WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Писанка - Реферат

Писанка - Реферат

(сей грецький термін досі живе місцями), зв'язане з виявами зичливості і всяких добрих почувань до "всього миру".
"Діти (до дванадцяти років) носять пироги до батька хрещеного, до матері, до баби на другий день Великодня. Хрещений батько дарує дітей, дає 3копійки або 5 грошей, батькова дружина насипле гостинців у хустку, дасть крашанок зо дві. Мати хрещена грошей не дає, а дає гостинці. Як дитина приходить до хрещеного батька з пирогами на Великдень, то каже: "Христос Воскрес, будьте здорові з празником!" Хто є в хаті, каже: "Спасибі, таке і вас поздоровляємо, хай великий (чи велика) ростеш!" - і погладить по голівці.
"Дитина сама розв'язує хустку з пирогами, бере пироги і кладе на стіл. Хрещена мати садовить дитину за стіл, почастує її, Насипле гостинця в хустку: насіння, цукерків, бубликів, крашанок; дасть дитині в руки і скаже: "Іди, дитинко, з Богом".
"Принісши гостинці додому, дитина віддає матері, мати ж висипає їх у решето, а після обіду ділить їх дітям".
Такі діти називаються "христосувальники", а подекуди збереглася старіша назва - "волочебники". Подарунок, що його волочебники одержують, називається "волочільне" або "волочебне".
На Гуцульщині волочільний понеділок - "се днина, в яку парубки мають нагоду придивитись обстановкам домашнім та наобзорити дівки на сатаніє (обзорини). Газдині справляють у велике пущеннє у себе вечорниці, на які сходяться парубки і дівки танцювати; кожний парубок, що з якоюсь дівкою танцював, має від неї у великодні свята дістати писанку. За тими писанками ходять-волочаться парубки від хати до хати, відки і сей день називається волочільним понеділком. Писанками тими обмінюються парубки між собою, як стрічаються на дорозі, при чім один промовляє до другого: "Поможи нам, Господи, аби сі виділи так на тім світі, як і сі тут видимо". У хаті звичайно угощують їх, а коли їх та дівчат набереться більше, гуляють при скрипці.
Крім "волочених" поздоровних пісень, на другий день свят виголошувалися ще спеціальні великодні вірші. Вірші виголошували здебільшого діти, переважно хлопчаки, перед хрещеним батьком, матір'ю, дідом, бабою або іншою ріднею. Ось приклад такого вірша:
Христос воскрес, не сам я знес,
А сам з собою душу покою.
Прийняв Христос великі муки,
Взяли Його під Божі руки,
Його мати стояла, такі слова звіщала:
"Ой, синочку мій ясний,
Перед тобою світ красний,
Як будеш ти воскресати,
Будуть перед тобою янголи літати,
З святим Воскресінням поздоровляти".
За кожний розказаний вірш дарували писанку.
Широко великодні яйця використовуються при обряді роговіння.
Розговіни
Обряд розговіння у різних місцевостях України відбувається по-різному. Господар обходить тричі навколо столу, з мискою, наповненою "свяченим". Ставши обличчям до святих образів, він розрізує на тарілці кілька свячених яєць і кінчиком ножа або ложкою підносить частину яйця до рота (ніби причащає) кожному членові родини, примовляючи:
"Дай, Боже, ще й на той рік дочекатися світлого празника Воскресіння Христового в щасті і здоров'ї!"
Такий обряд розговіння ще й досі затримався на Поділлі, Волині та в західній Галичині.
В центральній та східній Україні розговляються свяченою паскою, яйцем, салом, ковбасами. Все це запивають "оковитою", або без спеціального ритуалу. Розговляючись, стараються не ронити кришок "свяченого" на долівку, щоб, боронь Боже, не потоптати їх ногами. Кришки, що залишаються на столі, кидають у вогонь - "щоб миші не поїли". Існує повір'я, що як миша з'їсть "свяченого", то обернеться в кажана і буде літати над головою того, хто впустив "свячене".
Першу шкаралупу з свяченого яйця кидають у воду - в ріку чи в море.
На Слобожанщині обряд розговіння відбувається так. Вся сім'я стає перед образами і молиться Богові. Після молитви сідають за стіл, і господар відломлює від паски "шишку" та віддає господині. Взявши "шишку", господиня або відразу несе її корові, або зберігає і віддає корові тоді, коли та отелиться - "щоб відьма не спортила". Віддавши "шишку", господар ріже паску на шматки і запрошує всіх розговлятися. Спочатку їдять паску, яйця, шинку; потім доходить черга і до поросяти; звичайно, при цьому не забувають час від часу промочити горло горілкою чи якимось іншим питвом. Упиватися ж під час розговин не можна, бо "як уп'єшся на розговинах, то цілий рік будеш ходити немов у півсні, так тебе Бог покарає".
Щоправда не скрізь і не завжди обряд розговіння відбувається весело. Якщо господарі вже поважні люди і дорослі діти у них померли або пішли поневірятися по світі, то мати, сідаючи за великодній стіл, плаче й примовляє:
Николаю мій, Николаю дорогий!
Ти то межи нами того Великодня був,
Ти то нам паску-дари покроїв,
Ти то нам до церкви відніс,
Ти то насамперед свяченого кушав,
А тепер ми без тебе і їсти не можемо.
Николаю мій, Николаю,
Хто би був казав ще тогідних свят,
Що ти уже цих не діждеш,
Николаю мій, Николаю дорогий!
Якщо ж мати не певна того, що її сини чи дочки вже померли, і ще сподівається, що її діти повернуться по святах додому, то вона залишає для них шматок свяченої паски та три крашанки. Все це вона загортає в рушник і кладе десь у затишному місці, покриваючи сухою материнкою - символом вічної надії. Цей дарунок від матері з великоднього столу зберігається до свята Вознесіння Господнього і в цей день віддається бідним - "щоб молилися за спокій душі загублених.
Після розговіння вмиваються, кладучи в миску два яйця і дрібну монету, а потім воду виливають на вогонь або в озеро.
"Коли на Великдень розговієшся і вийдеш з хати на вулицю, то що перше побачиш, тим і промишляй - буде удача. Якщо в цей день дощ або небо захмарене - буде врожай. В день свята Воскресіння Господнього ворота у царство небесне відкриті, а той, хто в цей день умре, прямісінько піде до раю. Дитина, яка народиться в цей день, буде нещаслива.
На Великдень, як зустрінеш якого чоловіка, хоч і незнайомого, поклонись, привітайся. Гріх не вітатися в цей день навіть з ворогом!
Після обіду ходять на кладовище христосуватися з померлими і кладуть на гробки крашанки, що їх відразу ж підбирають діти.
Відомий на Україні є звичай Гойдатися на гойдалці. Біля гойдалок грали в ігри, в яких використовували писанки і крашанки.
Гойдалки
Звичай гойдатися на гойдалці походить, як думають дослідники, з сходу, де гойдалка була відома ще в стародавні часи. До слов'янських країн цей звичай міг прийти з Туреччини, бо саме в південних слов'ян, що були під турецьким впливом, гойдалка - найулюбленіша весняна розвага.
Тепер це тільки розвага, але колись в основі цього звичаю була поважна мета: очищатися повітрям від усього злого, що
Loading...

 
 

Цікаве