WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Килимарство Гуцульщини кінця ХІХ-ХХ ст. (історія, традиція, сучасність) - Курсова робота

Килимарство Гуцульщини кінця ХІХ-ХХ ст. (історія, традиція, сучасність) - Курсова робота

систематизація;
Практичні - науковий опис спостережуваного.
Історичний огляд становлення та розвитку килимарства в Україні.
В українській народнійхудожній творчості килимарству належить визначне місце. Воно було поширене майже на всій території України. Цьому великою мірою сприяли природні умови для розвитку вівчарства, адже вовна - основний матеріал, з якого виготовляють килимові вироби.
Килим здавна використовували в народному побуті. Ним завішували стіни, вкривали лави, скрині, столи, підлогу, сани і вози. Інтер'єр українського житла сприймався як художня цілісність, у якій усі предмети оздоблення - килими, тканини і вишиті рушники, розписані скрині, різьблені з дерева меблі, яскравий керамічний посуд - були органічно зв'язані між собою і позначені рисами стилістичної єдності "Килими були ознакою заможності. У бідних селянських сім'ях, які не мали килима, на місці, де він мав бути, скарбами розмальовували стіну, цілком імітуючи композицію килима, кольорові поєднання й саму техніку ткання."
Як і в багатьох інших виробах прикладного мистецтва, у килимах з великою силою розкривались обдарованість їхніх творців, художні ідеали народу. Килимарство має славні багатовікові традиції.
"Особливо килимарство поширилося в Х-ХІІ ст. - період найвищого політичного, економічного й культурного розвитку Київської держави. За визначенням німецького монаха Теофіла, який вивчав художні ремесла країн Європи й Азії, Київська Русь тоді досягла високого розвитку ремісництва й посідала друге місце в світі після Візантії. Своєю довершеністю художні вироби київських майстрів перевищували навіть зразки таких розвинутих країн, як Італія, Франція, Британія, Німеччина".1
Перші згадки про килими тряпляються в давньоруських літописах, починаючи з другої половини Х ст., про це свідчать дослідження багатьох мистецтвознавців. Ці відомості розповідають про те, що в Київській Русі килим був звичайною річчю, яку брали в походи, використовували в князівському побуті, у похоронному обряді, в весільних церемоніях. Так, літописець (977 р.), розповідаючи про епізод вбивства древлянського князя Олега в Овручі, пише, що його тіло "??? на ковре"2. У літопису від 1100 р. розповідається, як на раді князівств у Вітачеві Володимир Мономах сказав Давидові Ігоровичу: "... до се еси пришел і седиши в своєю братьею на едином ковре"2
Килимарство розвивалося дуже інтенсивно. Вперше згадуються килими місцевого походження в документах XVI ст. Це записи мандрівників, описи майна багатіїв, скарги пограбованих. Зображення килимів з побуту козацької старшини бачимо на живописних портретах другої половини XVII-XVIII ст. У цей період килимарство мало характер церкового ремесла і домашнього виробництва.
Килими, що їх виготовляли домашнім способом, призначалися в основному для задоволення особистих потреб населення. Перші церкові організації в українських містах виникають у XIV-XV ст., найвищого розвитку їхня діяльність досягає в XVI-XVII ст., а з XVIII ст. бурхливо почали розвиватися ткацькі мануфактури. Мануфактури виникли на базі килимових майстерень, що існували при поміщицьких маєтках. Особливого поширення килимарство набуло на Волині, Поділлі, Київщині, Галичині, Гуцульщині. Масове виникнення килимових мануфактур грунтувалося на традиційних засобах виробництва килимів, проте в них використовували більш доскональні засоби виробництва, безкоштовну працю кріпаків, дешеву сировину.
З другої половини ХІХ ст. розвиток капіталістичних відносин зумовив ліквідацію поміщицьких кріпаків. У великих містах створюються килимові фабрики, з дешевою продукцією яких не можуть конкурувати народні килими ручної роботи. Їхнє місце почали займати прості, виткані з конопляної пряжі рядна та верети. Наприкінці ХІХ ст. килимарський промисел занепадає. Становище, яке склалося в народному мистецтві наприкінці ХІХ ст. - на початку ХХ ст., стурбувало прогресивні кола художньої інелігенції. Видатні представники української культури , художники В. Кричевський, С. Васильківський, М. Самокиш, О. Кульчицька та багато інших виступають на захист творчості народу, наголошуючи на її високі мистецькі цінності. Щоб зберегти кращі зразки українського декоративно-прикладного мистецтва, зокрема килими, організовуються етнографічні експедиції, які збирають, замальовують кращі зразки. Створюються спеціальні музеї, влаштовуються виставки, що мають на меті ознайомити з предметами народних майстрів широке коло глядачів. Завдяки ентузіазму окремих художників, меценатів, представників губернських земств на території України відкриваються навчально-ткацькі школи, де молоді дівчата навчалися килимовій справі, проходили добру художню підготовку. Школи були створені в багатьох визначених осередках килимарства.1
У давнину, залежно від техніки виконання та функціонального призначення, килимові вироби на Україні називали по-різному: "ковер", з XVI ст. поширюються назви "коць", "ліжник". Назва "килим" з'являється на Україні на початку XVII ст. Ковер, коц, коберець - це були тканини з довгим стриженим ворсом. Їх виробляли, прив'язуючи до ниток основи спеціальні вузли з кольорової вовни, яку потім стригли. Завдяки цьому малюнок утворювався тільки з лицьового боку. Його характер залежав від висоти і щільності ворсу. Такі вироби дорого коштували, в основному їх використовувало заможне для утеплення і оздоблення стін.
Користувалися попитом також налавники - довгі вузькі килими з поперечним або поздовжнім орнаментом. Власне килимами передусім прикрашали стіни, а також покривали столи, лави, скрині. Їхній орнаментації ткачі приділяли основну увагу саме в них смак і майстерність виконавців виявлявся з особливою повнотою.
У сучасній українській мові закріпилась єдина назва - килим.
Килим на Україні звуть рівний двобічний виріб, узор якого утворюється завдяки переплетенню ниток основи вовняними нитками підкання.
Кара-Васильєва Т. В. Творці дивосвіту. - К.: Радянська школа. 1984 ст.27
Матеріалом для ткання килимів, як уже зазначалося, є вовна. Найбільш давні килими були суцільно з вовняної пряжі, пізніше для міцності їх і пружності в основу стали вплітати льляну або конопляну пряжу. Техніка ткання зумовлює художні особливості килимів, їх розмірів. Розрізняють рахункову техніку (застосовувалося на горизонтальних верстатах для виготовлення килимів з геометричним орнаментом) і гребінцеву (застосовувалась на вертикальних верстатах, давала можливість створювати різноманітні малюнки рослинного характеру)1
У центральних районах України на Правобережжі й Лівобережжі найбільш поширені вертикальний тип верстату, що має назву "кросна". Другий тип верстата - горизонтальний. Він найбільш поширений в західних областях України, на Поділлі і мають назву "верстат". На ньому тчуть килим послідовно, ряд за рядом. Рахункова техніка зумовлює малюнок зі строго
Loading...

 
 

Цікаве