WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Микола Іванович Грепиняк – митець та дослідник народного мистецтва Гуцульщини (магістерська робота) - Реферат

Микола Іванович Грепиняк – митець та дослідник народного мистецтва Гуцульщини (магістерська робота) - Реферат

Деякі відомості про техніку обробки дерева на Гуцульщині та про спроби прикрашування дерев'яних виробів надав В. Шухевич у праці "Гуцульщина". [2.4-5]

Із цієї невеликої кількості праць ми можемо дізнатися ще більше про гуцульську народну різьбу, її історію та видатних майстрів цього виду мистецтва. Крім того, до цих праць можна ще додати багато інших видавництв: "Історія культури древньої Русі", "Декоративно-прикладне мистецтво УРСР", статті Л. Калениченка "Художня різьба гуцулів" та ін.

Різьбою оздоблювали предмети побутового і культового призначення. Проте до нашого часу збереглося дуже мало давніх речей, прикрашених різьбою. Найдавнішими пам'ятками різьби по дереву є ручні дерев'яні хрести. Рельєфною та круглою різьбою прикрашали переважно предмети культового призначення (хрести, свічники, іконостаси та зображення святих).

Плоскою різьбою геометричних мотивів прикрашувались також сволоки подільських та гуцульських хат. Останні особливо нарядно оздоблені в середній частині. В центрі цих прикрас знаходиться звичайно 4-, 6-, 8- кінцевий хрест, який часто покривали орнаментом у вигляді сітки – так званим "ільчатим письмом". Одвірки вхідних дверей до хат , церков та дзвіниць також оздоблювали плоскою різьбою геометричних мотивів. На верхній горизонтальній поперечці одвірків були звичайно вирізьблені хрести і розети.

Найбільше пам'яток народної різьби по дереву збереглося х ХІХ ст.. Вони свідчать про широкий розвиток цього виду народного мистецтва та про високі технічні і художні досягнення народних різьбярів.

Плоска різьба побутового призначення зосереджувалася в східних районах Карпат – на Гуцульщині. Гуцульські різьбарі прикрашали нею речі хатнього вжитку (скрині, столи, ліжка, мисники, полиці), посуд (миски, тарілки, масельниці–рахви, барильця, баклаги, пляшки ), речі господарського вжитку (вози, ярма, кушки), архітектурні частини (двері, одвірки, сволоки) та предмети різного призначення (полиці, топірці, порохівниці, пістолети, рушниці і т.п.). В кінці ХІХ ст. деякі народні різьбарі почали прикрашувати свої роботи інкрустацією різноколірним деревом, бісером, металом, перламутром та рогом.

Найвизначнішими різьбарями другої половини ХІХ ст.. були Юра, Василь і Микола Шкрібляки, Марко Мегединюк і Василь Девдюк. Всі вони зберегли традиції старої народної різьби по дереву та збагатили їх новими художніми і технічними прийомами. Вони стали носіями розквіту цього виду народного мистецтва.

З возз'єднанням західних земель України в 1939 році в єдину Українську РСР в розвитку української соціалістичної культури одно з найважливіших місць займає мистецтво, зокрема декоративно-прикладне.

Радянська влада створила нові форми організації виробництва предметів декоративно-прикладного мистецтва. Різьбярі об'єдналися в артілі, обладнані найновішим технічним устаткуванням. Кустарне виробництво майстрів-одиночок з примітивними технічними знаряддями замінюється колективним виробництвом, яке дає змогу механізувати трудомісткість роботи.

Для підвищення художньої майстерності працівників декоративно-прикладного мистецтва створено художні науково-дослідні інститути, музеї, вищі художні школи, училища, школи народних майстрів та художньо-експериментальні майстерні. Творче співробітництво з художниками – професіоналами також сприяє підвищенню мистецького рівня народних майстрів. [2.19-22] У процесі художньої обробки було освоєно структурні властивості деревини – щільність, пружність, вологостійкість та інші, які завжди враховують при виборі матеріалу і виконанні різьблених виробів. Деревина, призначена для різьблення, повинна бути позбавлена дефектів (косо волокнистість, завилькуватість, сучки, гнилизна, червоточина та інші ). Велике значення має зріз дошки, на якій виконується різьба. Ростові волокна або шари разом з серцевинним промінням створюють певний малюнок, який називають текстурою дерева. В одних порід текстура яскраво виражена (горіх), в інших майже непомітно (липа). Найбільш поширеними видами деревини, що використовують різьбарі в різьбленні та інкрустації це – липа, груша, горіх, вільха, осика, яблуня, слива та інші.

Різьблені вироби з дерева рідко фарбують оскільки різноманітна структура і колір природної деревини дозволяють досягти яскравої виразності і художнього оформлення. Основним способом художньої обробки деревини на Гуцульщині є різьблення та інкрустація.

