики: обмеження кредиту, так званої кредитної рестрикції, або політики "дорогих грошей", а також стимулювання кредиту, так званої кредитної експансії, або політики "дешевих грошей".
Політика кредитної рестрикції ("дорогих грошей") використовується, як правило, в умовах стрімкого промислового буму та зростання господарської активності. Її мета - перешкодити процесові активного використання кредиту господарськими суб'єктами та загальмувати промисловий бум, який часто призводить до "перегріву економіки" і перевиробництва товарів.
Політика кредитної експансії ("дешевих грошей"), навпаки, спрямована на стимулювання кредитних операцій у розрахунку на те, що більш сприятливі умови кредитування будуть спонукати до господарської активності, зростання виробництва і залучення іноземного капіталу.
Ліберальна політика кредитної експансії спричиняє зниження валютного курсу, і навпаки, політика кредитної рестрикції породжує тенденцію до підвищення валютного курсу.
Девізна політика спрямована на регулювання валютного курсу шляхом купівлі та продажу іноземної валюти (девіз). У сучасних умовах девізна валютна політика часто набирає форми валютної інтервенції - прямого втручання центрального банку в операції з іноземною валютою на валютних ринках при одночасному введенні обмежень у сфері валютних операцій на внутрішньому ринку.
При використанні девізної валютної політики у разі падіння курсу національної валюти центральний банк країни продає на валютних ринках, як правило, значні суми іноземної валюти, що приводить до зростання курсу національної валюти щодо іноземної, та навпаки, скуповування іноземної валюти веде до падіння курсу національної.
Девізна валютна політика справляє тимчасовий і обмежений вплив
Loading...

 
 

Цікаве