WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Художня обробка дерева на Гуцульщині - Курсова робота

Художня обробка дерева на Гуцульщині - Курсова робота

допомогою лінійки та косинця. У такий спосіб на поверхні виробу утворюють тоненькі лінії - заглиблини.
Потім поверхню скриньки зачищають скляною шкуркою, а потім - дрібнозернистою. При цьому треба стежити, щоб не пошкодити нанесений малюнок. Готова поверхня повинна бути чиста і рівна. Її ретельно протирають ганчіркою, щоб зняти пил, залишки скла й приступають до ґрунтування. Для цього ватою або тампоном наносять тонесенький шар льняної олії так, щоб вкрити всю площину (краще це зробити долонею). Після того, як деревина вбере в себе олію, починають полірувати поверхню зо допомогою тампона та політури. Колові рухи треба робити швидко упоперек волокон, 5-6 разів на одному місці. Потім змоченим тампоном цей процес повторюють 2-3 рази і відставляють виріб на кілька годин.
Закінчують полірування обережно, пам'ятаючи, що чим тонший полірований шар, тим краще буде робота. Під час полірування іноді доводиться добавляти 2-3 краплі олії, щоб політура рівномірно розподілилась на поверхні і тампон легше рухався.
Дальшим етапом роботи є вирізування трикутною стамескою контурний ліній орнаментального малюнка, який виразно видно під політурою. Стамескою виконують основний елемент орнаменту, а також такі мотиви, як "січені зубці", "зубці", "огірочки", "медівники", "бесаги", "вісімки", "головкате", кривульки", "листочки", "драбинки", "дамки", "сосенки-смерічки" та площини, заповнені "ільчастим письмом".
Для неглибокого тригранно-виїмчастого різьблення користуються прямою стамескою, а для глибокого - скісною.
Напівкруглою стамескою виконують такі елементи, як "заячі вушка", "трилисник", "напівколосок".
"Колосок" ріжуть так. Проводять вузеньку смужку з чотирьох рисок, по дві з кожного боку (ширина смужки 3 мм). Потім прикладають під кутом 450 напівкруглу стамеску між лініями (ширина смуг між лініями - 5 мм) з кожного боку смужки і роблять заглибини до 2 мм. Далі, повертаючи стамеску, повторюють те саме, викидають стружку деревини гострими кутами до себе.
У деяких творах гуцульських майстрів модна побачити заглиблений матовий фон, на якому більш контрастно виділяється орнамент. Після того, як відокремили лінію основні елементи орнаменту, фон вибирають до глибини 1-2 мм вузькою та схиленою стамесками. Його можна покрити тисненням, вдаряючи по чеканах або гребінчиках молотком. Від дрібного тиснення одержують матовий шорсткий фон.
Одним з найдавніших способів є покриття виробу розчином бджолиного воску в скипидарі.
Приємного оксамитового полиску поверхні деревини надає полірування. Яким користуються гуцульські майстри,
У наш час поширеним способом обробки дерев'яних поверхонь є лакування. Різьблені вироби лакують так, щоб блискучою була випукла частина орнаменту, а заглибини залишались матовими.
1.3. Композиційна структура художнього різьблення Гуцульщини. Образність їх орнаменту
Народне декоративне прикладне мистецтво втілює в собі талант народу, його мудрість, розуміння краси й добра, його життєве світобачення. Воно є одним з показників досягнення нашої культури. Нині в нашій країні відкриваються нові перспективи розвитку народної художньої творчості.
В сучасному процесі розбудови народного мистецтва багато важить активність художнього життя окремих осередків, шкіл, яких так рясно на Україні. Серед них особливо виділяються відомі центри - Опісля, Богуслав, Дубниці, Дігтярі, Решетилівка, Климбівка, Кролевець, Косів, Яворів та багато інших.
Життєствердна сила народної творчості виявляється в постійному розвої художніх традицій, у діалектичній єдності колективного та індивідуального. З цього погляду надзвичайно цікава творчість родини Шкрібляків, майстрів з відомого регіону народного мистецтва Гуцульщини. Це велика династія талановитих різблярів, ткачів, вишивальниць, писанкарок, маятників. Усі вони - яскраві майстри своєї справи.
