WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Фінансові ринки: зовнішні та внутрішні - Реферат

Фінансові ринки: зовнішні та внутрішні - Реферат

ринки Латинської Америки (особливо знецінивши бразильський реал), а потім і на нові ринки Європи та країн СНД.
Очевидно, що чи не найголовнішою складовою фінансових криз є обвали валютних ринків. Падіння валютного ринку може відбуватися при відносно незначних обсягах заборгованості, і в цьому полягає головна відмінність між валютними і борговими кризами. На стабільність національних грошей у поточний період впливає не стільки загальний обсяг боргу, скільки та його частина, що потребує на даний момент найбільшої ліквідності (тобто підлягає терміновій сплаті). Щодо України, то обсяг короткотермінового капіталу в 1997 р. був достатнім для провокування боргової кризи, яка, до того ж, збіглася з валютною. Присутність нерезидентів на ринку ОВДП оцінювалась приблизно в 70-80%. А зовнішній державний борг вчетверо перевищував внутрішній. З першими ознаками паніки спекулятивний іноземний капітал швидко відмовився від купівлі українських облігацій, очікуючи безумовного погашення їх попередніх випусків. Державний бюджет залишився без очікуваної зовнішньої фінансової підтримки, - і піраміда впала, бо грунтувалась на фіктивній вартості, а в основі "партнерських" угод лежали шахрайські наміри. Зовнішній державний борг України за період з 1995 р. по 2000 р. збільшився з 4,8 млрд дол. США до 12,4 млрд дол., тобто більш ніж у 2,5 раза. Відношення зовнішнього боргу держави до ВВП, за даними Національного Банку України, на кінець 1999 р. перебувало на допустимому ще рівні 44%, але при цьому треба зважати на фактори стрімкого наростання заборгованості з хронічними проблемами обслуговування і погашення боргових зобов'язань. Дебіторська позиція України на міжнародних ринках капіталу залишається обережно оптимістичною.
2. Внутрішні фінансові ринки
Результатом кризи 1998 р. стало для України (а також для ринків, що розвиваються) більш сторожке сприйняття ризику здійснення фінансових вкладень у неї і, відповідно, зниження її кредитного рейтингу як позичальни ка капіталу та загальне погіршення інвестиційного клімату.
Називаються різні за глибиною аналізу причини кризи кінця 1990-х років. Авторська позиція збігається з точкою зору Є.Балацького, який вважає, що "основною причиною міжнародної фінансової кризи 1997-1999 рр. є розрив між фінансовою сферою світової економіки і фізичною економікою окремих країн", що "... кризу ... слід класифікувати як фінансово -боргову ... з високою мобільністю короткотер мінового іноземного капіталу; ... криза стала реакцією на непомірне роздування фіктивного капіталу порівняно з розвитком реального сектору"[12, 93]. Про розвиток фінансової сфери на шкоду реальній економіці пише також І.Воронін [17, 19]. Заслуговує на увагу висновок П.Мозіаса про те, що "…фундаменталь ною причиною кризи стало порушення оптимального балансу між мірою внутрішньої лібералізації економіки, з одного боку, і ступенем її відкритості - з іншого. Контроль за допуском в економіку іноземного спекулятивного капіталу послаблювався швидше, ніж дозволяли об'єктивні внутрішні умови. І врешті-решт ризики, пов'язані з нестабільні стю короткотермінових інвестицій, стали пересилювати ті макро- і мікроекономічні переваги, які надавало залучення іноземних кредитів і портфельних інвестицій" [10, 44]. Додамо, що цю кризу, як і інші, спровокува ла надмірна ейфорія фінансових спекуляцій, коли поляризація інтересів і протиставлення позицій сторін "центр-периферія" набули найбільшого напруження. На прикладі представників фінансової периферії була реалізова на здирницька стратегія міжнародних спекулянтів щодо максимізації зиску від обігу "гарячих грошей". Монетарна ідеологія вкотре показала свою обмеженість при вирішенні глобальних і національних питань фінансової стабілізації. Міжнародні фінансові організації, відповідальні за координацію програм світового господарського розвитку, запізніло реагували на можливість кризових катаклізмів, фактично не попереджуючи обвали ринків. На думку російських дослідників, "... ці організації практично не регулюють діяльність транснаціонального капіталу, а швидше сприяють його функціонуванню, зменшуючи вплив національних урядів" [8, 89].
