WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Художня обробка каменю - Реферат

Художня обробка каменю - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Художня обробка каменю"
Мистецтво різьблення по каменю має на українському ґрунті не менш глибокі традиції, ніж мистецтво різьблення по дереву і кістці. Кам'яним різьбленням прикрашені багато архітектурних пам'ятників Древньої Русі, що мають майже тисячолітню давнину (XI-XIII століття).
З найдавніших часів виготовлялися з каменю великі і малі скульптури, шиферні пряслиці з різьбленим орнаментом, іконки, хрести, усілякі ювелірні вироби.
Особливо пишного розквіту досягло в Україні мистецтво художньої обробки каменю в XVIII - першій половині XIX століття. Цей розквіт був тісно зв'язаний із грандіозним будівництвом, що розгорнулося, у Києві і його околицях, а також великим попитом на табакерки й інші невеликі побутові вироби, що виконувалися з металу, кістки і каменю. Початі в цей час пошуки кольорових порід каменю, придатного для лицювальних робіт, а також дорогоцінних самоцвітів, що йдуть на ювелірні вироби, увінчалися блискучими успіхами.
У XVIII - першій половині XIX століття з каменю робилися великі і малі декоративні вази, стільниці, підношення, скриньки, табакерки, чарки, печатки і т.д.
Колекція цих предметів, що знаходяться в Державному Ермітажу, є гордістю декоративного мистецтва. У їх проектуванні брали участь найвизначніші українські та російські архітектори: А.Вороніхін, К.Россі, А.Рінальді, Ч.Камерон, Д.Кваренгі. Важливу роль у їхньому створенні зіграли майстри-каменерізи, із середовища яких висунулося чимало талановитих винахідників і художників, як, наприклад, мастерові-винахідники Н.Бахарев, И.Сусоров, В.Коковин, внесшие коштовний внесок в удосконалення технології виробництва, Я.Анбаров (син мастерового Екатеринбургской гранувальної фабрики), Я.Коковин (син В.Коковина), Ф.Пономарів (син майстра П.Пономарева), А. Лютин, що закінчили Академію мистецтв і художників, що працювали на Уралу в якості, Г.Налимов, С.Ваганов, И.Патрушев, Н.Яковлев і інші. На Алтаї були відомі імена Ф.Стрижкова, И.Ивачева.
У час Відродження ювеліри ще не вміли по-справжньому обробляти каміння, щоб посилити його блиск та колір. Як правило, камінь лише злегка шліфувався і полірувався, не змінюючи неправильної форми. Для такого каміння робили масивні касти-гнізда, які суттєво приховували камінь. Тому поява перших огранених привізних діамантів була зустріта з великою цікавістю.
На жаль, золотарі руської віри та національності зазнавали значних утисків з боку офіційної влади і поступово з переважної цехової більшості перетворились на виняткову меншість. Це, навіть, привело до зміни їх робочого матеріалу із золота на срібло.
Не зважаючи на це, українське золотарство розвивалося під двома помітними впливами: західним - з Аусбургу, Нюрнбергу та східним - з Туреччини через посередництво Кракова та Любліна. Останній теж знайшов добрий грунт у поєднанні з староруськими мотивами.
У таких золотарських осередках, як Київ, Переяслав, Ніжин, Чернігів вдосконалюються та урізноманітнюються технічні прийоми, що використовуються в межах одного виробу. Поєднується виїмчаста, перетинчаста та живописна емалі, лиття, карбування високим та низьким рельєфом, травлення, глибоке гравірування та філігрань. Прикраси стають меншими у розмірі та легшими. Сережки все частіше носять у проколених вухах, а не на скронях чи вплетеними у волосся. Змінюється форма браслетів. Це вже не широкі пластини на шарнірах (в древній Русі ними підтримували довгі рукави сорочки), а легкий суцільний обруч чи ланцюжок з використанням черні по золоту, діамантів чи перлів. Перстені, пряжки та декоративні гудзики стають популярними серед чоловіків та жінок усіх соціальних верств.
Поруч з цехами золотарів існують майстерні окремих ювелірів. До наших днів дійшли вироби доби Бароко з майстерень І. Равича, М. Юр'євича, П. Волоха, І. Завадовського (царські врата із суцільного срібла та окуття престолу в Києво-Печерській лаврі та для собору св. Софії у Києві).
Ця доба також принесла значний інтерес до коштовного каміння. З'явилися майстри з гранування діамантів та кольорового каміння. Це примусило ювелірів звернути увагу на важливість поєднання "заново відкритого" каменю з металом.Вміння розібратися у властивостях і декоративних якостях різних порід каменю, вибрати придатні кам'яні блоки для тих чи інших виробів, визначити площина розпилювання блоків - усе це вимагало художнього смаку і тонкого художнього чуття. Керівники каменерізних виробництв і майстри-каменерізи прекрасно володіли найрізноманітнішими технічними прийомами художньої обробки каменю. До високої технічної і художньої досконалості доведено було виробництво виробів способом флорентійської мозаїки, про що свідчить чудова ермітажна колекція. Поряд з цим російськими майстрами-каменерізами був винайдений і дуже ефективно використаний спосіб російської мозаїки, що дозволяв виконувати мозаїчні роботи на сферичних і циліндричних поверхнях. Це дало можливість облицьовувати вироби й архітектурні деталі (вази, стовпчика і т.д.), виконані з недорогого м'якого каменю, мистецьки підібраними пластинками дорогих і більш красивих порід (яшми, малахіту, агата й інших), значно рідше й у більш дрібних монолітах які зустрічаються в природі.
