WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Народні майстри Гуцульщини та Покуття - Курсова робота

Народні майстри Гуцульщини та Покуття - Курсова робота

творчість його синів - Василя, Миколи і Федора, які зберегли батьківські традиції.
Своєрідними майстрами плоскої різьби в Яворові були Іван, Петро та Юрій Гондуряки. Онуки Ю. Шкрібляка Юрій і Семен Корпанюки не лише продовжили справу дідуся, а й значно розвинули технічні та технологічні прийоми яворівської різьби по дереву, підняли на вищий рівень художньо-стильові можливості, їхній вклад у скарбницю школи різьби по дереву складає пишний, самобутній вінок щедро обдарованих талантом, істинно народних митців Гуцульщини.
У той час в с. Річка творчо працює Марко Мегедилюк, який також зумів удосконалити технічні й художні прийоми обробки дерева. Він почав
прикрашати вироби різноколірним бісером, вибиранням фону, де приділяє велику увагу орнаменту, вважаючи його домінуючою частиною всього твору. Серед майстрів-різьбярів його села особливо вирізнялись Яків і Микола Тонюки, Петро Григорчук.
До розвитку косівської різьби приклався Василь Девдюк, поєднуючи її з інкрустацією. Він вводить інкрустацію різноколірним деревом, бісером, металом, перламутром та поліруванням виробів. Розробляє нові орнаментальні мотиви різьблення: "сльозки", "гачки". Косівська школа різьби та інкрустації по дереву славна такими майстрами, як Микола Тимків, В. Кабин, В. Гуз, І. Балагурак, М. Федірко.
Оригінальністю й самобутністю вирізнялась брустурівська школа. Тут плідно працювали П. Ткачук, М. Грепиняк, О. Ванджуряк.
Створюються центри гуцульського різьблення: Косів і села Яворів, Річка, Брустури. їхні витвори привертають увагу чистим кольором деревини і грою світлотіней на різьбленій поверхні, виблискуванням відполірованих випуклих форм, своєрідним місцевим колоритом, інкрустацією різними матеріалами. Такі предмети домашнього вжитку настільки тісно ввійшли в народні традиції, що стали гордістю кожної оселі. У них проявилися багата уява, естетичний смак і м'яка філософська натура гармонії.
Народне декоративне мистецтво Гуцульщини - оригінальне художнє явище українського народного мистецтва.
2. В.Г.Девдюк - видатний майстер різьби по дереву
Василь Григорович Девдюк увійшов в історію народного мистецтва Гуцульщини не лише як чудовий майстер з різьби по дереву та мосяжник, але й як і талановитий учитель, який зростив цілу плеяду майстрів.
Навики столярства молодий хлопець перебрав від свого батька. Мис-тецький світ різьби для нього відкрився в селі Яворові, колисці різьбярства, в знаних майстрів Юрія і Василя Шкрібляків. "Різьба - це складна, чудова праця - розповідав Девдюк - сам токарний станок зайняв мою цілу увагу, а коли побачив старого майстра, який з такою любов'ю кожний предмет прикрашував складним орнаментом, вирізував поля циркулем, так подумав собі, що найкраще мені стати на цей шлях розвитку". Мистецтво мосяжництва майстер перейняв від брусторських майстрів Миколи та Дмитра Дутчаків.
В 1904 році комітет господарсько-промислової виставки в Коломиї направив молодого талановитого майстра у Відень на промислово-мистецькі курси. Закінчивши їх Девдюк повертається у рідне село Старий Ко-сів. Згодом українська інтелігенція Буковини покликала до міста Вижниці талановитих майстрів: Марка Мегеденюка з села Річки та косівчанина Ва-силя Девдюка вчителями різьби та мосяжництва у новостворену школу різь-бярства та металевої орнаментики. У цьому ж році Девдюк запросив до школи інструктором свого першого вчителя, Яворівського різьбяра Василя Шкрібляка.
Слід відзначити, що державна інспекція перевірки розвитку промислів на Буковині та Галичині у 1886 році засвідчила цілковитий занепад традиційного ремісництва та відсутність будь-яких нових проявів його розвитку. Основна причина була у відсутності спеціальної освіти.
