WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Микола Іванович Грепиняк – митець та дослідник народного мистецтва Гуцульщини (магістерська робота) - Реферат

Микола Іванович Грепиняк – митець та дослідник народного мистецтва Гуцульщини (магістерська робота) - Реферат

Микола Іванович розповідає: "До школи я пішов у 1941 році, та , не закінчивши двох класів, навчання змушений був припинити. Ішла війна і в селах зупинилися німці і мадяри." [35]

Тоді йому, як старшенькому, доводилося допомагати батькам у ґаздівстві, особливо влітку, коли треба було випасати корову на толоці. А довгими зимовими вечорами при каганці та в неділю чи свято після Служби Божої батько заставляв читати книжки. Він був неграмотним, але у хаті мав декілька книжок, бо любив слухати, коли хто читав. Мама вміла читати, але читала мало коли, бо все їй часу не вистачало. Отож читання стало для нього чи не найвідповідальнішим обов'язком, а згодом улюбленим заняттям. Його перші прочитані книжки – це "Біблійна історія Старого і Нового Завіту", "Гуцульський календар", "Сільський господар", "Молитвеник" та "Кобзар" Тараса Шевченка. [3.2]

Тут слід відзначити, що в такі дитячі роки були прочитані чи не найголовніші книжки в житті кожної людини. Які напевно і спонукали до вибору зображень у своїх майбутніх творах: різьбі, графіці та живопису.

Після закінчення війни життя сім'ї Грепиняків не стало кращим, бо прийшли нові окупанти, що іменували себе як "визволителі", шукали воїнів УПА, вивозили добрих ґаздів із села. Потім почали організовувати колгоспи, забирали землю, ліси, корів. До колгоспу батько Миколи не пішов бо був тяжко хворий, а мати відмовлялася, бо не було кому доглядати за дітьми та батьком. Також у селі Брустурах відкрилася школа, в яку Микола Грепиняк пішов навчатися з другого класу.

Вчитись було надзвичайно важко: голод, холод дошкуляли, до того ще й підручників не було, а ні грошей, щоб придбати. Тато все ще хворів і треба було помічника , до чого він годився. [3.2]

Тим часом нестримними конями-скакунами проносились роки. Закінчено семирічку. Між випускниками відай, найстарший. Можна було пробувати продовжувати науку. Але післявоєнні роки диктували свої вимоги. Не міг Микола думати лиш про себе. Не дозволив собі, молодому, сісти на шию батьків. Якби ще батько чувся здоровим! Та він, старіючи, більше хворів, ніж працював. "Де слабість, там бідність" - нагадує народна приповідка... Він зміркував так, поки що допомагатиму в роботі батькові, який працював різьбярем в тодішній артілі "Гуцульщина", буду підтримувати молодших братів, які ще ходили в школу. [42.115]

З автобіографії ми знаємо , що Микола був виключений зі школи, бо було сказано що "Грепиняк, учень радянської школи, малює образи святи".

Незважаючи на те, що його було виключено зі школи, все ж таки Микола Грепиняк не розлучився з книжками та фарбами. І за порадою вчителя Петра Михайловича Гуцуляка подав заяву в організовану тоді школу робітничої молоді, там і завершив сім років навчання в школі.

Микола мав велике бажання вчитись у Косівському училищі прикладного мистецтва, але на перешкоді стало слабке здоров'я. Проте дирекція училища, викладачі фахових дисциплін допомогли йому оволодіти основами образотворчої грамоти, консультували роботи, які він приносив в училище". [38.14]

За порадою брустурівського різьбяра Петра Ткачука, Микола Іванович в Косові зустрівся з художником Євгеном Яковичем Сагайдачним, котрого вважав своїм першим вчителем. Як згадується в автобіографії: " Я часто на його суд приносив малюнки, різьбу. Суд був строгий, справедливий. Сагайдачний завжди радив мені наслідувати народне мистецтво, вчитись на ньому". [3.2]

"Після перших тижнів навчання в Косівському училищі нас, студентів, послали в поле збирати картоплю, там я сильно простудився і змушений був залишити навчання" – говорив Микола Іванович. [35]

До армії 1954р. Миколу Грепиняка також не взяли через хворобу – серцеву недостатність. Був настільки хворий, що сам не вірив у своє ви здоровлення. Але в той час в село Річку приїхав лікар Михайло Іванович Мороз, який і вилікував його.

