WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Святого Андрія - за народним календарем 13 грудня. Як святкували і що їли з нагоди свята - Реферат

Святого Андрія - за народним календарем 13 грудня. Як святкували і що їли з нагоди свята - Реферат

Реферат на тему:

Святого Андрія - за народним календарем 13 грудня. Як святкували і що їли з нагоди свята

Свято Святого Андрія (Андрея, святого Андрія Первозванного апостола) — 13 грудня. Молодіжні складки, вечорниці досвітки в Україні були традиційно характерні для пізньої осені та зими. Всі ці парубочо-дівочі гуляння були спрямовані, звичайно, до однієї мети — щасливого шлюбу.

Святий Андрій — апостол, якого вельми шанують в Україні. За легендою, він поширював Слово Боже по наших землях і зокрема проповідував на самих Київських пагорбах.

На святого Андрія дівчата ворожили майже всю ніч, сподіваючись на його пораду щодо вдалого заміжжя. Найпопулярнішим ворожінням було символічне розсівання зерен коноплі, льону, маку по холодному вже на той час подвір'ю, по стодолі, по хліву тощо. Із дня святої Катерини дівчині слід було носити при собі зав'язане в поясі зерня. У ніч перед Андрієм вона повинна була посіяти його, незважаючи на мороз чи сніг, і сказати:

Андрію-Андрію,

Я на тебе коноплі сію,

Дай мені знати,

З ким їх буду брати.

Андрію-Андрію,

Я на тебе сім'я сію,

Наміткою волочу,

Бо дуже заміж хочу.

Поволочивши посіяне поясом обо наміткою, дівчина на сон клала їх собі під голову. Після цього їй мав приснитися суджений. У Карпатах дівчата сіяли лляне сім'я у шкаралупу горіха, наповнену землею. Крайку (пояс) так само слід було покласти під голову, щоб приснився коханий. На Поділлі дівчата зав'язували конопляне сім'я у димку — спідницю зі смугастої вибійчатої тканини, яку одягали тільки на урочистості.

Якщо на той час уже випадав сніг, то після розсівання зерен жменю снігу заносили в хату. Коли він танув, лічили кількість зернят, які захопили разом із ним. Парне число віщувало заміжжя.

На Буковині дівчата брали у коморі жменю будь-якого збіжжя, клали на стіл і уважно лічили. Якщо в долоні виявлялося парне число зернят, це було добрим, знаком; а якщо непарним, то дівчина сумувала, боячись лишитися, без пари.

Ворожили й за допомогою курки. На долівці ставили мисочку із зерном, воду і вносили курку. Розбуджена, просто з сідала, вона могла вести себе довільно. Якщо птиця кричала, стріпувала крильми, то дівчина вважала, що чоловік їй трапиться недобрий і битиме її. Якщо курка починала квапливо їсти, дівчина припускала, що чоловік буде товстий, жадібний до їжі; якщо кидалася до води - чоловік буде п'яницею. Якщо ж курка поводилася статечно, спокійно, робила все повільно і розумно, то дівчина сподівалася, що чоловік буде добрий, спокійний, нелайливий і непитущий. Іноді для ворожіння брали півня. Його спершу садили на піч або у застелену рушником хлібну діжу на покуті перед образами, а вже потім пускали до зерна чи води. Передбачення згідно з поведінкою пізня були такі ж, як і у варіанті з куркою. Хлібна діжа, як і піч, становила центр домашнього мікрокосму, і це мало надати. ворожінню особливої сили.

Ходили на берег струмка, річки або ставка біля дороги, переправи чи броду. Якщо не було криги, брали скраю трохи мулу і несли додому роздивлятися; якщо вода на той час уже замерзала, загрібали жменю землі просто з берега. Коли з цього бруду дівчина витягала соломину — вірила, що чоловік її буде хліборобом, коли тріску — теслею чи стельмахом, коли цвях чи уламок заліза - ковалем, нитку — кравцем, шматок шкіри — шевцем або лимарем, а коли траплялася тільки сама земля — багатієм з великою земельною ділянкою.

Опівночі виходили з хати, висмикували зі стріхи жмут соломи і прискіпливо вивчали. Якщо десь залишався необмолочений колосок, хоч одне-єдине зерня, вірили, що дівчині судився багатий наречений; якщо дівчина витягала порожній колосок — боялася, шо її молодий буде бідним; а якщо вся солома у жмені була гола, навіть без колоса, то це означало, що дівці судилося ще рік сидіти незасватаною.

Ворожили на "містках". Для цього наливали в миску води, зверху клали кілька соломинок у вигляді містка, ставили собі під ліжко і чекали, хто і як присниться: суджений мав переводити через місток. Якщо снилося, що міст провалювався, — це віщувало щось недобре: розлучення чи смерть когось із молодих.

Наливали в миску води (не з колодязя, а проточної — із струмка чи річки, так званої "біжучої") і пускали на воду половинки волоського горіха, як човники. У них ставили маленькі запалені свічки. Одну загадували на дівчину, а другу — на парубка. Воду каламутили, щоб горішки плавали. Якщо свічки зустрічалися і човники торкалися бортами, то дівчині й парубку судилося бути разом.

Ходили під чужі хати, присідали попід вікнами і слухали, що там говорять. Перші почуті слова віщували майбутню дівочу долю. Якщо, наприклад, у хаті хтось казав: "Іди, Іване, принеси рядно (чи ложку, чи кожуха, чи ще щось)!" — дівчина раділа, бо вірила, що скоро піде заміж. А якщо, скажімо, кликали всіх вечеряти: "Сідайте до столу!" — або заспокоювали дітей, які гралися в галасливі ігри: "Сядьте, вгамуйтеся!" — то дівчина засмучувалася: їй судилося сидіти в дівках.

Щоб дізнатися, звідки чекати старостів, виходили на вулицю біля своїх воріт і примовляли: "Гавкай, гавкай, рябий песику, вий, вий, сірий вовчику!". Звідки чувся собачий гавкіт, з тієї сторони і слід було чекати судженого.

Задля чистоти ворожіння дівчата у день святого Андрія підв'язувалися поясом-крайкою, цілий день голодували, а деякі й води не пили. Увечері, коли вкладалися спати, пояс знімали, складали навхрест, клали під подушку і голосно вигукували:

Живу в Києві на горах,

Кладу хрест в головах,

З ким заручатися,

З ким Вінчатися,

З тим і за руки братися,

Святий Андрію, поможи!

Вночі мав приснитися той, з ким дівчині судилося прожити життя.

Багато ворожили, використовуючи хліб, коржі, балабушки, млинці. Брали, наприклад, шматок хліба, найчастіше окраєць, цілушку ("щоб хлопці цілували"), солили його і ховали під подушку. Уві сні повинен був прийти хлопець, з яким дівчина мала поділитися хлібом, а отже — долею. Або з'їдали на ніч добре посолений кусень хліба. Вночі дівчину мучила спрага, і їй мав приснитися суджений, що подасть води.

Смажили млинці, один — найбільший — міцно затискали під пахвою і йшли на вулицю. Першого-ліпшого зустрічного чоловічої статі питали: "Дядьку (хлопче), як вас звати?" Той називав своє ім'я. Якщо перехожого звали Василем, то і майбутній чоловік мав бути Василь, якщо Миколою — то Микола і т. ін. Часто чоловіки й хлопці жартували, вигадуючи якісь несусвітні, досить непопулярні й рідкісні імена — Дормидонт, Павсікакій, Кацапій чи ще щось подібне, аби подражнити довірливих дівчат.

Loading...

 
 

Цікаве