WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Світові валютно-фінансові системи та їх еволюція - Реферат

Світові валютно-фінансові системи та їх еволюція - Реферат

СРСР.
Основою Бреттон-Вудської системи була ідея пристосування валют окремих країн до національних валютних систем провідних на той час держав світу - США і Великої Британії. Згідно з договором основними інструментами міжнародних розрахунків ставали золото і так звані резервні валюти, статус яких одержали американський долар і англійський фунт стерлінгів.
Країни, що підписали Бреттон-Вудську угоду, мали право вільно обмінювати через свої центральні емісійні банки наявні у них резервні валюти за офіційною ціною назолото, і навпаки. Однак, оскільки незначний золотий запас Великої Британії не дав змоги виразити золоту ціну фунта стерлінгів, а також з інших економічних причин, фунт стерлінгів із самого початку виконував роль резервної валюти лише частково. Він використовувався як резервна валюта переважно колоніями та домініонами Британської імперії. Таким чином, фактично Бреттон-Вудська валютна система успадкувала, з одного боку, рештки грошової системи "золотого стандарту", з іншого - принципи національної валютної системи США. Офіційно цю систему стали називати золотовалютним стандартом, а неофіційно - золото-доларовим стандартом.
На конференції було підписано "Заключний акт", частинами якого були статути Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР), Бреттон-Вудська система вступила в дію після представлення державному департаменту США ратифікаційних грамот 2/3 країн - учасниць конференції.
Угода про МВФ передбачала встановлення міжнародного співро-бітництва у сфері валютних відносин, забезпечення стійкості валютних курсів, поступову відміну валютних обмежень і впровадження оборотності валют. МБРР мав згідно з угодою забезпечити розвиток довгострокових кредитів і позик, насамперед країнам, які особливо постраждали від війни.
Основними принципами функціонування Бреттон-Вудської валютної системи були:
o збереження ролі золота, як платіжного засобу та розрахункової одиниці у міжнародному обігу. Однак, на відміну від системи золотого стандарту, зв'язок національних валют із золотом здійснювався опосередковано через долар США, який один зберігав зовнішню конвертованість у золото;
o встановлення офіційних курсів валют шляхом визначення їх золотого вмісту і твердої фіксації долара;
o прирівнювання долара до золота на основі фіксації ринкової ціни на золото (ціна однієї унції золота дорівнювала 35 дол., а золотий вміст долара становив 0,888671 г чистого золота);
o здійснення операцій купівлі-продажу золота лише на рівні центральних банків країн із забороною таких операцій для всіх інших суб'єктів.
Якщо країна втрачала можливість утримувати курс своєї валюти до долара у встановлених межах коливань (±1 %), вона могла, по-перше, використати частку свого золота - валютного резерву для проведення стабілізуючих операцій на валютному ринку; по-друге, вдатися до цільових позик, що надавалися із спеціального фонду МВФ; по-третє, провести девальвацію власної грошової одиниці. Зміна вартості (масштабу цін) грошової одиниці понад 10 % могла здійснюватися лише за відповідною санкцією МВФ.
Наприкінці 60-х - на початку 70-х років ця система фактично вичерпала свої конструктивні можливості, оскільки асиметрія резервних і звичайних валют до краю загострила суперечності між США і Великою Британією, з одного боку, і західноєвропейськими країнами та Японією, з іншого.
Першим кроком на шляху до формування нової валютної системи стало створення міжнародних платіжних засобів СДР - (Special drawing rights) спеціальних прав запозичення, а поворотним моментом - відмова США від вільного розміну доларів на золото для нерезидентів. У березні 1973 p. був здійснений перехід до плаваючих валютних курсів, а в липні 1974 валютний паритет було замінено валютним кошиком СДР.
Запровадження СДР - це фактично повернення до старої ідеї Кейнса, яку він висунув ще в 1944 p., перед підписанням Бреттон-Вудської угоди - ідеї створення "регульованої валюти". Але на той час, коли США володіли 2/3 валютних запасів світу, ця ідея була для них неприйнятною. Адже у 1949 p. централізовані золоті запаси США у 3,15 раза перевищували загальну суму доларів, яку було розміщено в іноземних банках. Саме тому цій країні при підписанні Бреттон-Вудських угод, було вигідно "прив'язати" валюти інших країн до золота, переважна більшість світових запасів якого знаходилась у банківських сховищах США.
Зовсім іншою була ситуація кінця 60-х - початку 70-х років, коли було введено СДР: США значною мірою втратили на світовому ринку свої конкурентні позиції, виник дефіцит платіжного балансу, почали розвиватися інфляційні процеси, різко скоротилися запаси золота. Досить зазначити, що у 1971 p. централізовані золоті запаси США були у 6 разів меншими від доларової суми, що перебувала у міждержавному обігу. Тому вихід було знайдено саме у впровадженні "колективної валюти". СДР було випущено в обіг з 1 січня 1970 p. згідно з рішенням МВФ. Спеціальні права запозичення не мають власної вартості. Спочатку за масштаб СДР був прийнятий золотий вміст долара США (0,888671 г золота). Після девальвації золота (грудень 1971 p., лютий 1973 p.) 1 СДР було прирівняно до 1,20635 дол. З 1 липня 1974 p., після переходу до плаваючих курсів національних валют країн - членів МВФ, було введено новий метод розрахунку вартості СДР - метод "стандартного кошика" через ринкову вартість валют 16 провідних країн - членів МВФ (0,4 дол. США + 0,38 марки ФРН + 0,45 ф. ст. + 0,44 франц. фр. тощо, які в сумі на певну дату дорівнювали 1,20635 дол.). Пізніше МВФ перейшов до визначення вартості СДР на основі середньозваженої величини ринкового курсу "валютного кошика" п'яти провідних валют світу, частка яких станом на 1 січня відповідного року становила (табл. 6.1):
Таблиця 6.1. Визначення вартості СДР,%
Назва валюти
1981 p.
1986 p.
1991 p.
1996 p.
Долар США
42
42
40
39
Німецька марка
19
19
21
21
Японська єна
13
15
17
18
Фунт стерлінгів
13
12
11
11
Французький франк
13
12
11
11
Склад і частка окремих валют у "кошику" СДР переглядаються кожні 5 років і відображають відносну роль кожної з п'яти валют у світовій торгівлі й платежах, яка оцінюється за вартістю експорту товарів та послуг кожної з цих країн, а також за величиною активів у даній валюті, які використовувались країнами - членами МВФ як резерви протягом
Loading...

 
 

Цікаве