WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Килимарство Гуцульщини кінця ХІХ-ХХ ст. (історія, традиція, сучасність) - Курсова робота

Килимарство Гуцульщини кінця ХІХ-ХХ ст. (історія, традиція, сучасність) - Курсова робота

Гуцульщині активізувався також процес витіснення традиційних методів фарбування місцевими рослинами, тваринними і мінеральними барвниками (які давали насичені, м'які, пастельні, нелиняючі кольори) - аніліновими фарбами. Вони дозволяли отримати значно яскравіші, відкриті, зате менш світлостійкі кольори. Фарбування пряжі такими хімічними барвниками відповідно змінило і кольорову гаму тканих виробів.1
Характерно, що пряжу промислового виробництва, як і анілінові барвники, частіше застосовували сільські ткачі з осередків, наближених до міст і торговельних шляхів, ніж мешканців віддалених гірських сіл. Останні стійкіше дотримувалисязастосування домашньої ткацької сировини, усталених методів фарбування і стереотипів художнього вирішення тканин. Сільські ткачі, які виготовляли вироби для власних потреб, односельчан і, значно рідше на продаж, в художньому відношенні в основному наслідували кращі зразки своїх попередників.
Містечкові ремісники виготовляли тканини здебільшого з пряжі промислового виробництва або ж - сировини замовника. Специфіка їхньої праці - для широкого кола споживачів - зумовлювала певний відхід від сформованих в тому чи іншому осередку ткацтву локальних особливостей.
Вони притримувалися в основному лише найхарактерніше для більшості сіл принципів декору. Вже тоді у творчості ремісників з'явилися перші паростки уніфікації, які в майбутньому набули подальшого розвитку.
"На кінець ХІХ ст. припадає також активізація домашнього ткацького промислу. Важливу роль у цьому загалом прогресивному процесі відіграли посередники - комерсанти, дрібні торговельні фірми (підприємства), які здебільшого постачали ткачам сировину (фабричну пряжу, барвники) в обмін на домоткані вироби. Вони забезпечували селян працею і заробітком".1 Однак поступово комерсанти стали знижувати ціни і за безцінь скуповувати домоткані та ремісничі вироби для подальшого вигідного перепродажу й збагачення. Крім цього, вони нерідко нав'язували ткачам не властиві для місцевих осередків зразки виробів, часто-густо спрощених за композиціями та лаконічних за кольором для полегшення їх виробництва. Це дозволяло підвищувати продуктивність праці, але згубно позначалося на традиціях гуцульського ткацтва.
"Певним чином протистояли цим негативним явищам, занепадові народного ткацтва в кінці ХІХ ст. заходи українськох інтелігенції Галичини. Для підтримки традицій народного ткацтва і подальшого його розвитку у Косові 1882 року. Організовано було ткацьке товариство - об'єднання ремісників-ткачів. При цьому з 1883 року існувала професійна школа і майстерні - "верстати", у якій працювало п'ять учителів і 26 учнів.
1. Домашевський М. Історія Гуцульщини. Львів, 2001, Т VI, ст. 267
Важливу роль у популяризації народного, в тому числі і гуцульського мистецтва і, зокрема, ткацького промислу мали промислові і сільськогосподарські виставки в Перемишлі, Кракові (1870), Відні (1873), Коломиї (1880, 1888), Львові (1877, 1894, 1905), Тернополі (1885, 1887), Косові (1904). На цих виставках були широко представлені твори високого художнього рівня найталановитіших на той час майстрів з Гуцульщини та Покуття".1
"На рубежі ХІХ-ХХ ст. помітилися й інші прояви новаторського розвитку традицій. Особливо це простежується на матеріалі таких найхарактерніших і найбільш поширених дотепер гуцульських виробів, як килими та ліжники. Зокрема на грунті місцевого ткацтва (загальнопоширених вузьких узорних верет, "залавників", "налавників", "полавників", "???", "півкилимків", "килимів", "коверців", "коверчиків")"2, а також під певним впливом давніх килимарських осередків Буковини і Західного Поділля на Гуцульщині розпочалось більш масове виготовлення килимів. Відома дослідниця народного ткацтва С. Й. Сидорович вказує на існування широких килимів у 70 рр. ХІХ ст. лише в багатих міщанських родинах Косова, Кутів, Вижниці, сіл Яворова, ??? та інші і висловлює припущення, що їх мали виготовляти мандрівні ткачі з с. Вашківці (Чернівецької області).
Український етнограф Федір Вовков у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. констатував, що килимами в гуцульських хатах застеляли лавки".3
1. Домашевський М. Історія Гуцульщини. Львів, 2001, Т VI, ст. 266
2. Тургула І. Народне мистецтво західних областей України. - К., 1966. - с. 35.
Розвиток килимарства на Гуцульщині впродовж ХХ ст.
Художні особливості гуцульських домотканих килимових виробів початку ХХ ст. базуються на опробованих віками принципах декору, спільних для багатьох традиційних узорних тканин-переміток, скатертин, ліжників, верет та ін. Для них характерні стрічкові композиції з членуванням усієї площини виробу на непарну кількість - три, п'ять, сім - основних широких горизонтальних смуг, побудованих здебільшого за схемою закритого рядка. В центрі кожної з них розташованого велику фігуру ромба зі східчастими контурами або виступаючими на зовнішній стороні гачкоподібними відростками, обрамленого іноді в складніші за конфігурацією шести-, восьмигранні медальйони.
В цей час також починають виготовляти складніші за композицією килими.
"Як засвідчують архівні матеріали, в 1910-х роках у передмісті Косова - Москалівці та в селі Монастирському існували вже невеликі приватні ткацькі й килимарські майстерні, зокрема у К. Мідвідчук і Прожницьких. У 1920-х роках їх було вже більше десяти. Тут виробляли типові гуцульські вироби: килими, лижники, верети тощо. Найбільш відомим на той час підприємцями, які займалися килимарством у Косові були Іван Іжблюк, Юрій Романів, Катерина Медвідчук, Ігнат Грушковський, Іван Станкевич, Фогель Бенціон та Фреліх Мендель. На околиці Косова, в Москалівці ткацьким і килимарським промислом займалися Ілько Фокшей, Микола Лелет, Михайло Мартинюк, Юрко Кошак. Їхня заслуга полягає в започаткуванні гуцульського килимарського промислу."
У 1920-1930-х роках у Косові були також ткацькі й килимарські майстерні М. Горбового, Й. Кордецької, Л. Кноля, Рубінгера, К. Гільмана та ін. Найбільшого розвитку килимарський промисел набув у 30-ті роки. Зокрема у 1936 році килимарством на гуцульщині було зайнято не менше 6 тисяч людей. Лише в Косові працювало 21 підприємство, Яблунові - 17, Кутах - 2 тощо.
Серед серійної комерційної продукції косівських майстерень вигідно вирізнялися ткані й килимові вироби художньо-промислового об'єднання "Гуцульське мистецтво"
1. Домашевський М. Історія Гуцульщини. Львів, 2001, Т VI, ст. 266
Ручне промислове виробництво килимів в даний час повільно розвивається в старовинних центрах народного ткацтва і грунтується на використанні місцевих традицій. На Гуцульщині ще подекуди існують невеличкі осередки і окремі ткачі, які продовжуються справу батьків, збагачуючи мистецтво ткання новими формами і наповнюючи його сучасним змістом.
Узорні килими ручного виготовлення в більшій мірі відзначаються яскраво вираженою
Loading...

 
 

Цікаве