WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Як наші прадіди майстрували хату - Реферат

Як наші прадіди майстрували хату - Реферат

Реферат на тему:

Як наші прадіди майстрували хату

ОСЕЛИЩЕ

1. Який добробут селян, таке і життє їх

(Людські замітки)

а) „Яке життя, таке й буття", - кажуть люде, коли родина, при достатках, гарно живе і коли в родині якій, у бідности, заколот великий іде.

б) „Як живеть ся, так і йдеть ся" - кажуть люде, коли на кого багато поговору йде, чи доброго, чи й лихого.

в) „Як рябка годують, так рябко і гавка" - кажуть люде на тих, хто часом і за шматок гнилої ковбаси продає себе і других коло себе, і на тих, кого нічим нї на лихе, нї на добре не підібєш.

г) „Який розум, яка совість у голодного"?! Зауважають люде, коли хто в бідности з заплутаною стає головою і пускаєть ся на все лихе. Инакше, мов, діло із заможносте: там і дурний за розумного іде і хиба хороба яка понесе його на безголове яке.

ґ) Через те й гострі (кляті) тепер люде, що бідні стали.

д) Хіба то людина, коли воно живе - „чи чорно, чи біло, аби було"?!

2. Де і від чого залежить такий чи инший добробут селянина

(Замітки старих людей)

а) Своя хатка - паніматка, а прийми - то чортови брат.

б) Наш брат (Українець), як голоден - жінку бє, Лях (чи так пан який), як голоден - свистить, а Жид, як голоден - богу молить ся: жінку бєш, бо тебе старші бють, щоб собі на все довільними бути, Лях свистить, бо звик на чортову дурницю, а Жид - на богову.

в) Хоч і кажуть: „щастя йдеть ся і дворищем, і долищем", проте більш буває того: „як дбаємо, то так і маємо" або: „роби, небоже, то і бог поможе".

г) Людей питай, а свій розум май.

г) Краще своє латане, нїж чуже хватане, чи то позичене воно було б, чи найняте, чи й дурничкою б припало.

д) Не вповай нї на кого, тілько на Бога святого та на себе самого.

є) Не вважай на урожай, а хліб сій.

3. За для доброго життя родини місце під оселище повинно (і по рощоту хазяйському, і по замітках людських) підхоже бути. Заводити оселю і жити в нїй треба з думкою Божою

(Заповіт старої Грушихи)