Особливо активно розгорнулася діяльність буковинської інтелігенції в кінці XIX століття, значною мірою викликана ініціативами представників української громадськості у Буковинському сеймі, сприяння Віденського цісарського двору. Це і привело до створення ряду навчальних закладів, а серед них і школи у Вижниці, куди і були запрошені провідні майстри Косівщини.
У перших звітах новоствореного навчального закладу зазначалося: "Краєвий научний заклад для різьбярства та металевої орнаментики (оздоби) у Вижниці має на цілі учити синів мешканців руських гір на Буковині природженій тому населенню штуки - різьбярства і металевої орнаментики та тим способом плекати цю галузь домашньої штуки".
Навчання у школі тривало три роки. Навчальна програма складалася із таких предметів: різьбярство та інтарсія, столярство, українська мова та граматика, арифметика та геометрія, перспективний рисунок та звичаї. Учням виплачувалась стипендія у 20 корон.
Працювати у школі було важко. Невистачало сировини та інструментів. Навчання проводилося лише влітку, бо учні не мали ні взуття, ні теплого вбрання. Частково матеріальні нестатки покривалися за рахунок реалізації виготовлених речей.
У зв'язку з початком Першої Світової війни і наступним приєднанням Буковини до Румунії, а Галичини до Польщі, збільшуються утиски влади та змінюється напрямок діяльності закладу. Тому Василь Девдюк повертається у своє рідне село, де якийсь час займається домашнім господарством, а водночас думає про створення державної промислової школи в Косові. Звертається з клопотанням до уряду, але безрезультатно. І ось в 1923 році при допомозі львівської "Достави" Девдюк закупляє потрібні верстати, для цього він під великий процент позичає один мільйон марок. І відкриває у своєму помешканні приватну майстерню, а також закладає школу деревного промислу, де навчає молодих юнаків різьбярству по дереву, столярству і мосяжництву.
У 1925 році Девдюк звертається до львівського шкільного окружного відділу з клопотанням про реєстрацію школи і дозвіл на видачу учнів свідоцтва. У цьому ж році він отримує цей дозвіл. Школа проіснувала до 1939 року, і за цей період підготувала приблизно 45-50 майстрів.
Учні навчалися в майстерні три роки, оволодівали токарством, сто-лярством, різьбою по дереву та інкрустацією. Вчитель забезпечував учнів матеріалом та потрібними інструментами. Заняття в школі проводилися тричі на тиждень, крім фахових предметів подавалися і допоміжні науки з деяких теоретичних предметів, такі як стилістика, купецькі рахунки, рисунок, географія і т.д. По закінченні різьбярської школи учні ще два роки працювали під безпосереднім керівництвом Василя Девдюка, проходячи практику. Після отримання свідоцтва учні мали право відкривати приватні майстерні.
Василь був строгим учителем, вимагав надзвичайної точності у виконан-ні різьби та інкрустації. Як згадували учніДевдюка не одну роботу поламав і викинув у піч. При цьому казав: "На це люди дивитися не будуть. Треба робити добре, то буде слава і тобі, учневі, і мені вчителю". Не всі учні змогли витримати такий строгий режим навчання. Передаючи свої знання та вміння учням, Василь Девдюк не приховував власних творчих секретів. Він любив говорити: "Коли їм дам все, що сам умію, тоді нехай кожний іде своєю дорогою". Проте, крім талановитих викладачів навчальний заклад потребує матеріальної підтримки та реклами. Львівська "Достава", яка стала своєрідним менеджером і проводила рекламу школи, запрошувала здібних юнаків до навчання, а також подавала перелік речей, які виготовляються уч-нями і майстрами: "церковні, люксусові та сальонові". Всі ці речі виконуються з найкращого дерева,
Loading...

 
 

Цікаве