Один столичний журналіст написав про Грепиняка нарис. Попри надмірне захоплення карпатською екзотикою, попри красивості, розраховані на те, щоб здивувати читача, автор упіймав один з вирішальних моментів у творчій долі різьбяра. А саме – те, що деякий час Микола сумнівався у своїх здібностях, що в юності його вироби не відрізнялися від тих, що їх виготовляли десятки інших різьбярів, не підносились над середнім рівнем, губилися, як кажуть, в загальному потоці. Грепиняк мало не відступився від родинної професії, від вже опанованого, набутого, хоч різці і пензлі продовжували берегти, як святиню... Юнак заспокоював себе тим, що на світі є тисячі інших почесних, цікавих і потрібних професій. [42.117]

Тут іде мова про намагання навчатися на бухгалтера, бо в колгоспі не вистачало кадрів. До бухгалтерської школи дорога проходила через Коломию. Зупинившись в Коломиї Микола Іванович вирішив завітати до Коломийського музею народного мистецтва. Раніше говорив, що завжди встигне. Але тільки но зайшов до музею, то відразу захопився музейними творами, одні твори доповнювали інші, давнина плавно переходила до сучасності. Дістав олівець і блокнот. Почав перемальовувати вподобані орнаменти.

Зокрема в каталозі згадується, що : "У 1956 році різьбяр у перше приїжджає до Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини, де знайомиться з кращими зразками народної різьби. Він наполегливо вивчає традиційну гуцульську орнаментику. Для перших виробів майстра характерне поєднання традиційних мотивів гуцульської орнаментики: "кривульки", "зубчики", "кучерів", "парканця" та інших з нескладними сюжетними композиціями, виконаними в техніці "сухої" різьби та інкрустації". [25.3-4]

Після відвідання музею відбувається становлення Миколи Грепиняка, як митця, художника. Тут він познайомився з науковим працівником музею Іриною Марківною Матясяк, завдяки якій Микола Іванович повернувся до мистецтва, тобто не поїхав вчитися бухгалтерії. Отже, ніяким бухгалтером Грепиняк не став, вернувся до дому. І відразу полегшало на душі. Його дорога – та, якою йшли діди і батько. [42.118]

Із цього 1956 року починається творча праця різьбяра, приходять замовлення робіт для Коломийського музею. Крім того майстер познайомився із художником Мар'яном Іллічем Гловою, який забезпечував його книгами, яких в той час було мало, і подружився з ним на багато років.

Вивчаючи все глибше біографію Миколи Грепиняка дізнаємося, що був такий період життя коли майстер на деякий час залишив творчу працю і поїхав на будівельні роботи. Це висвітлено в наступній цитаті: "На самоосвіту ішов увесь мій вільний час – свята, вихідні, а в будні займався мосяжництвом, виготовляв з латуні та срібла персні, когутки, брошки, чепраги, а також виконував на замовлення вироби із дерева – рахви, рамочки, дзигарнічки, ручки, лінійки, які закуповували у мене місцеві комерсанти Федір Ільків та Дмитро Грималюк (Попик). Однак в ті часи попиту великого на художні вироби не було і я вирішив на деякий час залишити своє мистецтво та завербуватись на дуже рекламовані і хвалені радянські новобудови. Спочатку опинився в Одесі на будівництві якогось великого шляху, куди нас припровадили вербувальники з Станіслава. Умови побуту і праці там були жахливі і наша група запротестувала, вимагаючи повернення документів. Документів нам не повертали, бо треба було розрахуватись зі Станіславським оргнабором, де нам видали гроші на дорогу ("підйомні"), а з тих коштів мало в кого що залишилося. Тоді наш провідник домовився з Одеським оргнабором, де за нас розрахувалися і завербували нас на новобудови в Донбас. Там нас поселили у новозбудовані гуртожитки в селищі Рудченково, звідки ми доїжджали на будівництво міста ім. Абакумова. Тут я зустрів весну 1957 року. Деякий час був у бригаді землекопів, а відтак перебрався у бригаду будівельників-теслярів, де мені приємно було мати справу з деревом і , головне, заробітки були кращі. Вже деякі обнови придбав і почав заощаджувати гроші. З компаніями не спілкувався – не любив горілчаних та картярських розваг. У вихідні дні їхав трамваєм в місто Сталіно (Донецьк), де було чим захоплюватись. Мене цікавили книгарні, музеї, виставки та архітектура міста з скульптурними та горельєфними зображеннями. Особливо подобався мені краєзнавчий музей. У вільний від роботи час малював донецькі краєвиди з шахтними териконами, які мені нагадували рідні Карпати. Читав книжки, а коли з'являлася Муза, складав вірші, яких, на жаль, мало збереглося." [3.3]

Як показує цей матеріал навіть під час будівельних робіт Микола Іванович знаходив час для культурного відпочинку. Після відвідин музеїв, виставок відчувалася туга за рідним селом Брустури. Під час перебування на будівництві до майстра приходять листи від рідних, в яких написано було, що до них в Брустури приїжджали з Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини, питали про нього і дуже дивувалися, що він залишив різьблення. Потім прийшов наступний лист, але вже від Матясяк Ірини, над яким митець задумався і вирішив повернутися до творчості. [3.3]

Loading...

 
 

Цікаве