WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Народні майстри Гуцульщини та Покуття - Курсова робота

Народні майстри Гуцульщини та Покуття - Курсова робота

делікатно виконані із милою гуцульською орнаментикою. Додамо, що замовлення на різні роботи приймається для вигоди публіки - "Достава" у Львові (вулиця Домініканська). Доносячи цю звістку до загального відома, витаємо щиро нове огнище нашої рідної культури і бажаємо йому найкращого успіху". Майстер дбав про матеріальне становище своїх учні, запрошував їх брати участь у виконанні замовлень.
Популяризація народної творчості гуцулів завдяки щирим ентузіастам, прихильникам Гуцульщини ширилася не тільки в тодішній Польщі, але і за її межами, звідки в Карпати на відпочинок приїжджало багато "літників", котрі охоче купували собі на згадку гуцульські вироби з дерева, кераміки, ткацтва. Це і створювало умови розвитку різьбярства на Гуцульщині та приватного навчання обдарованих юнаків.
Невдовзі художні вироби учнів стали широко відомими. Про школу Девдюка вже знали далеко за межами Косівщини. До речі, різьбярську школу закінчили: його син Микола, Микола Тимків, Василь Кабин, Петро Фокшей, Михайло Греглюк, Тарас Герцюк, Василь Довбенюк, Петро Баранюк і Михайло Бурдяк - які згодом стали відомими майстрами.
Свого часу його син Микола заснував свою майстерню, де передавав знання своїм учням. Є відомості і про приватну майстерню Михайла Бурдяка (заснована 1924 року).
Завдяки піклуванню Девдюка, його бажанню навчити інших, в Косові за короткий час було підготовлено багато різьбярів, хоча до1920-их років різьбярів тут майже не було. Завдяки школі Девдюка різьба по дереву тут почала швидко розвиватися.
У 1930-их роках в Косові було стільки різьбярів, що вони об'єдналися в кооператив "Гуцульська різьба", а також співпрацювали із спілкою "Гуцульське мистецтво" (М. Ку-риленка), на базі який в 1939 році було створено артіль "Гуцульщина". Активним учасником цієї події був В.Г.Девдюк.
У повоєнні роки Василь Григорович не міг уже творчо працювати, але радо ділився досвідом і знаннями з усіма, хто до нього звертався. Частими гостями в нього були студенти Косівського училища прикладного мистецтва, народні майстри, художники, працівники музеїв.
В.Г. Девдюк був творчим консультантом у Косівському училищі і його знання прислужилися в подальшому для розвою гуцульської штуки. Лозунг, який був доцільний ще на при кінці XIX століття "... всьому може зарадити школа і ще раз школа", є актуальним як ніколи.
3. Народні майстри вишивки Покуття
Найбільш масовим видом народної творчості Прикарпаття є мистецтво художнього вишивання. Народилося воно ще тоді, коли з'явилося домоткане полотно.
Вишивання часто використовується як прикраса жіночого і чоловічого одягу, предметів домашнього вжитку, як оздоба рушників, наволочок, скатертей, занавісок і т.п. У кожній сім'ї вишивка є тим невід'ємним художнім компонентом, що органічно увійшов у культуру роботу населення. З покоління в покоління передаються, збагачуються і шліфуються традиції художнього вишивання як однієї з важливих галузей народної творчості.
Асортимент предметів, у якому тепер практично знаходить застосування художня вишивка, дуже великий. Це свідчить про любов народу до здобутків традиційної художньої культури, про його естетичні смаки.
Мистецтво художнього вишивання широко використовується в створенні декоративних прикрас, в нових сучасних моделях жіночого і дитячого вбрання, в оздобленні жіночих сумочок.
Художня вишивка вдало використовується в інтер'єрах сучасних приміщень - у житлах трудящих, у Палацах культури в ресторанах, кімнатах відпочинку, готелях тощо. Вона вносить в побут своєрідну святковість, урочистість.
