WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Микола Іванович Грепиняк – митець та дослідник народного мистецтва Гуцульщини (магістерська робота) - Реферат

Микола Іванович Грепиняк – митець та дослідник народного мистецтва Гуцульщини (магістерська робота) - Реферат

Попередньо було згадано про виготовлення срібних перснів , чепраг, тобто майстер, який в більшості займався деревом, почав працювати мосяжником. Цієї справи його навчив майстер-мосяжник Іван Гаврилович Дручків. Він показав як в металі вибивати та інкрустувати орнаменти.

Наше дослідження показує М. Грепиняка як цікаву особистість, яка не зосереджується тільки на різьбленні, але і хоче знати секрети інших ремесл.

Проте, все ж таки найближчою молодому майстрові була різьба. І поступово виконуючи все більше різних виробів з геометричною традиційною гуцульською орнаментикою, тематичними зображеннями, руки майстра ставали вправними, відчувалося індивідуальність у роботах. М. Грепиняк самоук, але часто навідувався до старших і досвідчених майстрів, зокрема, до Василя Гасюка, Петра Ткачука, Василя Тонюка та багатьох інших, де можна побачити велику різноманітність орнаментів, технік різьблення. Він пересвідчувався, що по орнаментальних творах, можна впізнати руку кожного доброго майстра, Микола Грепиняк прагнув досягти такої майстерності.

З 1959 року за порадою Ірини Матясяк Косівська організація Спілки художників України прийняла кандидатом в члени СХУ. Тоді ж була організована при СХУ Художня майстерня Худфонду Спілки художників України, куди його порадив подати заяву різьбяр В. Гуз.

Як підтвердить Катерина Георгіївна Каркадим у каталозі виставки творів майстра, що : " З 1959 року по 1975 М. І. Грепиняк працює в Косовських художньо-виробничих майстернях, де створює, в основному, речі декоративно-побутового призначення : тарілки, альбоми, шкатулки, рахви тощо. Поряд з виробничою діяльністю – творча праця, участь у художніх виставках. Починаючи з 1956 року він незмінний учасник всесоюзних, республіканських, обласних, районних виставок ". [25.4]

Все частіше виходили різні публікації про творчість народного майстра, що його надихала до праці.

Трирічне проходження так званого спілчанського "кандидатського стажу" було чи не найважчим випробуванням долі. Насамперед треба було працювати творчо, приймати участь у виставках, аби заслужити переведення з кандидатів у члени Спілки художників України. А тут – виробничі норми художніх майстерень, які були великою перепоною на творчій ниві. Та іншого виходу не було, бо творчість – слава, а життя має свої аргументи.

До того ж домашні будні. Їхня нова хата не зовсім викінчена. Батько знову занедужав, мама також не при здоров'ї. Отож все те, домашнє за ним. До того всього – велике горе, що впало на їхню сім'ю влітку 1960 року. Трагічно загинули його два брати Василь (1935 р. н.) на сезонній роботі в Кіровоградщині та Михайло (1940 р. н. ) в Ужгороді під час служби в армії. [3.3]

Незважаючи на творчу працю і виробничі норми, Микола Іванович старався знайти вільний час для власних пошуків, відвідин старих майстрів. Ці пошуки з часом пригоджувалися для роботи.

Ще одна незабутня подія відбулася того ж року в серпні – творча поїздка в столицю України з нагоди річниці одруження . В. Києві з дружиною Марусею були вперше. Враження були незабутні. Особливо радістю було відвідання музею Т. Шевченка. Відвідали Печерську лавру , Софійський собор та інші місця, які порекомендував художник В. Масик, в котрого тимчасово зупинилися. Оглядали пам'ятники Тараса Шевченка, Богдана Хмельницького, Князя Володимира, милувалися Дніпром, дивувалися, що в самому серці України не чути рідної мови. [3.4]

Дружина Миколи Грепиняка, Марія Степанівна Грепиняк (Геник), вміла прекрасно вишивати, а також пробувала і різьби по дереву. Родина Марії Степанівни входила до кращих вишивальниць Косівського району.

Деякий час сім'я Грепиняків проживала в Косові, де за майстром пильно слідкувало КДБ, бо переписувався із вуйком дружини, який проживав у Канаді, а також з українським митцем Г. Пецухом в Польщі і Микола Іванович зрозумів, що вони не дадуть вільно працювати і сім'я повернулась в Брустури. "Доньки Розалія та Світлана змалку виявили мистецькі здібності і тому поповнювали свої знання в Косівському мистецькому закладі. Обидві тепер є педагогами. Світлана стала членом Національної спілки майстрів народного мистецтва" – казав Микола Іванович. [35] Молодша донька Світлана, яка зараз працює в Косівській гімназії і є членом СХУ, як і її батько займалася різьбярством. Старша дочка Розалія працює в школі в селі Снідавка.

