WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Еволюція світової валютної системи - Реферат

Еволюція світової валютної системи - Реферат

покриття дефіциту платіжного балансу.
Бреттонвудська валютна система
Оформлена на валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі (США), де було створено Міжнародний валютний фонд та прийнято його Статут.
Основні принципи:
Золото-девізний стандарт, основою якого є золото та дві резервні валюти - долар США та фунт стерлінгів.
Форми використання золота як основи світової валютної системи:
- збережено золоті паритети валют, у МВФ уведено їхню фіксацію;
- золото - міжнародний платіжний та резервний засіб;
- долар прирівняний до золота, щоб закріпити за ним статус головної резервної валюти;
- для цього ж казначейство США продовжувало розмінювати долар на золото іноземним центральним банкам і урядовим установам за офіційною ціною, установленою в 1934 р., виходячи з золотого вмісту своєї валюти (35 доларів за 1 тройську унцію, яка дорівнює 31,1035 г).
Установлений режим фіксованих валютних курсів: ринковий курс валют міг відхилятися від паритету у вузьких межах ( 1 % за Статутом МВФ чи 0,75 % за Європейською валютною угодою).
Уперше в історії створено міжнародні валютно-кредитні організації: МВФ і МБРР.
Післявоєнний розвиток системи характеризувався новою розстановкою сил у світовому господарстві. У 1949 р. США належало 54,6 % капіталістичного промислового виробництва, 33 % - експорту, 75 % - золотих резервів. Частка країн Західної Європи в промисловому виробництві в 1948 р. впала до 31 %, а в експорті товарів - до 28 %. Золоті запаси цих кран знизилися з 9 млрд до 4 млрд доларів, що було в 6 разів нижче ніж у США (24,6 млрд доларів), і їхні розміри різко коливалися. Великобританія обслуговувала своєю валютою 40 % міжнародної торгівлі. Панування доларової гегемонії США.
Багато країн Латинської Америки та Західної Європи практикували множинність валютних курсів - диференціацію курсових співвідношень валют за видами операцій, товарними групами й регіонами. За 1938-1958 рр. упали курси західноєвропейських валют відносно долара: італійської ліри - у 33 рази, французького франка - у 20 раз, фінської марки - у 7 разів, австралійського шилінга - у 5 разів, турецької ліри - у 2 рази, фунта стерлінгів - на 80 %. Виникнення курсових перекосів - невідповідності ринкового та офіційного курсів - слугувало причиною масових девальвацій.
Період 1953-1957 рр. характеризувався відносною стабільністю. До 1952 р. Західна Європа досягла довоєнного рівня промислового розвитку завдяки Плану Маршала (програма відбудови Європи, яка була розрахована на 1947-1952 рр. За 4 роки США профінансували поставки продукції, вугілля та харчів у країни Західної Європи на 14 млрд доларів). До 1957 р. європейські валюти отримали статус повністю конвертованих, ринки валюти в Європі було лібералізовано: грошові перекази між резидентами та нерезидентами здійснювались вільно, обсяги міжнародного кредитування та торгівлі іноземною валютою збільшились.
Проблеми з платежами виникли в 1958-1963 рр. Далі розпочався період контролю капіталу (1964-1970 рр.), що характеризувався введенням нового податку (акцизу на купівлю американськими резидентами облігацій і акцій, випущених іноземними юридичними особами), спрямованого на вирівнювання вартості цінних паперів у Нью-Йорку та Європі, де рівень процентних ставок був вищим, та затвердженням на початку 1965 року додаткових форм контролю капіталу: обмеження кредитування американськими банками офшорних позичальників (серед них європейські філіали американських корпорацій), обмеження на прямі закордонні капіталовкладення американських підприємств. Ці обмеження забезпечили стимули для розвитку офшорних фінансових ринків, ураховуючи ринки євровалюти та єврооблігацій.
Загострення протиріч між інтернаціональним, глобальним характером міжнародних економічних відносин та використанням для їхнього здійснення національних валют, які схильні до знецінення (переважно долара), призвело до кризи Бреттонвудської валютної системи (1967-1976 рр.).
Наплив доларів у країни Західної Європи та Японію викликав масовий перехід до плаваючих валютних курсів, а отже, спекулятивну атаку їхніх валют на долар. Франція ввела подвійний валютний ринок за прикладом Бельгії, де він функціонував з 1952 р. Країни Західної Європи почали відкрито виступати проти привілейованого стану долара у світовій валютній системі. Пошуки виходу з валютної кризи завершилися компромісною Вашингтонською угодою групи "десяти" 18 грудня 1971 р.
США не взяли зобов'язань відновити конвертування долара в золото та брати участь у валютній інтервенції. У такий спосіб вони зберегли привілейований статус долара.
Закон про девальвацію долара було підписано президентом Р. Ніксоном 3 квітня та затверджено конгресом 26 квітня 1972 р. Підвищення ціни золота було узаконено після реєстрації нового паритету долара в МВФ та повідомлення країн-членів 8 травня 1972 р.
Валютна криза збігалася з енергетичною та світовою економічною кризами.
Пошуки виходу з валютної кризи тривали довго, спочатку в академічних, а потім урядових колах та численних комітетах. "Комітет двадцяти" МВФ підготував у 1972-1974 рр. проект реформи світової валютної системи.
Ямайська валютна система
Угоду було укладено країнами-членами МВФ у Кінгстоні (Ямайка) у січні 1976 р. і ратифіковано більшістю членів у квітні 1978 р. Було внесено зміни до Статуту МВФ.
Принципи:
Уведено стандарт СДР (спеціальні права запозичення) замість золото-девізного стандарту. (Угоду про створення цієї нової міжнародної рахункової валютної одиниці (за проектом О. Еммінгера) було підписано країнами-членами МВФ у 1967 р. Перші зміни Статуту МВФ, пов'язані з випуском СДР, набрали чинності з 28 липня 1969 р.)
Юридично завершено демонетизацію золота: відмінено його офіційну ціну, золоті паритети, припинено розмінювання доларів на золото.
Країни отримали право вибирати будь-який режим валютного курсу.
МВФ, який зберігся на уламках Бреттонвудської системи, закликав посилити міждержавне валютне регулювання.
Проблеми СДР:
емісії та розподілу;
забезпечення.
СДР характеризуються певними позитивними моментами, що уможливлює їхнєвикористання як основи багатовалютних обмовок, проте вони не мають абсолютної спадкоємності, не забезпечують еквівалентності зіставлень та врегулювання сальдо платіжного балансу. Малоймовірне використання СДР як міжнародного резервного активу та перетворення їх у повномасштабну світову валюту. Концепція стандарту СДР втратила зміст у 90-х роках, і необхідні зміни цього структурного елемента Ямайської валютної системи.
Проблеми Ямайської валютної системи:
втрата доларом монопольної ролі;
проблема багатовалютного стандарту;
проблема золота;
проблеми режиму плаваючих валютних курсів.
Проблеми Ямайської валютної системи породжують об'єктивну необхідність її подальшого реформування. Потрібні пошуки шляхів стабілізації валютних курсів, посилення координації валютно-економічної політики провідних країн. Суперництво трьох центрів лежить в основі валютних протиріч. У відповідь на нестабільність Ямайської валютної системи країни ЄС створили власну міжнародну (регіональну) валютну систему для стимулювання процесу економічної інтеграції.
Європейська валютна система (ЄВС)
Це міжнародна (регіональна) валютна система - сукупність економічних відносин, пов'язана з функціонуванням
Loading...

 
 

Цікаве