WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Сім’я і родинна обрядовість - Реферат

Сім’я і родинна обрядовість - Реферат


Тема: Сім'я і родинна
обрядовість
План
1. Шлюбні звичаї.
2.Сім'я і внутрісімейні відносини.
3.Сімейні обряди.
Шлюбні звичаї та шлюб.
Одним з найважливіших етапів у житті людини є укладання шлюбу, який, власне, і становить основу для створення сім'ї.
Будучи однією з форм регулювання статевих відносин (а воно здійснюється за допомогою або державного законодавства, або ж звичаєвого права), шлюб не обмежується лише правовою основою. Він концентрує у собі свою сукупність соціальних відносин, являючи досить складну діалектичну єдність біологічного і соціального, матеріального і духовного, громадського і особистого.
Щодо соціальної сутності шлюбу, то вона виявляється через різні види відносин: духовно-психологічні (скажімо, через почуття кохання, спільність духовних інтересів, прихильність, психологічну сумісність); моральні (дотримуванні або ж порушення подружнього обов'язку як один перед одним, так і перед суспільством, додержання вірності, честі, гідності); економічні (виробництво засобів до життя та їх розподіл); культурні (передача та відтворення міжпоколінних культурних традицій).
Необхідність соціально-морального регулювання шлюбних відносин випливає з того, що вони безпосередньо пов'язані з головними функціями сім'ї: відтворенням людського роду та вихованням дiтей. Саме тут виникає суспільний інтерес, обов'язок у відношенні до колективу. Подружні відносини таким чином дістають правову (державну) санкцію, яка реалізується або через громадянську реєстрацію.
Отже, шлюб можна визначити як історично обумовлена, санкційовану та ругульовану суспільством форму взаємин між чоловіком і жінкою, що визначає їх права і обов'язки по відношенню один до одного і до дітей.
Першою формою суспільного регулювання статевих взаємин вважається дуально-родовий, або груповий шлюб, характерний для ранньої стадії первіснообщинного ладу. Груповий шлюб був відношенням між родами, а не між особами; будь-які статеві зв'язки в межах роду суворо заборонялися, тобто вони були екзогамними. В подальшому груповий шлюб між членами різних родів звузився до одного покоління, і поступово перетворився на парний шлюб. На першому етапі його розвитку члени його подружжя мешкали окремо, в подальшому чоловік переходив у рід дружини (матріокальний шлюб), а на більш пізньому етапі дружина стала оселятися в родучоловіка (патрілокальний шлюб).
Перехід до землеробства та скотарства сприяв піднесенню господарської ролі чоловіка. Як наслідок - парний шлюб зміцнюється, дає початок моногамії (єдиношлюбності), в основі якого лежить одвічний союз одного чоловіка з однією дружиною. За господарсько-побутовими характеристиками шлюб стає монолокальним - подружжя входить до складу однієї сім'ї та одного господарства.
Моногамія - основна форма шлюбу в класових формаціях, яка, проте, упродовж століть у різних регіонах та серед різних народів не була одноманітною; вона варіювалась в залежності від специфіки об'єктивних умов: соціально-економічних, етнічних, конфесійних. Вона виступала і у вигляді конкубінату - фактично шлюбу, юридично не оформленого, характерного для соціально неоднорідних союзів між чоловіком і жінкою, і у вигляді ліверату - передачі шлюбних обов'язків у разі смерті чоловіка його братові або іншому родичеві.
В основі укладання шлюбу на Україні упродовж XVI-XIX ст. був договір (зговір, змовини, згода), який укладався між двома сторонами: батьками й родичами молодого і молодої. Посередниками між ними виступали довірені особи: сват або сваха.
Участь молоді у вирішенні питання про одруження, як і структуру шлюбного договору, є показниками демократизації суспільства та егалітаризації (рівноправності) членів сім'ї. Батьки, звичайно, завжди втручались у процес одруження своїх дітей, але їхня роль у цьому на різних етапах історичного розвитку була неоднаковою. За умов патріархальних відносин ця роль була переважаючою, оскільки в розпорядженні батьків знаходились найважливіші санкції - економічні: позбавлення спадщин або ж приданого.