1970 року за участь у ВДНГ був нагороджений медаллю "За доблесну працю". Його неодноразово обирали депутатом Брустурівської сільської ради народних депутатів. У 1973 році він був делегатом V з'їзду художників УРСР. [25.4]

Із спогадів М. Грепиняка: "1975 року дирекція Брустурівської СШ запросила мене вести уроки трудового навчання і різьби по дереву. Я радо прийняв запрошення. Досвіду навчання учнів мені не бракувало, бо щороку в моїй майстерні мистецтво різьблення освоювали 1-2 юнаки, які тепер і відомими різьбярами. У школі я мав два випуски. Потім за станом здоров'я подав заяву на розрахунок. Думаю, що привита учням до мистецтва не пропаде намарно." [35]

Ми ще раз пересвідчуємося в тому, наскільки невтомна людина, викладач, митець Микола Грепиняк.

1989 року сім'я Грепиняків перебралася з Брустурів у Нижній Березів, звідки родом дружина. Тут відкрив свою різьбярську творчу майстерню (мабуть, першу у Березовах) і зайнявся творчою працею та вихованням юних талантів. [рис.3,4] Наступного 1990 року на запрошення дирекції Середньоберезівської ЗОШ І –ІІІ ступенів організував при школі гурток "Різьба на дереві". Спочатку робота гуртка фінансувалася колгоспом ім. Я. Галана. Відтак, як колгоспу не стало, гуртком "опікувався" районний Будинок школяра аж до ліквідації цього закладу 1989 року. Успіх був помітний. Вже через рік , 1 березня 1991 року, у київській газеті "Освіта" Ярослав Дацюк помістив фотографію гуртків з коротким текстом. [23] Юні різьбярі Миколи Грепиняка були учасниками художніх виставок дитячої творчості, звідки отримували похвальні грамоти, листи за кращі вироби. 1995 року обласний центр технічної творчості учнівської молоді та обласний науково-методичний центр народної творчості нагородили його, як керівника гуртка, грамотою за роботи, експоновані на обласній виставці-конкурсі учнівських виробів.

Друга нагорода – "Почесна грамота" [рис.5] від управління освіти – була вручена його 1996 року за участь у І турі обласного конкурсу "Педагог-позашкільник-96". Приємно бачити і чути про успіхи учнів, котрі не покинули різця. Це Василь Клим'юк, Михайло Васкул, які мають посвідчення секретаріату НЮХУ "Майстер традиційного народного мистецтва". Не розлучаються з різцем Любов Урбанович, Микола Мединський, Іван Сільський. У вільний час роблять свої узори Славко Токарчук, Юрко Перцович, Іван Геник, Василь Пукас, Михайло Сільський... [3.5]

Роблячи невеликий підсумок життєвого шляху Миколи Івановича Грепиняка слід відзначити те, що він був надзвичайно важкий, як у дитячому так і в дорослому віці. Час в якому жив Микола Іванович був важкий мабуть для кожної людини. У післявоєнні роки Першої Світової війни, воєнні роки Другої Світової війни, велика кількість окупантів на території Західної України. Проте незважаючи на всі ці труднощі Микола Іванович зумів їх перебороти і досягти бажаного, до чого лежить його душа. Без сумнівів – це творчість, мистецтво! Як ми вже попередньо дізналися митець виконав надзвичайно велику кількість творів, у порівняно молоді роки став членом спілки народних майстрів УРСР. Пізніше знаходив вільний час для незбагнених пошуків, що потім перейшло в дослідницьку працю. І так постійно майстер працює не сидячи ні хвилини без діла.

Гуцульщина славиться своїми великими талантами, самобутніми умільцями, які своїм розумом, душею і серцем вбирають в себе цю неповторну красу і велич, передають їх у своїх творіннях, прославляючи на весь світ високе гуцульське мистецтво. До таких самобутніх талантів належить Микола Грепиняк, член Національної Спілки художників України. Діяльність митця багатогранна: різьбяр, художник, графік, фотограф, краєзнавець, публіцист, активний громадський діяч, вчитель-наставник, який з великою любов'ю, терпеливо передає секрети майстерності своїм учням. [36]

РОЗДІЛ 2

ВИДИ ТВОРЧОСТІ МАЙСТРА

2.1. Вироби з дерева

Найдавніші згадки про народну різьбу на території українських земель зустрічаються в Київському та Галицько-Волинському літописах. У XVII – XVIII ст.. такі згадки знаходимо в описах місцевостей та майна іменитих людей. Тільки в другій половині ХІХ ст.. історики і дослідники культури, зокрема австрійські вчені Р. Ейтельбергер та М. Габерландт, приділили увагу походження української народної різьби по дереву. Проте вони стояли на позиціях ідеалістичної теорії міграції, вважаючи, що культура переходить з країни в країну незалежно від суспільно-економічних відносин.

Loading...

 
 

Цікаве