WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Сукнарство на Гуцульщині - Курсова робота

Сукнарство на Гуцульщині - Курсова робота

Курсова робота
з народних промислів.
"Сукнарство на Гуцульщині"
ЗМІСТ
Вступ
Розділ І
Відомості про сукнарство на Гуцульщині
Розділ ІІ
Народні технології виготовлення сукна
ІІ.1. Сировина
ІІ.2. Процес прядіння
ІІ.3. Процес ткання
ІІ.4. Процес валяння
Розділ ІІІ
Художні особливості гуцульського одягу із сукна
Розділ ІV
Типологія одягу
Висновок
Список ілюстрацій
Список літератури
?
Актуальність. Гуцульщина - одна з найцікавіших етнографічних областей в Українських Карпатах. Гуцульщина багата своїм народним мистецтвом, яке відзеркалює душу, побут, пристрасті, традиції та цінності народу. Коріння народного мистецтва сягають в глибоку давнину, а протягом століть воно стало спонукою до розвитку національної свідомості народу. Саме Гуцульщина є унікальним і невичерпаним джерелом для дослідження і вивчення давніх традицій, звичаїв, строїв та мистецтва.
Відомо, що тут у ХІІІ-ХІV ст., було розвинене вівчарство.
Народне мистецтво Гуцульського регіону надзвичайно різнобарвне, розкішне та унікальне, особливо в текстилях. Одяг, один з основних складників народної творчості, зберіг особливо на Гуцульщині, багато прадавніх елементів. Поєднання різноманітних технік і орнаментальних узорів у ткацтві дає гуцульському народному одягові його питомний характер і вирізняє його серед іншого народного одягу України.
Мета. Вивчення технологій виготовлення сукна, краю та оздоблення верхнього одягу гуцулів - це завдання. Яке ставиться в основу роботи.
Хронологічні межі. На підставі етнографічних відомостей, усних розповідей та власних спостережень, знімок та експонатів музеїв фактичний матеріал походить з кінця ХХІІІ-ХVІІ ст. і датується початком ХІХ-ХХ ст.
?
Відомості про сукнарство на Гуцульщині
Збережена культурна спадщина великою мірою оберігає народ від загибелі й забуття. Без культурної спадщини, без історичних пам'яток неможливе відтворення минулого життя народу. Багато культурних надбань народу, звичаїв, традицій з тих чи інших причин в наш час пропадає і забувається, проте часто знаходяться такі люди, які цілком присвячують своє життя тому, щоб відтворити, зберегти і передати традиції минулого своїм нащадкам.
Гуцульщина - найбагатша історично-етнографічна область України, з унікальною культурою, фольклором, декоративним і прикладним мистецтвом, звичаями. Кажуть, що на Гуцульщині сама природа спонукає людей до творчості. Як би важко не жилося гуцулам - їх ніколи не полишало почуття прекрасного. Від покоління до покоління передавали вони своїм нащадкам не лише любов до своєї рідної природи, але й пристрасть до мистецтва.
Надомна форма праці, найпоширеніша на Гуцульщині, завжди посідала основне місце у виготовленні тканин. Вона визначалася значно глибшим осмисленням і засвоєнням багатих традицій, оскільки базується головним чином на спадковості родинного досвіду, стереотипах кожного локального осередку і тісно пов'язана з природним середовищем.
Ткацтво споконвічний жіночий вид занять у міру переростання його в промисел ставало чоловічим ремеслом. Зародившись у сфері натурального виробництва (допоміжними видами занять - у міру переростання його в промисел) допоміжні промисли поступово ставили, допоміжними видами занять, які давали населенню додаткові засоби для існування.
Яків Головальний писав ще у 80-х ХІХ ст., що гуцули з сіл Яворова, Шешор, Космача купують велику кількість вовни у мешканців інших сіл, прядуть її й виготовляють на продаж сукно та інші вироби. В наступні роки найбільш активно займались ткацтвом численні родини ткачів з сіл Жаб'є, Яворів, Брус тори, які славились сукном.
Про існування сукнарства на території Гуцульщини засвідчують архівні матеріали ХХ ст. в яких зафіксовано, о в 1482 р. в с. Березові був млин і сукновальна - "ступа" (фолюша).
