WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Гуцульська вишивка інтер'єрного призначення - Реферат

Гуцульська вишивка інтер'єрного призначення - Реферат

тим, що вона широко виступає в різноманітних варіантах - як прикраса тканин одягового, побутового, інтер'єрнообрядового призначення.
Вишивка - це орнаментальна скарбниця колективного генія. В ній втілено чудеса народної вигадки, фантазії - геометризований метод зображення краси землі, природи, сонця, людини.
Сучасна народна вишивка розвивається на основі традиційної спадщини минулого і досягнення художньої культури українського народу. Її розвиток проходив у єдиному русі сучасного народного мистецтва, підпорядковуючись його загальним основам.
Художнє багатство української народної вишивки обумовлене яскраво виділеними провідними центрами вишивального мистецтва, які є в усіх етнографічних зонах України: Середнього Подніпров'я, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Карпат з Прикарпаттям і Закарпатттям і Півдня України. У кожному із них - свої традиції, своя система і творчі методи. До того ж і в межах етнографічних зон, крім основних центрів, виділяються локальні осередки.
Через тисячоліття тягнуться зв'язки орнаментальних схем, які постійно видозмінювались, збагачувались, залежно від конкретних соціально-історичних умов. Дослідники неодноразово підкреслювали, що саме орнамент української вишивки найповніше проніс крізь віки тотожність з орнаментом попередніх епох, передусім з античним геометричним.
Збереглися важливі історичні відомості про місця виготовлення давніх вишивок, людей, котрі нею займалися. Так, в ХІ ст. було організовано школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. Київ був центром вишивального мистецтва. Тут існували майстерні при монастирських школах.
Пам'ятки вишивок Х-ХІІІ ст. засвідчують високий рівень орнаментальних композицій вишивок з антропоморфними, зооморфними і рослинними геометричними мотивами.
Уже в цей період два напрями вишивання - орнаментальний і сюжетний - перебували в органічній єдності, надаючи тканинам сюжетно-художньої виразості. Про поєднання сюжетних й орнаментальних зображень як типове явище вишивального мистецтва свідчать пам'ятки і пізнішого часу.
Вишивки ХVІІ- ХVІІІ ст. виконані переважно на домотканих полотнах: лляних, конопляних, вовняних, а також тканинах вітчизняного та зарубіжного мануфактурного виготовлення, шкірі місцевої виправки, з яких шили різні компоненти одягу, вироби інтер'єрного побутового та обрядового призначення. Орнаментально-декоративне вишивання набуло великого поширення не тільки на речах світського, а й церковного вжитку. Його посилений розвиток був викликаний загальною схильністю до підвищеної декоративності та розкоші середніх і заможніх кіл населення.
Різновидність, високий художній рівень орнаментального мистецтва поліської вишивки глибше розкривається при аналізі її локальних типів. Виділяються вишивки західних районів волині, півночі рівненської, житомирської і Київської областей, Чернігівщини і Сумщини. У кожному із цих регіонів спостерігаються локальні групи, підгрупи орнаментів. Зокрема, становить інтерес вишивка в північно-західного ареалу з дрібними мотивами переважно синьо-червоного колориту. Вишивка північних районів Волині подібна на вишивки, поширені на півночі Рівненщини, Житомирщини. Однак на Житомирщині композиція візерунків більш монументального звучання, збагачена різними варіантами трактування мотивів - "звізд", "рож". Такі широкі вишиті смуги розміщуються на традиційно визначних частинах одягу, рушниках, скатертинах.
У центральних районах Полісся (Житомирщина, Київщина) поширені найбільш типові, давні принципи орнаментально-композиційного вирішення вишивок, серед яких переважала техніка занизування. Червоними нитками вишивали основні візерунки, а чорні вводили з метою розподілу за центром або для побічного обрамування.
Вишивка білими натками гладдю, вирізуванням, набируванням, використання різних видів мережок (одинарний, двійний стовпчик, "шеляжок"??, "гречечка" тощо) отримали масове поширення на Чернігівщині, Сумщині. Точністю виконання виділяються білі вишивки жіночих сорочок, рушників з широкими смугами мережок, на яких настилом окреслені крупні геометричні і рослинні мотиви.
На Київщині особливо популярними були техніки поверхнього вишивання - затягування, набирання, ??????тва, низь, хрестик, шпанівка, ретязь тощо. Вишивка Київщини багата локальними різновидами. В усіх районах побутувала вишивка білими натками на білому тлі. Ці та інші мотиви мають незчисленні варіанти зображень в усіх районах Київщини. Виділяються такі центри вишивального мистецтва, як Переслав, Канів, Чигирин, Золотоноша та ін.
Давню загальнослов'янську традицію має вишивка одягу на Україні. На неї вплинули і взаємозв'язки з мистецтвом сусідніх народів. Давньоруські принципи вишивання одягу збереглися передусім серед українського населення Карпат. При спільних ознаках виділяється локальними різновидами вишивки гуцулів, бойків, лемків.
Вишивка Гуцульщини на початку ХХ ст. характеризується посиленим живописним звучанням при збереженні геометричного орнаменту.
Вишивка Бойківщини - своєрідне локальне художнє явище в українському вишивальному мистецтві. Основне призначення - декорування одягу впливало на її художні особливості.
У ХІХ ст. вишивка набула масового поширення на всій Україні , стала одним із основних видів народного декоративного мистецтва. Вишивали в кожному селі, а в містах - у дворянському, купецьому, міщанському середовищі, монастирях, майстернях тощо. Стали відомими великі вишивальні майстерні у селах Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Яланець на Поділлі та ін. У цих майстернях виготовляли одяг, гаманці, скатертини, рушники, наволочки, чохли на меблі для власних потреб і на продаж. Українські майстрині брали участь у всесвітніх виставках народного мистецтва, їхні твори експортували.
Українські вишивальниці постійно збагачували, розробляли нові техніки поверхневого вишивання з лицевого боку. Українській народній вишивці притаманні мініатюрність, чистота виконання, ювелірний характер. Дослідники стверджують, що за техніками вишивання на Україні розрізняють близько 100 типів вишивок.
Сьогодні вишивка розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції - естетичну, пізнавальну, пошукову. Це показовий вид мистецтва, який зберіг, доніс до нас і стверджує дальший розвиток орнаментальної, графічної, живописної культури народу.
Найвідомішими є майстрині в селах: Рішетипівка?? на Полтавщині, Дігтярі на Чернігівщині,Кути на Івано-Франківщині, а також у містах : Києві, Львові, Вінниці, Ніжені, Косові, Вижниці. Центри народної вишивки є зосередженням високої майстерності і художнього смаку.
1.2. Територіальні особливості
Кожний район, навіть кожне село має своє художнє обличчя, улюблену гаму. З того, як вишито доріжку, серветку, легко можна дізнатися, з якого села їх власниця.
Вишивка - поширений вид декоративно-прикладного мистецтва, в якому узор та зображення виконується ручним або машинним способом на різних тканинах, шкірі, ??? та інших матеріалах лляними, бавовняними, шовковими, вовняними нитками, а також бісером, перлами, коштовними каміннями, лелітками.
Цей вид мистецтва виник давно - корені його сягають у глибину віків. Мабуть, ніколи не зможемо ми довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо з одягу на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва.
Давню загальнослов'янську традицію має вишивка на Україні. На
Loading...

 
 

Цікаве