WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Сукнарство на Гуцульщині - Курсова робота

Сукнарство на Гуцульщині - Курсова робота

пряли тонкі, цупкі, й тугі нитки на підткання, тільки грубші ніж на основу.
На основу для сукна брали преважно "волос", але на підткання часто змішували "міцел" і "натенину" і вовну старих овець. Сікна виготовлялися різні. Заможніші люди більше виготовляли з тоншого сукна переважно з вовни однорідних овець і ягнят. Бідні селяни змішували різні сорти вовни, часто різної якості і робили з неї грубе сукно.
Загалом обробка вовни на Гуцульщині протягом довгого часу проводилася вручну, із застосування знарядь і засобів обробки характерних для інших етнографічних груп.
Розділ ІІ.2. Характерним для Гуцульщини було те, що в гірських селах обробка вовни була на вищому рівні.
Заключним етапом обробки сировини, була підготовка частого прядива до прядіння. Для цього з повісма витягували "миканки" розкладали їх на мокрій лавці і зволожені туго конусоподібної форми. П'яли нитки веретеном з куделі ((кожівки", "кужівки") (мал.).
Давнішого виду куделі робили з стовбура з короткими сучками або з потовщенням посередині. При прядінні нижній кінець куделі - "Державно вставляли в діру лавиці або в "присідку" чи (ідучи дорогою) "сідець". Відомо, що гуцули пряли ідучи дорогою чи їдучи на коні в цьому випадку куделю закладали за пояс.
Пряли нитик з допомогою веретена, виготовленого з ліщини.
На Гуцульщині існувало два типи веретен: - давнішого типу, що закінчувались внизу своєрідною потовщеною головкою з різними заглибленнями для навивання ниток; - новішого, що мали коліщатко, яке виконувало функцію розгонового колеса.
Спосіб прядіння загальновідомий. Грубі нитки пряли довшим та важчим веретеном, а тонкі - порожним і легшим веретеном. Пряли в кулаці і в пучках. В кулаці переважно тоді, коли веретено легше, а коли важче в пучках.
Напрядини нитки змотували з веретена на мотовило довжиною (70-200 см). Кожні 3 нитки рахували за одну "чисницю", 10 чисниць становило "пасмо", 20 пасем - "півміток", два півмітки - "міток". Кожне пасмо перев'язувалось шнуром.
Обчислювання ниток на чисниці загальноприйняте, але кількість ниток в пасмах залежно від довжини мотовила в багатьох місцевостях України була різна.
Зняту з мотовила пряжу ("міток") вимочували в теплій воді, пізніше мили, після чого злили, для цього у великий цебер викладали дерев'яну бочку з отвором на дні ("полованницу", "золницю"). Отвір знизу затикали чопом, а зверну накривали черепком. На дно часом клали вівсяну солому, а на нього клали "мітки", пересипані попелом з букових дров. Зверху "мітки" теж накривали вівсяною соломо. Заливали окропом і зав'язували веретою. "Мітки" парились цілий день, у вечері чіп витягували, вода із золою стікала в цебер, її знову доводили до кипіння і знову заливали цим кип'ятком "мітки". Так цей процес повторювали протягом 2-3-х діб, вранці і ввечері, після чого "мітки" вибирали, полоскали в річковій воді, добре прали пранником на камені, висушували переважно на морозі від чого пряжа ставала м'якою і білою.
Розділ ІІ.3. Наступним етапом у виготовленні сукна є процес ткання.
Верстати на сукно не різняться будовою від тих на яких тчуть полотно, у них лише нити і бердо рідше бо основа грубша та й сукно має вийти м'яке, а не туге як полотно. Сукно на сіраки тчуть просто як полотно на сорочки тільки ріхліше. На основу для виготовлення сукна, пряли міцну, сильно скручену нитку з довгої жорсткої вовни - "волосу", а для утка часто змішували "міцок", "нотенину і вовну з старих овець".
Для повсякденного одягу виготовляли грубе ("остре", "чіворське") сукно з вовни старих овець, а для святкового - значно тонке і м'яке.
Відповідно до традицій окремих осередків сукно робили з різною фактурою. В Північних регіонах Гуцульщини (Баня-Березів, Білі, Ослави, Заріччя, Микуличин) характерне сукно з своєрідною вузликуватою поверхнею _ "ключками". Для досягнення цього фактурного ефекту підбирали волос як на основу так і на ткання. пряли легко виткане сукно валяли в ступах для ущільнення й отримання ворсової поверхні. Тут використовувались сукна переважно натуральних кольорів на сердкаки, а з білого - виготовляли святкове вбрання, весільне.
