WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Кушнірство села Пістинь - Реферат

Кушнірство села Пістинь - Реферат


ПЛАН
1. Показ моделей кожухів і кептарів різних часів і різних фасонів нашого села.
2. Що треба було зробити, щоб такий кожух чи кептар появився у нас на плечах.
3. Коротка історична довідка.
4. Цікаво знати, що ... (короткі відомості про пістинських кушнірів, їх навчання).
5. Розгляд фотографій (з моїм коментуванням).
6. Слово художній самодіяльності.
КОРОТКА ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Кушнірство - промисел, який включав вичинку шкіри з хутром і пошиття з неї кожухів, кептарів, шапок. Цей промисел мав на нашій території сприятливі умови - чималі запаси місцевого хутряного одягу в умовах клімату з різкими перепадами температури.
У Косівському повіті у 80-х роках ХІХ ст. налічувалось 107 кушнірів.
В кінці ХІХ - на початку ХХ ст. виділяється кушнірством село Пістинь. Майстерність пістинських кушнірів була відома не тільки в усіх довколишніх селах, а й на Коломийщині, Снятинщині.
Кушнірство Гуцульщини кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. носило винятково кустарний характер. Якщо в інших промислах із зародженням капіталістичних відносин змінюються до певної міри знаряддя праці чи види сировини, то у кушнірстві увесь процес обробки сировини та пошиття виробів і далі здійснював майстер вручну, саморобними примітивними знаряддями. До роботи залучались члени сім'ї (приклад - ясінка Дмитра Костинюка і дочка, пізніше - внучка), у міських майстернях - 1-2 челядники (приклад - у Рибака челядником був Пліхтак Юрій Дмитрович.
До першої світової війни у північній частині Гуцульщини шили довгі кожухи: відрізні в лінії талії, рясовані. На пошиття такого кожуха йшло 7-8 шкір. Подібного крою кожухи виготовляли в районі Делятина, Пістині, Шешор, Уторопів - аж до Кут.
Вибравши певну форму, майстер кожну шкіру кроїв так, щоб найменше зрізати. Користувався при цьому ножем ("Бричем"), шив спеціальною тригранною голкою і лляними нитками, для міцності дубленими у вільховій корі або навощеними. Готовими викройками не користувалися, хіба що іноді, при пошитті дублених кожухів. Не тільки в оздобленні, а й пошитті кожухів, кептарів виявлялась майстерність народних умільців. Щоб річ служила якомога довше, була зручною в побуті, дбали і про види швів, і про способи з'єднання окремих деталей. Шви застосовували лицеві та виворітні. На давніх традиційних білих кожухах і кептарях усі шви робили лицеві, прикриті тонкою шкіряною смужкою, яку дрібно стебнували чорними або білими нитками. Для зміцнення внутрішніх швів гуцульські майстри між двома деталями вкладали тоненький шкіряний ремінець ("серце"). У дублених кожухах усі шви виворітні.
Крім кожухів, кептарів, кушніри займались і пошиттям хутрових шапок. У нашому селі поширеними були смушеві шапки двох видів (показую на фотографіях : де я в дружках - шапки у молодих і де вуйко Михайло - типу "козацькі").
А ще в нашому селі поширеними вважались шапки-клепані - шапка з синього або червоного сукна, підшита овечим хутром, а краї облямовані лисячими хвостами.
Напевно, наші предки запозичили собі такий вид шапок від наших завойовників -монголо-татар.
ЯК ВСЕ ПОЧИНАЛОСЬ?
(записано з уст Рибак(Білецької)
Анни Юрівни, 1923 р.н. - дочки Микитинського кушніра Рибака Юрія Михайловича - 1903-1944 на уроці-зустрічі 9.ІІ.1994 р.):
- Різали барана, або купували шкіру на ярмарку, ішли в ріку, добре прали ту шкіру, клали у шкафу, потім п'єлом (такий закочений саморобний ножик) відбирали пліву від шкіри.