У зв'язку з вищевикладеним, закономірно постає питання: чи існує межа росту і граничні масштаби фінансових ринків? Таке формулювання проблеми не здається занадто емоційним. Його економічний зміст розкриває величину відриву від реального еквіваленту та оцінку прихованої спекулятивної складової вартості активів, а також очікувану корисність і віддачу авансованих коштів.
Перспективна оцінка реального капіталу, відтворення якого потребує "підживлення" матеріальними ресурсами, базується на дисконтованих потоках майбутніх грошових надходжень. Тому очевидно, що розміри ринку конкретного продукту піддаються більш-менш точному прогнозуванню. Цього не можна сказати щодо перспективної оцінки фінансових ринків, дуже мінливих і вразливих для нерелевантної інформації.
Швидше за все, фінансові ринки обмежують ся адміністративними і правовими рамками - ліцензіями, дозволами, нормативами діяльності і надання послуг в обраній сфері. Ризики і окупність вкладеного капіталу застерігають від надмірного фінансового захвату. В окремих випадках наслідується корпоративна ділова етика. Внаслідок цих обмежень коло активних і толерантних учасників фінансових ринків досить легко регулюється, а суворі вимоги щодо звітності і декларації намірів забезпечують відносну прозорість ринкових змін. Але все це стосується організованих іпервинних ринків, де захист прав та інтересів учасників є метою державного регулювання. А вторинні ринки мають здебільшого договірні правила гри і досить довільні можливості капіталізації активів. Оскільки проблематично здійснити точне визначення обсягів та ідентифікацію власників ресурсів, що акумулюються на вторинних ринках, то й зростання фінансових ринків залежить від рівня самооргані зації останніх і практично непідконтрольне державним регулятивним інститутам. Це як перпетуїтет - грошові потоки, що ніколи не закінчуються.
Використана література
1. Мовсесян А. Роль информационных и финансовых факторов в интеграции и транснационализации // Вестник МГУ. Сер. Экономика. - 1998. - № 2. - С. 22-29.
2. Сидорова Е.В. О тенденциях развития мировых финансовых рынков // Финансы. - 1999. - № 12. - С.65-66.
3. Шишков Ю. Мировая финансовая система: необходимость реформ // МэиМО. - 1999. - № 11. - С. 3-8.
4. Лауфер М. Особенности развития современных фондовых бирж // Вопросы экономики. - 1999. - № 5. - С.127-138.
5. Кандинская О. Развитие мирового рынка валютных фьючерсов и опционов // Финансовый бизнес. - 2000. - № 2. - С. 26-31.
6. Чибриков Г. Взаимодействие финансовой системы и реального производства в современном мире // Вестник МГУ. Сер. Экономика. - 1999. - № 6. - С.16-23.
7. L.H.LaRouche. Toward a New Bretton Woods // EIR (Executive Intelligence Review). - 1998. - № 13. - Р.12-35.
8. Мовсесян А., Огнивцев С. Некоторые тенденции мировой экономики // Экономист. - 2000. - № 7. - С. 85-94.
9. Кулицький С. Глобальний розвиток спекулятивного капіталу // Вісник НБУ. - 1999. - № 11. - С. 59-63.
10. Сірук М. Майкрософт сплатила за монополію $80 млрд //День. - 2000. - 5 квітня.
11. Мозиас П. Кризис финансовых рынков в развивающихся странах // МэиМО. - 1999. - № 1. - С.38-47.
12. Балацкий Е. Международный финансовый кризис 1997-1999 гг. и российская экономика // Экономист. - 2000. - № 5. - С. 86-96.
Loading...

 
 

Цікаве