В Південних регіонах Гуцульщини (Космач, Соколівка, Виженка) робили тонше сукно з гладкою поверхнею чорного або темно-коричневого кольору для сердаків.
У гірських місцевостях (Річка, Криво рівня) на повсякденний одяг ішло сукно, чорного, коричневого, білого кольорів, з сірого робили святкову манту, з білого - чучило.
Виробництвом сукна тут до кінця ХІХ ст.. займалися цілі родини, також сукном сплачували податки.
Сувої сукна входили також для посагу дівчини.
Розділ ІІ.4. На Гуцульщині побутувало сукно як природного так і фарбоване в чорний і червоний кольори. Сукна з натуральної сировини мали природну барву вовни, себто: чорну, білу, сиву, темно-брунатну, коричневу.
Сукна з натурального чорного кольору з часом руділи, тому їх часто задублювали ("червоними") у відварі кори з чорної вільхи та лушпиння горіхів.
Черлене (червоне) сукно роблять з білого натурального сукна, яке протягом 2-3 діб обезжирюють, тобто парять в лузі з букових дров і після цього фарбували камеллю з галунок на бурячковій заквасці. В тому розчині сукно повинно улежати найдовше 1 годину, і під час цього процесі його потрібно часто і обережно повертати.
Сукно натурального чорного кольору виготовлялося з "мильки" - вовни молодих овець, через що воно називається мицькове. Таке сукно не потрібно фарбувати, воно все одно залишиться чорним, його використовують на строни для жінок (мал.)
Вовну із старих овець, яка є брунатна, а сукно з неї після валяння рудаве, фарбують на чорне ось як: сухі та спілі стручки випущеного бобу заварюють із зернятами соняшника, березовою та вільховою корою; відвар зливають до бодні і кидають туди сукно на 3-4 доби, часто перевертаючи, після чого його сушать на повітрі. Таке сукно не тратить чорної барви, воно стає густіше і триваліше, але на дотик воно менше делікатніше ніж мицькове.
На Гуцульщині найбільше побутував одяг з червоного сукна.
ІІ.5. Заключним етапом виготовлення сукна,є процес валення.
Сукнянук тканину злегка прибивали бердом, а потім віддавали ущільнювати ("уступувати") у сукновальні ("фольги" мал.) чи водяні струпи. Збереглися згадка, що в 1482 р. в с. Березові був млин і при ньому сукновальня.
В гірський селях виготовляли багато сукна, тому ступи були при кожному млині, а в таки селах, як Білоберізка, Красноїлів, Богдан і Яблониця, було по три і більше ступ.
В.Залозецький писав, що тільки водному селі Річці в 1870 р-х було 15 млинів, при яких працювали ступи. На жаль на даний час ступи не збереглися.
Принцип валення у водяних ступах відрізняється від ручних фолюшів, які побутували у рівнинних місцевостях України.
Процес воляння проходив так: вода з малинівки падала на водяне колесо обертаючи при цьому вал ("воротило") на осі якого навхрест на певній відстані вмонтовано чотири гранчасті стовпці (метачі", "метанки"). Паралельно валу розміщена колода з одним або двома видовбаними півкруглими коритами, гніздами, перегородженими стояками. В кожному кориті - по два сходоподімних зубчастих молоти ("наголовачі", "макогони","довбні") прикріплені на видовжених чотиригранних балках ("батога"). Вони на певній відстані вмонтовані в "нивиці" на металевому "сворені". При обертанні валу кожен метач раз по раз чачепає грань скупаря піднімаючи його вгору, після чого той подав назад і зубами бив сукно в кориті зібране в складки. Оскільки в першому ступорі зуби довші з одного краю, то він б'є і завдяки конічній формі корита піднімає складку сукна, другий має довші зуби з протилежного боку, тому він при падінні б'є і одночасно перевертає цю складку. В такий спосіб безперервно ступорі б'ють і перевертають усі складки.
Кожні 2-3 години ступи зупиняли, сукно перебирали, щоб воно не заплуталось і не билося. В гнізда вкладали
Loading...

 
 

Цікаве