З другої половини XIX століття замовлення на різьблений камінь різко скорочуються і чудове мистецтво починає занепадати. На зміну виробництву архітектурних облицювань великих декоративних виробів і дорогоцінних ювелірних виробів приходить і одержує широкий розвиток кустарне виробництво всіляких дрібних виробів.
Наприкінці XIX століття безліч кустарів, що працювали цехами і поодинці й у невеликих майстернях, займалося огранюванням самоцвітів, свердлінням намиста, виготовленням брошок, шпильок, малахітових скриньок, кам'яних пап'є, невеликих скульптур і інших дрібних виробів з агата, гірського кришталю, яшми і т.д. Поряд з цим усе більш широке поширення одержувало виробництво всіляких невеликих побутових виробів і скульптури з легко піддаються обробці м'яких і напівтвердих порід каменю.
Великими художніми вартостями ці різноманітні вироби не відрізнялися. Неимоверно тяжкі умови праці, тиск дрібних хазяйчиків і скупників, що розкладає вплив модерну - усе це, разом узяте, приводило до втрати кращих традицій.
В радянські роки почалося поступове відродження мистецтва різьблення по каменю. З 20-х років організуються артілі каменерізів - у селах Гуцульщини та Київської області.
У порівнянні з більшістю інших галузей художньої промисловості й інших народних промислів різьблення по каменю до моменту революції знаходилася в більш глибокому упадку. Коштовні традиції в більшості випадків були втрачені, майже не було майстрів, подібних П.Терентьєву, В.Денисову, Т.Пескову, що працював у Тобольську, чи Г.Петровскому, В.Гур'єву, В.Узикову, що працював у Холмогорах. Тому довгий час відроджуване виробництво спирався або на художників-професіоналів, що виконували зразки для майстрів-виконавців, або на старі дореволюційні зразки.
Впіслявоєнні роки мистецтво різьблення по каменю стало розвиватися більш швидкими темпами, чим у 20-х і 30-х роках. Велике значення мало те, що і художники, що створювали зразки для промислу, і майстри-каменерізи, що більш активно почали працювати в ці роки над самостійними композиціями, добре знали виробництво і властивості різних порід каменю, з якими їм приходилося мати справа. У створюваних речах вони прагнули відповісти і на виробничі і на естетичні вимоги. Показова в цьому відношенні творча діяльність Е.Миколаєва. І в предметах утилітарних (попільниця "Ведмежата", туалетна коробочка "Лисичка") і в невеликих настільних статуетках ("Рибка", "Воробишки") Миколаїв виявляє себе, з одного боку, як здатний скульптор-анімаліст, а з іншого боку - як висококваліфікований різьбяр по камені. Його роботи відрізняються, як правило, загостреною характеристикою образів, підкуповують бездоганністю виконавської майстерності, умілим підбором відповідних порід каменю. При уважному розгляді його маленьких вирізаних з каменю скульптур починаєш розуміти, що зовсім не випадково, наприклад, для легень, що як би пливуть рибок художником узятий світлий напівпрозорий ангідрит, а незграбні бурі ведмежата і нахохлившиеся горобці виконані їм у шаруватому, більш щільному і позбавленому прозорості коричнюватому кальциті; починаєш цінувати і творчий задум і смак художника, коли бачиш, як добре взаємно доповнюють один одного жовтуватий селеніт і білосніжний ангідрит у витонченій туалетній коробочці "Лисеня", де художник змусило вирізану з ангідриту частина виконати одночасно й утилітарну і декоративну функції, зробивши її свого роду постаментом статуетки.
Цікаві досвіди Е.Миколаєва, М.Тоні, С.Дозорова, Л.Антюшина по виготовленню декоративних ваз і побутових предметів з м'яких порід каменю в сполученні з металом. Звертання до цьому широко відомому в минулому прийому, виготовлення з металу усіляких вставок і конструктивних деталей облагороджує каменерізні вироби і відкриває шлях до збагачення асортименту.
Широке поширення одержали в післявоєнні роки виробу з токарською обробкою каменю, причому метал найчастіше знаходив дуже вдале застосування в токарських речах.
На підприємствах тресту "Російські самоцвіти" велася обробка як м'яких, так і твердих порід каменю. Ці підприємства розташовували в більшості випадків більш зробленим технічним устаткуванням.
Мистецтво художньої обробки каменю проробило за весь час великий і складний шлях розвитку. Знаходячись у передреволюційні роки в глибокому занепаді, ця галузь художньої промисловості зуміла перебороти смугу важкої кризи. Щорічно обновляється асортимент виробів, що випускаються, відроджуються забуті традиційні прийоми художньої обробки каменю і з кожним роком створюється й освоюється усе більше і більше художніх творів, у яких одержує різнобічне відображення наша епоха.
Loading...

 
 

Цікаве