WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Художні особливості тобівок на Гуцульщині ХІХ – ХХІ ст..(Курсова) - Реферат

Художні особливості тобівок на Гуцульщині ХІХ – ХХІ ст..(Курсова) - Реферат

взуття не шили, а стягували. На Гуцульщині й по нині зберігся термін, що точно відбиває спосіб виготовлення - "морщити постоли". Традиційними, широко відомими є святкові постоли із світло-жовтої шкіри з гострими, задертими догори носками. Ця форма свідчить про древність даного виду. Вона нагадує, як писав Я. Головацький, середньовічне взуття.
Комплекс святкового, прилюдного вбрання гуцулів складається не тільки з покращеної одежі, багатше й пишніше оздобленої, а й з великої кількості додаткових прикрас та доповнень. Серед них обов'язковими, традиційно звичними були вовняні і шкіряні сумки. Вовняні тайстри та дзобанки - ткані в смужку або клітинку, квітковані й з орнітоморфними мотивами. Носили через плече на тканих з різнокольорової вовни поясах. Шкіряні тобівки, ташки оздоблювали накладками з орнітоморфними або зооморфними мотивами, металевими ґудзиками та капслями так само старанно оформленими, як і пояси. Носили через плече на ремінних поясах. Святково вбранні гуцули носили в руках декоровані топірці і палиці.
Додатковими прикрасами були також персні,застібки до одягу, ланцюжки-ретязі, нагрудні хрестики, медальйони. Всі ці вироби вони виготовляли своїми руками в домашньому господарстві, вкладаючи в них душу і художній хист.
Різновид майстерності - ткацтва, шиття, обробки металів і шкіри з'єдналися в гуцулів у дивній композиційній цілісності, щоб створити цілісний, неповторний у своєму декоративному звучанні вигляд національного костюма.
Хоча костюм у його класичному виді, із усіма необхідними в старовину атрибутами, тепер зустрічається рідко, національні традиції в цій області далеко не втрачені. Жінки як і раніше прикрашають сорочки тонкої вишивкою, досі живе майстерність виготовлення узорчатих частин одежі, взуття, ременів, сумок, декорованих металом.
Про свій костюм горяни говорять, що він підкреслює в гуцула чоловічність, у гуцулки - красу. Народні уявлення про образ чоловіка пов'язані з хоробрістю та вдачею. [10] Чи не цих рис додавали його високій статній фігурі широкий ремінь, сокирка, зброя, порохівниці, тобівки тощо.
Розділ 2
Художньо-стильові особливості тобівок на Гуцульщині
Класифікацію народних виробів зі шкіри можна проводити кількома ознаками: матеріалом (виходячи із способів обробки сировини), видом, формою, побутовим призначенням тощо. У зв'язку з цим виділяємо вироби із шевського товару (взуття, ремені, сумки), овчини (кожухи, шапки), з лимарщини (упряж, ремені). [7]
Із шевського товару крім взуття народні майстри виготовляли ще ремені, сумки, гаманці та інші дрібні вжиткові вироби. Найдавнішими центрами виготовлення виробів з "ременю" у кінці ХІХ- на початку ХХ ст. на Гуцульщині були Косівщина (Річка, Снідавка, Брустори, Шепіт, Уторопи, Косів),Верховина (Криворівня, Красноїлів, Голови).
Відомими "на всі гори", як кажуть літні гоцули, було мистецтво І. Д. Кіщука (1874-1945) із с.Річки та Ф. Якіб'юка (1877-1959) із с.Снідавки. Нині їх вироби зберігаються у музеях Івано-Франківська, Коломиї, Косова. Провідними гуцульськими майстрами художньої обробки шкіри були також Теодор Мегединюк, Михайло Мартищук, Микола Медвідчук, Степан і Дмитро Пітеляки із с.Річки, Никола Дудчак і його син Дмитро та Лук'ян Миклащук із с.Брустори, Микола Вінтоняк з Косова, Лукин Якіб'юк із Снідавки. На Верховині відомі майстри - Процюк (Криворівня), Іван Миронюк (Красноїлів). [7]
Загалом при створенні робіт мають місце ніби два нероздільних процеси: духовний і матеріальний, тобто виробничий.
Художня довершеність виробів народного мистецтва великою мірою є наслідком глибокого розуміння майстром пластичних можливостей матеріалу. Щоразу в його руках народжується маленьке диво, тому що в самому процесі праці матеріалізуються не лише професійні навички майстра, але і його поетичне сприйняття світу, невичерпна фантазія. Народні майстри - тонкі й чуйні художники. Вони добре розуміють, що мистецька річ цінна творчою фантазією, талантом, а не підробкою під багатий матеріал. [11]
Характер художнього вирішення тобівки у процесі історичного розвитку безперечно, зазнавав змін, удосконалювався, відповідно до пануючих на певному періоді понять про красу. Водночас важливу роль тут відігравав фактор традиційності. Нарядність тобівки не обмежувалася лише декором, а проявлялася також у формі, конструкції, розмірах.
1.1. Типи та форми тобівок.
Значне поширення в цьому етнографічному районі мали також чоловічі юхтові "тобівки" ("табівки") - плоскі сумки (26х21х3 см; 27х24х2,5 см) на довгому ремені. Вони були розраховані на зберігання і транспортування дрібних повсякденних предметів. Вони доповнювали чоловічий одяг і у значній мірі декоративне призначення.
Тобівки протягом ХІХ ст. зазнали певних змін у формі та оздобленні. Давніші, так звані "старовіцькі", були розміром близько 26х22х2 см., прямокутні, з кришкою, яка закривала всю передню частину корпусу. (Рис. 6)
У кінці ХІХ ст. ці тобівки змінились на півкруглі, менші за розміром, але місткіші за рахунок збільшення їх ширини. (Рис. 7) Далі ця форма стійко зберігалась. [7]
Різновидністю чоловічих шкіряних торбин були поширені на Гуцульщині "ташки" та "порошниці", так їх називали у Верховинському районі. Ташки були невеличкі (16х13 см), зовсім плоскі (2,5-3 см) чоловічі шкіряні сумки на довгому ремені. (Рис. 8) У ташках іноді зберігали документи, загалом же вони служили "для гонору". Їх носили тільки у святкові дні, через плече, навхрест до тобівок. [12]
Крім традиційних чоловічих, в перших десятиліттях ХХ ст. для міських жителів і туристів почали виготовляти жіночі тобівки з кольорової шкіри, орнаментовані подібно до кептарів. (Рис. 9)
Також виготовляли калитки (Рис. 10) з тонкої юхти, які мали форму невеличкої торбинки, стягненої у верхній частині ремінцем. Їх ще називали "мошонки", багато оздоблювали китицями, наперстками, капслями.
1.2 Способи декорування.
Поруч з технікою тиснення по шкірі застосовувалися гравірування, ажурне вирізування з підкладкою, аплікація. (Рис. 9а) Важливе місце в оздобленні гуцульських виробів займали металеві прикраси. Зібрані у музеях Коломиї, Косова зразки тобівок дають можливість спостерігати певні етапи в оздобленні металом.
Так, викладені дрібними металевими опуклими ґудзичками - кружечками контури орнаменту із значною площиною вільного поля безпосередньо належать до давніших зразків. [5]
В ХІХ ст. відомі
Loading...

 
 

Цікаве