- Далі брали житньої або кукурудзяної муки, замішували з неї густий чир, розстелювали шкіри і мастили ці шкіри цим чиром.
Після кожну шкіру звивалося, як голубці і складалось в цебер. Заливалосі ці шкіри в цебрі холоднов соленов водов. І так вони там кисли 4-6 днів. Обов'язково - у теплі, на печі.
Був такий ключ (як стремено у коня) - називалосі ключувати шкіру, тобто натягувати, аби була м'яка, щоб не було на ній ніяких зморшок.
- Далі клалосі на п'єла і білилосі гальбестром - аби шкіра була біла.
З такої вже файної відбіленої шкіри тато шив кожухи всім, хто замовляв.
Шив все руками. Мав мірки. Іголка-ярівка - ярувалосі пояси (якщо довгий кожух).
Швайка - нею трохи здиралося вовну (якщо була занадто довга).
Капслєта, сап'ян, шкіру, шкурки, нитинину (для китичок) - це все купувалосі у склепах у жидів і прикрашалосі кожухи і кептарі.
Учивсі тато ще парубком у поляка Статкевича, який жив там, де зараз живе Поціхович Дмитро.
Мав тато 4 учнів, вони ходили до тата кожний день - довго, років 2-3. Один з них Пліхтяк Юрій Дмитрович - моєї мами, Бейсюк Г.М., рідний брат. Коли всьо навчивсі файно робити, то був чилєдником у тата.
Все, після того, як тато загинув на війні, забрали микитинські кушнірі.
4 учнів (Слюсарчук Марійка, Василащук Іванко, Пліхтяк Віталія, Пошиванок Таня) - 12.ІІ.1994 р. - були вдома у дочки кушніра Костинюка Дмитра Степановича - Сенчук Марії Дмитрівни, яка нам показала шкафу, п'єло, ключ.
Знайшла документ, який свідчить про те, що її батько - Костинюк Дмитро Степанович з 18 вересня 1922 р. по 3 березня 1926 р. учився теж у пана Статкевича і був взірцевим учнем. Це - своєрідний диплом, якому вже 77 років! (на сьогодні - жовтень 2003 року).
За Польщі шив вночі, крадки, бо польський уряд забороняв українцям займатися цим ремеслом.
Все шив руками, у всьому йому допомагала його дружина Марія Петрівна, потім вже, дочка, а в останні роки вже й її дочка.
Шив писаний кожух кореспонденту "Известий" - є фотографія.
На кожний рачок з нитинини робилася китичка - це Марія Дмитрівна нам показувала.
І ще - робота Марії Дмитрівни - до 180-річчя Т.Г.Шевченка - килимарство:
Шевченко у козацькій шапці і кожусі.
ОБРОБКА І ВИЧИНКА ОВЕЧИХ ШКІР
(зі слів Братівника Ярослава (Василя) Івановича - сучасного кравця, кушніра):
1. Потрібно шкіру посолити: 1 кг солі на 1 шкіру, шкіра має бути засолена не менше як 10 днів і зберігатись в прохолодному місці, не доступному сонячним промінням, в розпростертому вигляді.
Процес вичинки.
І. Відмока.
1. Якщо волос брудний, шкіру миємо, при цьому можна застосувати пральний порошок "Новость" або "Саналь ОП-10".
2. Готовимо ванну для відмоки.
Вода - t 30оС.
150 л води з розрахунку на 6 шкір, додаємо 20 г солі на 1 л води. В цей розчин закладаємо 6 шкір, витримуємо 48 годин, помішуємо.
Через 48 годин шкіри вибираємо і складаємо на перекладину, щоб із них стік розчин.
Віздрення:
Після того, як із шкір стече вода, починаємо віздрити (очищаємо від залишків м'яса та жиру шкафою (півкруглим гострим ножем).