Ото, діти, де глинясту латку видно, серед городу, то саме там хата дїдівська була. А то, де що року нічого не росте на городі, ото загорода саме була. Старі люде, знаючіші були і через те й щасливіші на всьому: собі хати будували до сонця вікнами і скотинї накриттє до сонця обертали — от воно і в хаті оживляло всіх і в загороді гріло. Усе дворовище дідівське я застала обернуте на осоннє. Невіра - отой Руський, а і той, скоро поселив ся у слободі (десь тїкав тодї з Расєї, як гонили старовірів), зараз же і углядів се дворище і показав всім, що лад хазяйський у всьому подвірі був. І сам нове хазяйство своє повернув до осоння. Тільки, як наші люде дворище заводять, то вигадують все, щоб не далеко до води було, не в балочці щоб припадало, коло пастівника недалеко, а Руські - цї на це не вважають, їм коли б над трахтом саме сісти, крамницю завести, заїзд задля проїздчих - оце їм найперше іде в розум. Хто його знає, що воно більшу вагу має для життя, чи власне хазяйствечко доладне, чи ота промітність, - це не вгадно, бо инколи і багатів він, а часто й у позички улазив. Діти його так само або ще й частіше у нужду впадали. Як же жили діди ваші, сього не скажу, бо мене вже взяли сюди тоді, коли тільки ще свекруха одна і жива була. Од свекрухи знаю, що і вона з свекром були заможні, а її свекри то ще заможніші. Та Груші і давно, всі це кажуть, грошовиті і хазяїновиті дуже були. От же батько ваш чогось не схотів на старім дворищі міститись знову, та затіяв заводити нове подвіря, де оце і зараз воно ще є під бугром. Як раз під цю годину, коли вже і деревні навозили на хату, зайшов до нас маляр старий. Він усе собі по світах ходив. Де образа змалює, а де поновить і за це він грошей не брав, а тільки харчувавсь. Його всї знали всюди і поважали. Поважав його і батько ваш. Зайшов він, а батько і каже: „оце тут вже я місце собі обібрав задля хати". „Он-де, - каже, -місце щасливе під хати". Показав той на оту місцину, де береза ото зосталась. У вечері ходив і на зорі роздивлять ся. То й одходив, то й на прощанні ще вкликав там хату ставити, а на цьому не велїв. От же батько не послухав його: поставив, де надумав. Другим якось разом зайшов той маляр знову до нас і вже в нову хату. Та зараз же і сказав: „скучна ця оселя. У оцїй половинї то і не живіть, на гостей хіба її держить, а в цій ще якусь годину поживете". Стали ми вже й жить у ній. То що ж? Клопіт за клопотом! То землю дідівську одбирають, то брат, дядько ваш, що вистроївсь за отею самою березою, що й той маляр указував, наїзджає все з зятем - своїм приймаком - на нас, то коні крадуть, трохи не що году, то пасіку лихі сусїди переводили на нївець, то з дітьми того клопоту було чимало, то сам хворів - лічивсь, поки й помер. Мучились - не жили! Бачимо, що не життя в цій оселї, стали розмишлювать собі про се. Якось дослухав ся таки сам покойний батько ваш, що в світлицю хтось рипає у ночі. Будив і мене. Що ж? чуємо, що щось пішло у світлицю, підемо, нікого немає і назад же не йшло ніхто. Я не втерпіла і похвалила ся попові. Піп тоді старий був і гарно жив з нами. „Цудом" його селяне все дражнили. Він і порадив: „хату, - каже, - посвятіть і в ту першу ніч, коли посвятите, посійте мякинами по хатї, то зараз і видко буде ті сліди, хто по хатї ходить". Ми так і зробили. Тільки що рипнуло і, чуємо добре, пішло з сїней у світлицю, ми зараз у слід за ним. І що ж? Дитячі ніжинятка прямо од порога до самого покутя йдуть, а там Бог знає, куди воно ділось те, що тими ніжинятками ішло. Здвигнули ми плечима та й годї. Більш воно не рипалось уже, бо так і піп казав, що хату освятите, то одну ніч тільки і навїдаєть ся, а більше не буде вже ходить. А як похвалились попові, що ніжки бачили, то він сказав, що то ангол або сам Христос ходив, а се, либонь, не добре, як чуже місце люде займають. З того часу, діти, батько все лагодив ся хату перенести. Та і надумав строїть отам, де загорода була дідівська. Зазначив місце пакільцями і лїг заснуть на тім місці, де мало бути покутє. Йому і приснилось, що гадюка головку уткнула посеред хати і, як ковбаса, обкрутилась круг головки на все те місце. Після цього сну відпала охота і хату перестановлять. Вже як умерав, то казав: „хлів отой обмаж і перейди туди жить, а в цій хатї не живи". Де вже я хату не поставлю, то біди без тебе наберусь, думаю собі. Та все таки радюсь далі з ним. От, кажу, як би отам, де бугор, од шляху на вигінцї дала громада дозвіл, там би я постановила хату; далеко видко і місце просторе - не люблю, як в хатї і на дворі, як в погрібі. Батько каже: „а попробувать же можна, може ж ніхто і не боронитиме того місця". Сказав і задрімав. Йому й приснилось, що червоний, аж молодий, дід сїє по тій містині пшеницю та жито і, як горох, таке те зерно велике, дорідне. Аж подужчав наче від цього сну батько. Швидко й поховала я його. Зараз же і заходилась коло нової будівлі". Обзначила я місце, а майстрі і кажуть: „а нуте примітки поробить". Взяли в мене жита, одмірили по три - девять зернинок і понасипали по кутках, де має саме хата бути і кажуть: ,,хай перележить троє сутків. Як місцина ця щаслива, то купки цїлі будуть - хай і худоба ходить коло їх, не зачепить. Инколи, то ще і побільшає у купцї пашнї цеї, як дуже щасне місце. Як же нещасливе, то і купки поменчають, і порозгрібає щось їх за ніч, або і не стане десь купок". Понасипали і купки були цілі. Тоді знову вони другу спробу зняли. Одмірили в штакан три-девять ложок води і поставили на порозі. Замічали так само три ночі і води однаково було. Ставила я потїм ту шклянку і по других кутках, то води не зменчувалось, а в однім - раз і побільшало чимало. Тоді майстрі і кажуть: „пробуйте ще спати на новім оселищі і замічайте, що снитиметь ся". Першого разу я дуже вже спізнено лягла і скоро здрімнула, - зараз же і прокинулась, бо привиділось мені, що десь аж з-за Дніпра летить щось похоже на чоловіка з свинячим писком і в зубах держить глечика з водою. Прокинулась і зараз не прочумалась ще, а таки мушляю: „кажуть, що перелесників не має, що то людські вигадки, а ж вони є. Перелесник же це летїв, не хто". Сон перебив ся. Більш вже я не засинала, а по рану я похвалила ся майстрам про цей сон. „Коли б, кажуть, не довелось вам іще й пожежі зазнати. Коли швидко воно вам промайнуло це у снї, то зневаги не матимете ніякої потім. А пробуйте ще спати", - велять вони. Скілько я вже не спала, то нічого не ввижалось і все наче я здоровля набіралась. Кончили хату, діждали підповня і ввійшла в неї я з дітками. Кажуть, що сон - мара, що то - „як живеть ся, то так і верзеть ся", а воно ні! Підпалив мене Панас, бо думав, що я вже задруге хати не збудую, а на громадському місці він собі оселить ся сам з своїми синами. Та я проте і году не бідувала без хати. Другу зразу на тім же місці вивела, а сини його померли, і так я і живу, віка доживаю на цім саме місці. Ви ж, як будете вистроюватись і дробитись на свої окремі дворища, то займіть таки дідівське дворовище - отуди за клуню далі трохи. То поживете і ви незгірше, як і ті жили. Був і на це менї знак. Дядько ваш вистроївсь, де ото маляр казав і йому справді' жайдило на всячину. Довільний був і на хлїб, і на скотину, і мав ласку від людей. Погляну було на те оселище його, то й засмокче було і коло серця з досади, що, може, через те я і вдовою зостала ся, що таки дуже вже багато зносила клопіт тих через те, що втеряли добре місце і таки на задуманому жили. Під воскресїнську неділю сидю собі на призьбі і задумалась чогось. Підняла голову, дивлюсь, передо мною дід, широкий такий, чубастий, з троха жовтий на виду. Він і каже: „предківщину хоч замістити синами знову? Хай Бог помагає! Одно ж до цього хай ще тримають - і оселище застроюють і живуть в йому хай з Божою думкою. Будуть Бога в мислях носити, знайдеть ся і розум ясний на всячину, - а це така запорука щасливого життя, що проти неї не вдїє ніхто нїчого! Отак і роскажи синам! З Богом, кажуть, куди в годно"! І пішов той дїд. То так, дїти, і я все таки за дїдом тим в слїд подумала, що він правду прорік, сказавши, що Бог мислю просвіщає, як Бога в серці все тримати, а з мислями ясними не зплутаєть ся ніхто в життї з дороги доброї і не буде блукати як і той старець, що не живе, а доживає все. „Як, кажуть, люде до Бога, то так Бог і до людей"! Оцього всього, дїти, не забувайте: Глядітесь же Бога і розуму доброго. На всяку душу милосердїє майте.

Loading...

 
 

Цікаве