WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Гердани та силянки – кольорові гами, ношення. - Реферат

Гердани та силянки – кольорові гами, ношення. - Реферат

майбутнє.
Народившись в цьому мальовничому краї не можливо бути байдужим до краси природи і людей, які створюють неповторну красу своїми руками. Змалку мене чарували і вабили вироби народних майстрів, а саме гуцульська вишивка. Ще дуже малою, я навчилася вишивати. А трохи згодом, освоїла техніку вишивання - хрестом, низинкою, гладдю.
Одного разу мені до рук потрапила мамина силянка з бісеру, вона мене просто зачарувала. З того часу мені дуже захотілося навчитись робити такі чудові вироби. Дрібненькі пацьорки переливались кольоровими барвами і вабили немов чарівні. З кожним днем зростав інтерес д осилянок, герданів і інших виробів з бісеру. Я не змогла заспокоїтись, поки моя мати не навчила мене плести силянку. Поступово, я вивчила майже всі види бісероплетіння, а також ткання бісером. Це захоплення витіснило вишивку на другий план.
Дитинство минало. Волею долі я покинула свій рідний край. Але в моїй душі завжди жили: рідні пісні, вишивка, прекрасний гуцульський край, і звичайно бісер - краплі весняного дощу, що увібрали барви веселки.
З 1990 р. мистецтво компонування бісерних прикрас відкрило в мені бачення всесвіту в більш яскравих кольорах. В мене виникло величезне бажання продовжити давні традиції Карпатського краю - виготовлення прикрас з бісеру - цінного надбання народної культури і мистецтва. Моїми дослідженнями хочу сприяти більш глибокому розумінню суті національної традиції усього етнічного регіону. Показати їх практичне використання та інтерпретації при створеннісучасних зразків прикрас. Знаю, що це мистецтво - живе у Карпатах здавна, воно стало невід'ємною часткою поетики і колориту краю.
Звідки ж потрапило це диво до Західної України, вірніше в Карпати? Де й проросло на ґрунті поетичної вдачі народу.
Заглянувши до історії узнаємо, що Батьківщиною бісеру був Стародавній Єгипет, де з непрозорого скла виготовляли штучні перли понад 4000 років тому. З того часу жінки втратили спокій. Ці різнокольорові, блискучу перлинки (які по-арабському називалися "бусра" - "бусер") мали дуже ефектний вельми коштовний вигляд. Цією оздобою прикрашали одяг фараонів, а також виготовляли прикраси, якими прикрашали шию, руки, ноги. Звідси потрапивши до Візантії бісерні прикраси передались до Європи. Тут бісерне гаптування розквітло в ХІІІ ст. А згодом бісер почала виготовляти Венеція, яка й донині зберегла почесний титул "столиці скла". В різних країнах ці прикраси носили по-різному, але скрізь їх вважали прикрасами найвищого ґатунку, і далеко не кожному таке дозволялося. В італійських, німецьких князівствах гаптування з бісеру розквітло в ХV ст. А в ХVІ- ХVІІІ ст. бісер почали виготовляти в Чехії, котра й досі відома, як країна виробництва бісеру. Найбільшого розвитку виробництво бісеру досягло в першій половині ХІХ ст. коли завдяки конкуренції Венеції та Чехії ринок наповнився бісером найрізноманітніших форм, кольорів, розмірів (0,5-5 мм) та прозорості.
Саме через Чехію бісерне мистецтво потрапило до Західної України і Карпат. Спочатку завозили бісер в дуже малій кількості, продавали його наперстками. Заїждже диво насамперед було лише привілеєм аристократії, та заможних людей. Бісером оздоблювали предмети релігійного культу, він вважався добірною прикрасою для церковних шат. А також оздоблювали речі для княжого двору. З бісеру плели різноманітні сітки, низали торочки й рясна до головних уборів, виготовляли грудзики й сережки, ним вишивали. За цю роботу брались лише талановиті вишивальниці, підкреслюючи розкіш золотого шитва. Згодом, можна сказати, ювелірним рукоділлям почали захоплюватися все більше і більше жінок. І на даний час не можливо встановити з якого моменту це мистецтво стало народним. Виготовлені з бісеру вироби мають притаманні лише їх орнамент, колорит, місцеві назви. Найпоширенішими були шийні та нагрудні жіночі прикраси з різнокольорового бісеру, у вигляді вузеньких смужок, плесканих ланцюжків та заокруглених ажурних комірців. Для виготовлення прикрас з бісеру використовували прозорий і темний, фарфоровий і скляний, дрібний круглий бісер. На основі найстаріших зразків першої половини ХІХ ст. (Музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Й.Бобринського м. Коломия) можна припускати, що найдавнішим способом їх виготовлення було плетіння - нанизування - силяння бісеру на волосінь (волос із кінського хвоста) або міцну нитку, кінчик якої замочували у віск (звідси й походить - "силянка").
Прикраси з бісеру споконвіку й тепер мають призначення "оберегів". Яскраві бісерні мережива вважаються носіями магічних сил. Навіть зле око зупиниться насамперед на майстерно виготовленій речі. Тож не диво, що за цю роботу беруться тільки люди з чистими намірами й "легкою рукою", передаючи тепло своєї енергії на чутливе бісерне зерно, а через нього - на інших людей.
Майстерно, зі смаком виготовлені вироби незмінно викликають захоплення, вражають оригінальністю форм та кольорових сполучень. З бісеру плетуть і тчуть сумочки і гаманці, декоративні наволочки для подушок і підстаканники, серветки, картини, чохли для окулярів. Бісером прикрашають полотняні сорочки і головні убори, керсети й кептарі. І, звичайно, його широко використовують для виготовлення таких жіночих прикрас, як комірці, ґердани, пояси, брошки, кулони, сережки тощо.
Сучасні прийоми нанизування бісеру дбайливо збережені традиції старовинного народного мистецтва, нині майстерно доповнені новими формами й узорами. Адже дуже важко відмовитися від такої багатої спадщини.
Loading...

 
 

Цікаве