Ще раз шкіри миємо, полощимо в добре теплій воді. Вони готові до вичинки.
Беремо дерев'яну бочку (цебер) не менше 200 л, готовимо розчин на 6 шкір. Це тому, що на 1 кожух потрібно 6 шкір.
Вода: t 30-40оС. - 150 л
Сіль 30/40 г на 1 л води,
Оцтова кислота - 12 г на 12 л води.
Гіпосульфіт - 10 г/л води, Хром 40% - 1 г розчину на 150 л води.
Воду заливаємо в цебер t30-40оС.
1. Додаємо сіль і оцтову кислоту, розмішуємо і потім закладаємо шкіри в цей розчин (кладемо одна на одну волосом догори).
Робимо протяжку із нижньої до верхньої: вибираємо нижню, кладемо на верх і так всі шкіри, щоб верхня зробилась внизу (це для того, щоб рівномірно шкіри всмоктували в себе розчин).
Витримуємо 48 годин (помішуємо) тобто робимо протяжку.
Через 48 годин виймаємо на пролежку, ставимо над цебром перекладину, складаємо одну на одну, розправляємо, ложимо віздра до віздри.
Витримуємо 24 години.
Потім підігріваємо цей розчин до t 30-40оС, додаємо гіпосульфіт і закладаємо шкіри (робимо протяжку).
(Дублення - хромом).
Через 2 години доливаємо хром, періодично помішуємо.
Через 24 години вибираємо, ставимо на пролежку, через 6 годин шкіри миємо в проточній воді і ставимо на сушіння (сушимо в тіні, на вітру, вовною вниз, по мірі висихання шкіри на п'єлах розтягуємо ключем.
Коли шкіри висохнуть, проводимо шліфовку.
1. Шкафою знімаємо верхній шар віздри, потім спец. каменем (ракушняк морський) шліфуємо так, щоб на шкірі виступив бархатний покров, розтягуємо ключем.
Після цього, якщо шкіри жирні, виводимо жир. Шкіру натираємо бензином або спеціальним розчином для обезжирювання - фреон -113, три хлор -етилен і шкафою знімаємо жир.
Тепер шкіра готова до покраски. Фарбу розводимо в теплій воді t 30оС. Пензлем або щіткою наносимо рівномірно на поверхню шкіри і кладемо сушити на перекладинах вовною вниз. Цей процес повторюємо 4-5 разів. Після цього шкіру розтягуємо і шліфуємо.
Якщо волос великий - стрижемо, на 5-7 см залишаємо на шкірі.
Це весь хімічний процес вичинки шкір.
ХУДОЖНЯ ОБРОБКА ШКІРИ
Мистецький хист наших кушнірів яскраво виявився в оздобленні святкових кожухів і кептарів.
До поширених технік оздоблення хутряних виробів належали: аплікація сап'яном чи сукном, нашивання шнурків, ґудзиків або китиць, вишивання вовняними, шовковими нитками або кольоровим гарусом, набивання металевих капслів.
Аплікація сап'яном була домінуючим способом декорування овечих виробів більшості кушнірських осередків кінця ХІХ - І половини ХХ ст.
Високохудожні зразки в цій техніці створили кушнірі с. Розтоки, міст Косів, Яремча, сіл Космач і Пістинь.
У ХХ ст. набуває дедалі більшого поширення вишивка кушнірських виробів (показую фотографії вишитих кептарів моєї мами і Насті Слижевої).
У розробці орнаментальних мотивів, їх композиційного ладу виявилось багатство фантазії гуцульських (зокрема - пістинських) кушнірів.
Незалежно від характеру орнаменту він творився з безлічі простих елементів, які в минулому виступали як певні символи, знаки оберегу.
ЛІТЕРАТУРА:
"Гуцульщина" - історико-етнографічне дослідження - стор. 147-141, 417-422.
Місцевий матеріал.
Loading...

 
 

Цікаве