У ХVІІІ ст. зростає кількість ремісників зайнятих ткацтвом на території Гуцульщини. Найбільша кількість ткачів-ремісників була в передмістях Косова, де в 1753 р. проживало 33 тисяч. Велика кількість ткачів Косівщини виробляла полотна і вовняні тканини для верхнього одягу. В кожному селі виділялись окремі ткачі й цілі родини, які найкраще виробляли запаски, крайки, ліжники, верети, сукно та інші тканини.
Провідне місце в народному ткацтві Гуцульщини займало виготовлення вовняних тканин, зокрема сукна. Його ткали з вовняної пряжі натуральних кольорів - білого, чорного. Сивого, коричневого. Залежно від призначення сукно робили тонке і грубе. Для кожного виду сукняної тканини підбирали вовну належної якості, яку добре розчісували і пряли. Щоб сукно було м'яке, при тканні тинки підткання легко і рівномірно прибивали бердом. Пізніше його парили гарячою водою і прали пранником для ущільнення й тримання ворсу на його поверхні, Часом таке сукно били ще деякий час у ступах.
?
Народні технології виготовлення сукна
Сукно - основний вид продукції домашнього ткацтва, відомого по всій території України, зокрема на Гуцульщині види, що знайшли найширше застосування в виготовлені одягу.
Якість сукна, його естетичний вигляд, технологічні властивості, залежали від первинної обробки волокна способів його скручування в процесі прядіння та від процедур, пов'язаних з кінцевою обробкою тканини.
Сукно виготовляли з вовни домашнього прядіння. Зберігаючи при цьому натуральному барву вовни - - білий, сивковий (із сіро вовни) і чорнобурий. Найбільше цінилося сукно з вовни однорідних овець - м'яке, лискуче, глибокого чорного кольору.
Сукно в побуті використовувалось для виготовлення верхнього одягу. З сукна шили різні види плечового одягу, що відомі під такими місцевими назвами як: сердаки, кептани, куцони, чугоні, чулі, манти.
Товщина сукна, його ширина (до 70-80 см.) його пружність зумовили форми давнього народного одягу - просто лінійний крій складений з прямокутних деталей, що зрідка доповнювався вставними гострокутними клинами або так званими вусами.
Окремі елементи сукняного одягу зшивали їх художнім стібком, а бере жінки закріплювали обміткою. Більше видні місця прикрашали нашивками з білого, чорного або барвистого вовняного шнура або, як це видно на гуцульських сердаках плетеними з барвистої волічки косичками, китицями дарновистами і аплікаціями кольорового сукна.
Розділ ІІ.1. Оскільки важливе місце в господарстві гуцулів займало вівчарство, то основною сировиною для ткацтва (особливо у високогірних селах) була овеча вовна. Якість вовни залежала від породи овець, відгодівлі та їх догляду.
Обробка вовни заключалася в тому, що спочатку знімали овече руно раз або двічі на рік - весною і восени. Прали вовну в річковій воді, сушили, розскубували її пальцями і чесали на гребенях. Взимку їх прями на веретені з кужелями.
Знімали "руно" (стригли овець) металевими ножицями двічі на рік: на весні стригли старих овець, влітку ягнят. Вовна зі стрижена з одного ягняти називалася "міцно", а з річно вівці "ярки" - "натенина". Зістриженувовну сортували по кольору і по якості, парили окропом в дерев'яному цебрі 2-5 годин, потім перекладали в плетений з ліщини кошик в якому промивали її холодною водою і просушували на горожах, на жердинах і драбинах.
Спочатку вовну розскубували ("скубли") руками, після чого розчісували ("чухрали") на вертикальному гребені відділяючи при цьому довгу вовну ("чистий волос") від короткого ("штиму"). Коротку вовну розчісували ("гра блювали") на металевих щітках ("граблях"). Щітки - це дерев'яні дошки (20-30 х 24-28 см) до яких кріпилися на ремені дротяні гачки на відстані 1 см один від одного (мал.. ). Від густоти розміщенні гачків залежала якість розчісування вовни. При чесанні практикувалося змішування вовни ягнят та річних овець у певних пропорціях.
Існували різноманітні способи обробки вовни з метою досягнення певної фізичної властивості структури тканини.
Так із довгого "волосу"
Loading...

 
 

Цікаве