З розвитком капіталістичних відносин, із зміцненням економічної незалежності дітей від батьків, послаблення сімейного контролю над дорослими дітьми зростала роль молоді у самостійному вирішенні питанні про своє одруження. Вже у другій половині XIX ст. в більшості районів України поширилась практика участі молоді у шлюбних змовинах та сватанні.
Одним із наслідків укладання нерівних шлюбів було приймацтво - поселення зятя в господарстві тестя.
На Україні можна виділити такі види приймацтва: за волею батьків; за бажанням; за запрошенням.
Своєрідність об'єктивних умов України зумовила рівноваріантність шлюбу. Можна відзначити такі його форми: за згодою (договором, домовленістю); уходом; уводом; на віру. Перший варіант шлюбу вважається законним, інші - незаконними, оскільки вони не вписувалися в систему державного права та релігійних канонів.
Втручання церкви, однак, радикально не змінило справи: в народі, як і колись, законним вважали шлюб, укладений на основі договору та відзначений весільною обрядовістю. Шлюб із вінчанням, але без весілля вважався недійсним. Як один із проявів опору втрученню церкви виник шлюб "на віру" - вінчання , але з невеликим весіллям: "не справивши весілля, не можна жити в парі".
Разом з тим система традиційних шлюбних звичаїв істотно трансформується. Скажімо, послабився принцип вузькотериторіального спілкування молоді, хоча на селі він і тепер переважає. Щодо шлюбної вибірковості, зокрема свободи вибору, то міська молодь, як правило, сама знайомиться з майбутнім подружжям і самостійно розв'язує питання про укладання шлюбу. На селі вибір шлюбного партнера здійснюється також самою молоддю, але переважно за участю батьків. Причому сільська молодь надає великого значення порадам батьків, в тому числі і одержанню батьківської, хоча остаточне рішення про укладання шлюбу тепер залишається все ж за молоддю.
Відкритість спілкування сучасної молоді створює умови для розширення критеріїв мотивації шлюбу. Власне, вся сутність шлюбу, а відтак і обличчя сім'ї, визначається мотивами її створення. Соціологічні дослідження показують, що саму любов посідає перше місце в сучасній мотивації шлюбу. За нею ідуть: спільність інтересів та поглядів, дружба, фізіологічні чинники, так звані "реальні погляди".
Отже, шлюби сучасної молоді в своїй основі укладаються на підставі виявленні особистих почуттів. Тим більше, що вибір шлюбного партнера серед народів України за взаємною схильністю має традиційну основу.
Сім'я і внутрісімейні відносини.
Сім'я - це об'єднання людей, що грунтується шлюбі або кровній спорідненості, зв'язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю. Основу сім'ї становить шлюбний союз між чоловіком і дружиною, у тих або інших формах санкціонований суспільством. Як і кожний соціальний інститут, сім'я має чітку структуру, певні взаємозв'язані підрозділи та компоненти. Визначимо спочатку поняття спорідненості.
Спорідненість - це зв'язок між людьми, зумовлений спільністю їх походження, що виникає на основі відношень шлюбу і поріднення. Розрізняють два види спорідненості: природну, визначеною генетичною близькістю, і соціальну, що являє собою соціально санкціоновану систему групування родинних відносин. Ця система завжди є закритою структурою і носить егоцентричний характер: ступінь спорідненості починається від того, хто її здійснює.
На різних етапах розвитку суспільства і в різних соціальних умовах виникають системи спорідненості, котрі істотно відрізняються одна від одної. Виділимо з них чотири основних історичних типи.
1. Австралійський. Пов'язаний з дуально-родовою організацією. Він належить до тих часів, коли сім'я ще не стала самостійним соціальним осередком. Характерною особливістю цього типу є реалізація принципу розмежовування родичів по лінії батька і
Loading...

 
 

Цікаве