WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Витоки українського народу - Реферат

Витоки українського народу - Реферат

заслуговувала на увагу, якби не її відродження у деяких країнах у вигляді неонорманізму. Прихильники цієї теорії стверджують, що ніби держава у східних слов'ян сформувалася не внаслідок їхнього внутрішнього самостійного соціально-економічного розвитку, а була створена пришельцями із Скандінавії - "норманськими" або "варязькими" князями.
Сучасна історична й історико-правова наука виступила проти норманізму. Б.Греков, Д.Лихачов, В.Мавродін, І.Рибін, С.Юшков, П.Толочко, М.Котляр, В.Смолій та інші переконливо критикували основні положення норманської теорії, показали її невідповідність історичним фактам. Так, факти свідчать, що поява у Східній Європі Давньоруської держави пов'язана не з покликанням варягів, а з явищами, характерними для розвитку суспільно-економічного ладу східних слов'ян. У розкладі первіснообщинних і виникненні феодальних відносин у східних слов'ян нормани ніякої ролі не відігравали. Вплив норманів на Русь не мав вирішального значення і перш за все тому, що самі вони знаходилися на тому ж рівні суспільного й культурного розвитку, що і Давня Русь.
На сьогодні крайності старої норманської школи (як, до речі, й антинорманізму) подолані, однак, проблема залишається. Неонорманісти оголошують варягів однією з історичних сил, котра відіграла вирішальну роль в утворенні Київської Русі, заснуванні давньоруських міст тощо.
Процес утворення Давньоруської держави є результатом не діяльності норманів, а генезису феодалізму у східних слов'ян, їх суспільно-економічний ладзумовив виникнення такої надбудови, як феодальна держава.
У сучасній західній історіографії зустрічаються також спроби пояснити історію виникнення Давньоруської держави з позиції теорії пантюркізму, згідно з якою династія київських князів була тюркського походження, а Давньоруська держава відповідно утворена Хазарським каганатом. Цю політичну доктрину фахівці теж відкинули як таку, що не має нічого спільного з історичною дійсністю. "Заслугою" хазарів було лише те, що вони змушували східних слов'ян консолідувати сили для боротьби за своє існування. Руська земля розвивалася і міцніла в боротьбі з хазарською експансією.
У IX ст. в результаті тривалого внутрішнього розвитку східно-слов'янських племен, збагаченого впливами сусідніх народів, склалася одна з найбільших держав середньовічної Європи - Русь. Роль її історичного ядра відіграло Середнє Подніпров'я, де традиції політичного життя сягали ще скіфо-античних часів. У зв'язку з тим, що центром нової держави впродовж багатьох століть був Київ, в історичній літературі вона дістала назву Київської Русі. Широко вживаються також назви Давньоруська держава, Київська держава, Давня Русь.
Давньоруська держава після її утворення продовжувала розширяти свої території. За князя Олега (882-912 pp.) були приєднані древляни, сіверяни, радимичі. Одночасно була ліквідована залежність радимичів від хазар, яким вони платили данину. За часів Ігоря (912-945 pp.) до Давньоруської держави були приєднані угличі, тиверці, і знову ж древляни, які відділилися від Києва після смерті Олега. Князі Святослав (965-972 pp.) і Володимир (978-1015 pp.) здійснювали походи у землі в'ятичів. Таким чином, рушилися й зникали старі розмежування і складалася величезна територія Давньоруської держави. У Х ст. вона простягалася вже від південних берегів Ладозького і Онезького озер до середньої течії Дніпра, а на заході і південному заході - до Карпат, Пруту і пониззя Дунаю.
У своєму розвитку Давньоруська держава пройшла два основних етапи. Перший етап охоплює кінець IX і Х ст. Тоді Київська Русь була ранньофеодальною державою, у межах якої відбувалося становлення феодального суспільного ладу. Тут в основному завершувався процес політичної єдності Русі, встановлювалися державні кордони, відбувалося утворення та вдосконалення апарату влади.
Наприкінці Х - першій половині XI ст. Київська Русь вступила у період свого розквіту. У другій половині XI ст. спостерігається тенденція до феодальної роздробленості, а наприкінці першої третини XII ст. Давньоруська держава вступила у другий етап свого розвитку - етап феодальної роздробленості.
До періоду феодальної роздробленості відноситься час зародження української, російської та білоруської державності.
Іншої думки, правда, дотримувався видатний дореволюційний історик М.Костомаров, концепція якого будувалася на протиставленні двох основ: демократичної федеративної, що втілювалася у південноруській ("малоросійській") народності, і "єдинодержавної", яку уособлювала великоруська народність. Згодом теорія контрасту двох народностей була розвинута видатним істориком М.Грушевським, який часто заперечував зв'язок Київської Русі з Північно-Східною Руссю, давньоруської народності з великоруською. Проте у М.Грушевського іноді зустрічається й інша думка. Так, він писав, що мало місце глибоке проникнення в життя Руської держави "юридичних інститутів і норм, форм суспільної і політичної організації, вироблених Київською державою". Слід зазначити, що прагненню висунути на перший план відмінності в розвитку Київської і Московської держав об'єктивно сприяли праці деяких представників дореволюційної російської науки, котрі протиставляли розвиток Київської Русі тому, що робилося у Володимиро-Суздальському, а пізніше - у Московському князівстві. До них належали С.Соловйов і В.Ключевський, для яких Північно-Східна Русь була колискою нових відносин в економічних, політичних і суспільних сферах. Погляд на Північно-Східну Русь як на щось самобутнє, зовсім не схоже на попереднє, набув поширення Серед дореволюційних учених були і такі, що заперечували це. До них належав, наприклад, А.Пресняков.
Завершення процесів формування Давньоруської держави позитивно позначилося на розвиткові східнослов'янських племен.
Давньоруська держава складалась як ранньофеодальна монархія. Це була відносно єдина, побудована на принципі сюзеренітету-васалітету держава, її очолював великий київський князь, якому були підпорядковані місцеві правителі - його васали. Сформувалася і система посадництва. Діяльність великого князя спрямовувалася нарадою з верхівки феодалів. Пізніше для розв'язання найважливіших питань скликалися феодальні з'їзди.
Loading...

 
 

Цікаве