WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Художні особливості тобівок на Гуцульщині ХІХ – ХХІ ст..(Курсова) - Реферат

Художні особливості тобівок на Гуцульщині ХІХ – ХХІ ст..(Курсова) - Реферат

розвивалося в окремих регіонах України, а саме там, де було добре розвинуте тваринництво. Це насамперед, південні степи України та Карпатські гори.
Гуцульщина стала головним осередком шкіряного виробництва, де постійно зберігались і розвивались традиції давнини. На процвітання домашнього промислу гуцулів впливали такі обставини, як засіб заробітку, достатньо вільного від сільськогосподарських робіт часу, багатство сировини і природна вдача до прикрашування ужиткових речей. [8]
У системі українського строюгуцульське народне вбрання має особливу цінність: воно збереглося в живому побутованні від давніх часів до наших днів, повноцінно функціонувало ще в середині нинішнього століття, тоді як в інших регіонах в ужитку залишилося лише окремі предмети традиційної ноші. [3]
Комплекс традиційного чоловічого вбрання Гуцульщини включає набір нош, поєднаних, як повсюдно в Україні, у такі групи: головні убори, плечова і поясна одіж, верхнє вбрання, взуття і ноша для ніг.
Традиційному народному одягу гуцулів притаманні строгість, прямолінійність форм силуету. Компоненти одягу оздоблювалися різноманітними техніками: вишивкою, тканням, плетінням із вовни та шкіри, металевими прикрасами. (Рис. 1)
Для чоловічого гуцульського вбрання характерна довга біла полотняна сорочка, скроєна у перекидку або з плечовими швами. Поясною чоловічою ношею були штани: полотняні - на теплу погоду, сукняні - на холодну. Полотняні штани - поркениці, портяниці - шили з домотканого сукна, виробленого з ручно пряденої вовни натуральних кольорів (чорного, темно-коричневого, білого). Повсій Гуцульщині поширені святкові штани з фарбованого червоного сукна-крашениці.
Стійкий, неухильний від традиії спосіб ношення штанів та сорочки - також характерна ознака гуцульського народного вбрання і вихідна позиція формування комплексу. Довгу, до колін, сорочку одягали поверх штанів, і вже поній стан оперізували шкіряним поясом та надівали тобівку чи калитку. Ношення пояса чи тобівки на сорочці - характерна ознака гуцульського чоловічого строю. Пояси були різноманіьні, їх старанно виготовляли, про них дуже дбали в ношенні. Шкіряні пояси чоловіки робили для себе самі. Всередину між паси пояса можна було покласти гроші, гаманець, люльку, кресало та інші дрібні речі, які потрібно мати, особливо в дорозі. Шкіряні пояси виділяються великою кількостю оздоб з білого і жовтого металу. Поверх широкого пояса гоцули носили щей пояс з металу- резіть, ретязь. Не менш різноманітними були й вовняні ткані пояси - широкі й вузькі, викінченими тороками чи китицями, різнобарвні, яскраві, ошатні.[3] (Рис.2)
Одяг гуцула доповнювався також тобівками, ташками, порохівницями, гаманцями і карбачом. (Рис. 2,3) Тобівки були квадратної (Рис. 4а, б, 5в) або завкругленої форми (Рис. 4в, 5а, б), одна сторона яких повністю покрита тисненою мідною бляхою (Рис. 4а) чи облямована і поділена бобриками на поля (Рис. 5в), або набита мідними "ціточками". (Рис. 4б) Накривка "новітньої" торби вибина нейзільберовими "писаними бовтиціми" і "бобриками". Плоскі ташки квадратної форми були компонентами костюму, інколи в них зберігали гроші, цінні папери. Відомими майстрами по виготовленню "старосвіцьких" і "новітніх" торб були Федір Якіб'юк та Никола і Дмитро Дудчаки. Деякі майстри підписували свої вироби, як от, наприклад, напис на тобівці "Петро Процюк, син Василя в Криворівні".[9]
Поверх сорочки, пояса і тобівки одягали хутряну безрукавку-кептар. Це найважливіша плечова ноша, яку гуцули, чоловіки, жінки і діти, що називається, не скидали з плечей. Виготовляли їх з добре вироблених шкур. Шкіру залишали білою, добре відбіленою. За незмінності форми існує багато різновидів кептаря, так що сторонньому спостерігачеві здається, ніби вони всі різні. Оздоблення і колорит кептарів створюють їх локальні різновиди. Та якими різноманітними не були кептарі при спеціальному приглядання до них, кептар є кептарм - незмінна, яскрва і самобутня складова частина гуцульського традиційного народного строю, і вже тільки по кептареві гуцула можна пізнати скрізь, навіть на іншому континенті.
Штани, сорочка . тобівка й пояс з кептарем (звичайно ж, і постоли з капчурами) - це вже комплекс вбрання, первинний і найуживаніший, побутовий. Так вбирався гуцул щодня, в теплу і холодну пору року, тільки в холодну поверх кептаря одягав верхній одяг.
Група верхнього гуцульського вбрання складається з невеликої кількості ноші: сердак, (петик, петак), гуня, гугля, опанча, байбарак, манта, кожух, кептар.
Найпоширенішою сукняною верхньою одіжжю є сердак. Сердаки побутували по всій Гуцульщині як чоловіче і жіноче вбрання, лиш у кожній місцевості був переважаючий колір та дещо відмінне оздоблення.
Паралельно з сердаком побутували різновиди сукняного одягу, подібного або й ідентичного за кроєм, але з сукна різного ґатунку, відмінним оздобленням та функціонуванням. Таким є байбарак, що повторює за кроєм сердак і шиється з грубішого сукна. Подібний і "патек", переважно з чорного, легшого тоншого сукна. Серед короткополого сукняного вбрання Гуцульщини особливу увагу привертають два види ноші - гугля та гуня. [3]
Верхнім вбранням, спорідненим з гуглею і гунею, була манта.Це плащовидна ноша - широка й довга, з рукавами й каманком (капюшоном). Як і по всій Україні, у зимовий час на Гуцульщині носили кожухи. Вирізнялися вони тим, що були короткі, до колін, та з оздобленням. На полах, в стані, рукавах їх прикрашали і вишивкою, і аплікацією.
Характерним показником регіонального комплексу чоловічого гуцульського вбрання є головні убори. Гуцули не стригли коротко волосся. І старші чоловіки, і парубки носили довге, до плечей, волосся, розчесане на проділ. Головні убори чоловіків на Гуцульщині були дуже нарядними. Влітку гуцули носили крисаню - чорний фетровий капелюх. Тулію його кілька разів обводили тасьмою, додаючи різнобарвні шнури-черв'ячки. За обвідки встромлювали перо павича, часом замість одного пера тут кріпився "готур" - велика прикраса.
Зимою носили кучми - шапки з овечого хутра; клепані - із сукнями або шкіряним верхом; джумері - з чорного смужку.
Традиційне взуття гуцулів - чоловіків, жінок, дітей - також старовинне і незмінне. Це саморобні гостроносі постоли з грубої шкіри. Постоли - загальнослов'янська форма взуття, відома з курганних поховань І тисячоліття нашої ери. Виготовляли постоли з вологої шкіри, користуючись ножем, долотом. Цей простий вид
Loading...

 
 

Цікаве