Плоску різьбу виконували різноманітними долотами – "різцями". Майже кожний мотив різьби вирізався спеціальним видом долота, і тому різьбяр мав від 40 до 50 доліт. Перший вид долота – "рівнак" має пряме вістря різної ширини (1, 3 , 5, 8, 10, 13, 15, 20, 25 мм). Найбільш уживаним долотом був звичайний різець – "скосак", що має вістря шириною 5, 8, 10 і 15 мм. Третій вид долота – так звана "фасулька" має пологе, злегка вигнуте вістря завширшки 3, 5, 8, 10 ,13, 15, 20, 25 мм. Для виконання прямих орнаментальних ліній та "ільчастого письма " гуцульські різьбарі вживали так званий "фуджок". Боки полотна цього долота сходяться під кутом 45 градусів. Подібне долото – "городничок" вживали для нанесення орнаментальних мотивів "зубців" та окремих елементів мотиву "сонічка".

Для виконання орнаментальних ліній прямокутного профілю служив "вибирач", який має скісне вістря із зрізаною "п'яткою".

Найширше застосовувалось півкругле долото – "підківка", яке також мало різної ширини (2, 3, 4, 5, 6, 8, 10, 12, 15 мм). Цими долотами гуцульські різьбарі виконували орнаментальні мотиви "підківок", "парканця", "сльозинок" і т.п.

Для вичищення заглибленого фону служило долото "клюкарза", яке має загнутий у вигляді ніжки кінець, ширина його 2-16 мм.

Долото гострили на точилі, а потім оброблялося на дрібнозернистому бруску.

Допоміжними інструментами для виготовлення плоскої різьби по дереву служили плоскі, трикутні і круглі напилники, різні пилочки і свердла, кліщі, молоточки. Різьба круглих і півкруглих мотивів невеликих розмірів виконувалась так званим "друлівником".

Для розмітки орнаментальних мотивів вживали метр, "вінкель", "герунок", "малку", "рейсмус", шило, циркуль.

Деякі майстри малювали олівцем всю орнаментальну композицію на поверхні виробу; інші накреслювали орнамент олівцем на папері, а потім "переводили" його на предмет з допомогою шила.

Старі гуцульські різьбарі не вкривали своїх виробів ніякими рідинами. Ю. Шкрібляк вже почав натирати поверхню виробів воском. Поліровку вперше застосував В. Девдюк в кінці ХІХ ст..

Народні різьбярі Гуцульщини прикрашували свої вироби інкрустацією різноколірними породами дерева, чорним і білим баранячим рогом, перламутром, металом, бісером. В давнину вживали контрасне зіставлення кольорів інкрустації, а в новіших роботах часто зустрічається поєднання різних фарб у повних тонах і півтонах.

Фарбували дерево природними або хімічними барвниками, виварюючи його в спеціальних розчинах; таке дерево називали "варене".

В темно-червоний колір фарбували дерево, наприклад, у виварі з цибулиння, в чорний – з старих стручків бобу або з лушпиння грецького горіха, у жовтий з дикої яблуні або з квітів "заковаті" і "кукурічки", в зелений з польового хвоща, голубий – з цвіту васильків.

Хімічні барвники – анілінові фарби розводили у воді, або спирті і наносили їх пензлем на добре почищене дерево. Куски дерева завтовшки 1-2 мм занурювали на короткий час у хімічний розчин.

Для інкрустації народні майстри користувалися різноманітними інструментами.

Місця для інкрустації намічали шилом або голкою і вирізали їх скісним долотом. Для окантовки прямокутної або квадратної поверхні довгими вузькими смужками різних порід дерева вирізали невеликі канавки з допомогою спеціальної пилочки – "клюкочки", яка мала загнуту верхню частину і три - п'ять зубців. Для вирізування жолобків однакової ширини служили спеціальні інструменти - "паскарик", які закінчувалися двома виступами.

Круглі місця для інкрустації вирізували спеціальними долотами – "вибирачами" і "отвертачами" з допомогою "друлівника".

Інкрустацію починали з одного кольору, потім переходили до другого і третього. Після закінчення інкрустації деревом виріб чистили і починали викладати рогом, перламутром, металом та бісером.

Металеві прикраси наносились, або шляхом покриття виробів бляхою або інкрустацією металевими дротиками. Цим видом інкрустації прикрашали "палиці", "келефи", "топірці", "самопали", порохівниці, стремена, рушниці.

Після закінчення інкрустації деревом, рогом, перламутром і металом виріб чистили ошурками, скляним папером і наносили на його поверхню політуру.

Loading...

 
 

Цікаве