У багатьох районах Прикарпаття при художньо-промислових фабриках організовані цехи художнього вишивання (Косів, Кути, Космач, Яблунів, Коломия, Івано-Франківськ тощо). Удосконалюючи свою майстерність, творці художньої вишивки знаходять все нові й нові мотиви.
Герасимович Г. На Прикарпатті провідне місце здобула творчість майстрині народної вишивки Ганни Юліанівни Герасимович (нар. 1889 р.) в м. Косові. Прекрасний фахівець, невтомний ентузіаст улюбленої професії, збирач і охоронець кращих народних зразків художнього ткацтва та килимарства, Г.Герасимови створила багато нових оригінальних композицій, що здобули широке визнання. Орнаменти народної художниці застосовуються в килимах, веретах, ліжниках, скатертях, занавісках, гардинах, у верхньому чоловічому та жіночому одязі.
З перших днів заснування Косівського училища прикладного мистецтва до похилого віку Герасимович працювала майстром відділу художньої вишивки. Під її керівництвом підготовлено цілу плеяду здібних спеціалістів, які нині працюють у різних регіонах України.
Багато робіт Герасимови включено до постійних експозицій в музеях (Київ, Львів, Івано-Франківськ та інших).
У 1956 році вже в похилому віці вона вишила портрет Івана Франка до 100-річчя з дня народження (експозиція в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини).
Знаменною подією в творчому житті Герасимович було прийняття її в члени Спілки художників України в 1958 році.
Декілька зразків й вишивок експонувалось на виставці в Москві в 1960 р.
Відомим на Покутті є прізвище талановитої вишивальниці з села Шешори Ганна Василівна Василащук. Село Шешори лежить у самому серці гір, серед стін зеленого прадавнього лісу. Це віддавна знаний центр художньої вишивки на Івано-Франківщині. Високі художні традиції ткання та вишивки продовжують сучасні майстри: М.Федорчук, В.Мартищук, Г.Мартищук, М. Курій щук, Д.Соколюк. Їхні соковиті за кольором, майстерно оргаментоввані вироби не раз експонувалися на республіканських виставках. Але найбільше вславилась з-поміж усіх шешорських майстрів лауреат Державної премії Т.Г. Шевченка Ганна Василівна Василащук. Народилася 1924 р. 2 листопада в селі Шешори на Косівщині, в бідній селянській сім'ї. В 1939 р. закінчила п'ять класів місцевої школи. Відтоді змушена йти на заробітки. 1939 - возз'єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною. Час, коли Г.В.асилащук вирішує присвятити себе творчості. 1964 - у цей рік ряд творів майстрині був придбаний провідними музеями республіки, зокрема ті, які вона присвятила 150-річчю від дня народження Т.Г. Шевченка. А в 1967 - у Києві, в Державному музеї Т.Г.Шевченка, відбуласяперсональна виставка творів майстрині. В 1968 р. відбулося дві виставки творів Г.В. Василащук - у Києві та Каневі. За високі досягнення в розвиткові українського народного декоративного мистецтва їй було присвоєно звання лауреата Державної премії ім.. Т.Г. Шевченка. Вже в 1971 р. Г.В. Василащук прийнято до спілки художників. Протягом багатьох років вона обиралася депутатом селищної і районної Рад народних депутатів, тривалий час очолювала сільську жіночу раду, брала участь у роботі VІ з'їзду художників України.
Витоки творчості Михайлини Сабадаш з Коломиї ґрунтуються на давніх традиціях прикарпатської вишивки, що виділяється стриманим колоритом з перевагою темно-червоних, чорних кольорів витонченою ювелірною проробкою деталей орнаменту. Основним засобом художньої виразності виставок Сабадаш виступає чітка графічна лінія, переважно чорного кольору, що утворює і підкреслює основні форми малюнка, які потім ускладнюються і доповнюються і ними кольорами.
Сабадаш творчо інтерпретує традиції народної вишивки. Вона застосовує у своїй творчості найпоширеніші техніки - хрестик, "Стебнівку", гладь, але найулюбленішою залишається "низинка".
Loading...

 
 

Цікаве