Їх самобутні творчості почерки формувалися на залежній основі традиційного мистецтва Гуцульщини.
Шкріб ляки зуміли осягнути таємниці народного мистецтва і завжди впевнено йшли шляхом удосконалення вже вироблених традицій. Початок формування творчих особистостей, виосіблення доробку майстрів з родини Шкрібляків на тлі багатогранного мистецтва Гуцульщини йде від видатного майстра сухої різьби по дереву Юрія Шкрібляка.
Пройшло більше ста років від тоді, як пішла по гуцульських селах і присілках слава про "гарного сточника" Юрія Шкрібляка. Його баклажки, барильця, пістолі, кріси, порохівниці, плашки, чарки - "порції", ложки буди так майстерно мережані "писанням", тобто сухим різьбленням, викладанням і жируванням, що про нього ще за життя заговорили як про найкращого різьбяра серед усіх майстрів Гуцульщини. А різьбярів там було вельми багато. Але особливо вславився серед них Юрій Шкрібляк. Його вироби були надзвичайно популярні серед народу. Вони вражали й радували людей, були їм близькі й зрозумілі. У них мовою орнаменту втілювався самобутній світ поетичних образів, створених народною уявою, його естетичні ідеали, його віра в краще майбутнє. Неписьменна людина, Юрій Шкрібляк пройшов тернистою стежкою до мистецької слави. Його твори з успіхом експонувались наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.. на виставках у Коломиї, Стрию, Тернополі, Львові, Одесі, Кракові, Тріесті, Відні а інших містах.
З юних літ Юрій полюбляв різьблення, уважно придивлявся до батькової роботи й сам роби барильця, посуд для зберігання бринзи - ракви. Захоплювався ще й виготовленням традиційних лож для вогнепальної зброї - "пістолів", "крісів", прикрашаючи їх писанням, викладанням, жируванням. Юрій Шкрібляк уважно вивчав традиційні гуцульські дерев язі побутові вироби, їх форми й прийоми декорування їх плоскою різьбою, випалювання, інтарсією, інкрустацією. Він жив у такому середовищі, де створювались за допомогою примітивних інструментів справді чудові речі, де неповторна краса карпатської природа надихала на творчість. Навколишня краса, давні традиції плекали й формували смаки молодого майстра, визначаючи ґрунт для його нових творчих пошуків. Працюючи в межах усталених традицій, Юрій Шкрібляк поступово робив усе нові й нові кроки по шляху їх дальшого розвитку. І що більше працював різьбяр, то яскравіше розпалювався вогник пошуків нових прийомів різьблення, то частіше не покидала його думка поліпшити знаряддя праці. Після повернення з царської армії, де він прослужив шість років, Юрій сконструював оригінальний на той час токарний верстат. Це значно полегшало працю й дало можливість добиватися різноманітних формвиробів, котрі були б найдоцільніші в побуті, зручні в конструюванні. Зокрема, це держало для коси, жердка, без якої не обходився жоден інтер'єр гуцульського хати, домашній посуд - боклажки, бочівки, берівочки, плесканки, палочки-"кемфи", копірці, кріси, пістолі, що також були потрібні в суворому гуцульському житті. Таким чином практичні потреби зумовлювали необхідність численних різноманітних виробів. У свою чергу потреба естетичного збагачення життя диктувала необхідність їх декорування. Майстри домагалися органічної єдності краси й доцільності. Скажімо, не випадково стільки уваги різьбярів приділяли орнаментуванню окіля. Гуцули завжди заздалегідь готувалися до косовиці, щоб провести її вчасно й швидко. Заготівля сіна - один з найважливіших і найважчих їхніх клопотів.
Кожен виріб Юрія Шкрібляка дбайливо оздоблював вишуканою плоскою різьбою, часто застосовував інкрустацією з баранячого білого і чорного рогу, мідного дроту, цвяхів з
Loading...

 
 

Цікаве