WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Народні майстри Гуцульщини та Покуття - Курсова робота

Народні майстри Гуцульщини та Покуття - Курсова робота


КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Народні майстри Гуцульщини та Покуття
ПЛАН
Вступ
1. Народні майстри Гуцульщини з різьби по дереву
2. В.Г.Девдюк - видатний майстер різьби по дереву
3. Народні майстри вишивки Покуття
4. Творчість майстрині по вишивці Михайлини Сабадаш
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Українське народне мистецтво і професійне декоративно-прикладне мистецтво набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його предновічних образах, зручних утилітарних формах і динамічних мотивах орнаменту містяться символи втаємниченої, чарівної природи, складні перипетії історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу.
Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво є важливою складовою частиною системи художньої освіти.
Народне декоративне мистецтво України розвивалось у двох основних формах - домашнє художнє ремесло й організовані художні промисли, пов'язані з ринком. Природні багатства України, вигідне географічне і торговельне положення сприяли розвиткові домашніх ремесел та організованих художніх промислів. Як уже зазначалося, перехід від мануфактур до фабрик, промислового виробництва у ХІХ ст. негативно позначився на подальшому розвиткові художніх промислів, основа яких - традиційна художня рукотворність.
У художньому прогресі людства проходить два зустрічних процеси. Перший іде від первісного синкретизму. Шлях розвитку мистецтва - це постійних процес відокремлення, виділення його видів. Він відбувається безперервно, на різних етапах історії людського суспільства.
Виникнувши внаслідок трудової діяльності, мистецтво, нерозривно пов'язане з життям народу, було тільки народним. Демократизм народного мистецтва як особливого засобу пізнання, відображення та творення дійсності, виховання й грунтування людей мав важливе занчення для майбутнього розвитку художньої культури.
Вид мистецтва - це певна його галузь, що характеризується тим, які сторони життя: як вона пізнає, відображає.
Народ у своїй художній творчості відображає історичну практику пізнання та освоєння навколишньої діяльності, суспільний лад і побут. У народній творчості виявлений складний світ людських почуттів і переживань, відбиті палка любов до рідної землі, духовні запити, прагнення та мрії людини в краще майбутнє.
Високого художнього рівня досягли художні ремесла у східних слов'ян (метал, кераміка, різьблення на дереві тощо). Їхню оригінальну, високохудожню творчість засвідчують збережені пам'ятки, літописні дані та описи іноземців, які за рівнем художнього ремесла ставили Давню Русь на друге місце після Візантії.
У Київській Русі переважали домашні ремесла, пов'язані із сільським господарством, вони відігравали роль допоміжного заняття. Селяни самі виготовляли різні вироби, полотна, сукна, взуття тощо для власних потреб.
Розглядаючи сучасне декоративно-прикладне мистецтво, ми оцінюємо і його місце у людській діяльності, житті. Декоративно-прикладне мистецтво безпосередньо входить у сферу матеріальної і духовної культури народу. У цьому плані становлять інтерес думки дослідників про аспекти умовного розмежування матеріальної і духовної культури, спеціальне виділення художньої культури на тій основі, що в останній відбувається процес злиття матеріальної, реальної форми і духовного змісту. Килими, кераміка, одяг, тканини, вишивка і т.ін. є результатом як духовної, так і практичної діяльності людей.
Світ людини включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, різьблення і виточування тощо. Одні види - кераміка, обробка кістки і каменю, плетіння - виникли на зорі людської цивілізації, інші - молоді: мереживо, гобелен, вироби із бісеру, витинання з паперу. Їм заледве налічується кілька століть. Правда, до середини ХІХ ст. ні народне мистецтво, ні художнє ремесло не визнавалися за рівноцінні галузі мистецтва, такі, як музика, театр чи живопис. Ще й досі слово "ремісник" за звичкою має негативний, зневажливий відтінок на противагу творчому підходу до праці.
Життя підтверджує, що декоративно-прикладне мистецтво збагачується новими аспектами, його змістовна краса потрібна людині, в наш час зростає його художньо-культурна цінність.
Українське народне декоративне мистецтво - унікальне явище національної культури. Воно завжди правдиво показувало світові життя нації, її духовне багатство, рівень культури, творчі сили і здібності, енергію, виступало, як феномен незнищенності. Вивчання народного декоративного мистецтва закономірно входить в коло проблем національної культури.
У житті українського народу - праці, побуту, моралі, психології та ін. - народне декоративне мистецтво виступає як унікальне явище, яке засвідчує невмирущі, життєствердні сили.
Народне декоративне мистецтво - це багатий, справедливий гармонійний світ, що доніс до нас національні риси орнаментальної, графічної, живописної, пластичної композиційної культури. У ній відбиті віковічні надбання, художній геній української нації.
1. Народні майстри Гуцульщини з різьби по дереву
Найвизначнішими різьбярами II половини XIX століття були Ю. Шкрібляк та його сини Василь, Микола, Федір із с. Яворів Косівського ра-йону. Власне, цими іменами розпочинається нова епоха в розвитку різьби по дереву на Гуцульщині. Ю. Шкрібляк жив у середовищі, де шанували ремес-ло різьблення, випалювання та інкрустації. Початкові навички він ще юнаком набув у батька-бондаря. Згодом самостійно опанував токарство, різьблення й випалювання. Сконструював оригінальний токарний верстат, що давав змогу шукати нові форми виробів із дерева, які прикрашував різьбою. Спочатку були найпростіші "пасочки", а згодом орнаментальні мотиви ускладнювались. У трудовому процесі він об'єднував дві функції - духовну діяльність (пошук оригінального задуму, добір відповідного матеріалу, прийомів обробки, композиції) та фізичну працю (безпосереднє виго-товлення виробів).
Майстер творчо підходив до справи, відомий як людина обдарована, до-питлива, котра постійно в пошуках нового. Його цікавили не лише кінцевий результат, а й доцільність та довершеність прийомів і способів діяльності. Виробивши свій стиль творчості, максимально співвідносив його з інди-відуальними якостями і здібностями. Йому притаманні тонке відчуття форми, пропорції, силуету, пластики художніх витворів. Вроджене відчуття гармонії яскраво виявляється в компонуванні декору, співвідношенні окремих елементів із загальним рішенням композиції. Гладку поверхню геометричних мотивів орнаменту на тарілках, баклагах, скринях, пляшках він поєднував з "ільчатим письмом" (густа мережа заглиблених штрихів), домагаючись фактурного контрасту, тим самим "значно посилюючи декоративну ви-разність. Ю. Шкрібляк часто застосовував композиційні прийоми поділу декорованої площини на межі поля, де розташовував орнаментальні мотиви.
Його твори експонувалися на господарсько-промислових виставках у Відні (1572;, Львові 1577;, Трієсті(1878), Станіславі (1879), Коломиї (1880), де талант автора проявлявся з дивовижною силою. Основа художньої творчості майстра - традиції гуцульського різьблення.
Другий період розвитку художньої обробки дерева припадає на кінець XIX століття. Удосконалюються мотиви плоского різьблення, вводиться інкрустація різноколірним деревом, рогом, перламутром, металом, бісером. На цей час припадає і
Loading...

 
 

Цікаве