WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Різдво - за народним календарем 7 січня. Як святкували і що їли з нагоди свята - Реферат

Різдво - за народним календарем 7 січня. Як святкували і що їли з нагоди свята - Реферат

Реферат на тему:

Різдво - за народним календарем 7 січня. Як святкували і що їли з нагоди свята

Різдво — велике свято, яке в Україні відзначали навіть за часів суворої атеїзації населення. Звичаїв святкування не забували: колядники прославляли Немовля Христа, по селах ходили з Вертепом (Шопкою) — театралізованою народною виставою із життя Пресвятої Богородиці Діви Марії та Святої Родини — й розповідали про легендарну подію — Різдво Спасителя.

Цей день (7 січня), як і Багата кутя (Святий вечір), відповідає уявленням народу про добробут, благополуччя, благоденство, щастя і злагоду. Хазяїн і хазяйка дому стежили не лише за тим, щоб був "повний стіл" для своєї родини, а й за моральною обстановкою в хаті: спокоєм, миром і добротою. На зимові м'ясниці скасовувалися навіть обов'язкові в інші часи одноденні пости в середу й п'ятницю.

З Різдва Христового починалися зимові м'ясниці. Усі страви, що вимагали тривалого приготування, були зроблені заздалегідь, оскільки існувала звичаєва заборона користуватися ножем, сікачем, сокирою та іншими колючими й ріжучими знаряддями. Навіть хліб цього дня ламали, а не різали. Вірили, що той, хто порушував цю заборону, ризикував порізатися чи поранитися в інший спосіб.

Також це віщувало збитки: "Щось у хазяйстві відріжеться", "Худобу доведеться прирізати" та ін.

До церкви цього дня ходили всією сім'єю, вдома залишалася тільки старша невістка — джиджулиха, чепуруха. Вона топила піч, розігрівала приготовлені напередодні страви, варила капусняк із порізаних заздалегідь м'яса й сала, посіченої капусти.

Після церковної служби вся родина й гості сідали за стіл, на якому стояли кутя, пироги, узвар та ще деякі святвечірні страви. Молилися за здравіє присутніх на трапезі, а також відсутніх родичів (як і попередньої вечері); господар згадував померлих, сподіваючись для них Царства Небесного. Ставили на стіл залишки вчорашніх страв: рибну юшку, пісний холодний борщ із квасолею, товченики, смажену рибу, квасолю. Потім подавали м'ясні страви, починаючи з м'ясного холодцю — "драглів", "гишок", "холодного", "студенцю". Після цих холодних закусок на столі з'являлися гарячі м'ясні страви: капусняк із свинячою грудниною, печеня чи душенина, верещака, смажені ковбаси, кров'янка, шинка, ковбик (кендюх, сальтисон), тушкована капуста, голубці, вареники з лівером, локшина з курятиною чи гусятиною.

Ковбасу зустрічали з особливим захватом і стежили, щоб джиджолиха подавала її просто з жару, вона мала шкварчати. Найбільше чекали цієї миті дітлахи. Щоб їм не кортіло скуштувати вже готову ковбасу ще в піст (кололи кабанів на останньому тижні Пилипівки), малечі розповідали, що ковбаса ховається на груші чи то на вербі аж до Різдва. І тільки після обідні вона плигає через комин у піч на сковороду, дітям на втіху. До ковбаси подавали квашену капусту з олією та солоні огірки.

Капусняком завершували гарячий обід. На закуску їли вчорашню кутю, нерідко заправляючи її вже свіжим коров'ячим молоком.

Ці застілля (святвечірнє та різдвяне), як і майбутнє новорічне, відрізнялися не лише чисельністю страв (що символізувало майбутній добробут), а й їхньою святковою вишуканістю та високою калорійністю.

Для урочистостей готували й десерт. Це могли бути медівники, "горішки", вергуни (вертути), маківники, сластьони, пиріжки із солодкою начинкою. Коли збиралися увечері погомоніти, забавлялися соняшниковим і гарбузовим насінням, ліщиною чи волоськими горіхами, яблучками-кислицями (дичками) з квасу, квашеними садовими яблуками, квашеними грушками-гниличками. Горіхи справжні та "горішки"-печиво їли не просто, а зі значенням: "щоб пшениця гарно родила". Відомо, що горіх в українській традиції символізує родючість, багатство, здоров'я.

Після тривалого Пилипівського посту скоромну їжу споживали обережно, не переїдаючи, бо це могло спричинити шлункові розлади. Стежили й за раціональним харчуванням дітей.

На Різдво (як на Великдень та інші великі свята) особливо ретельно дотримувалися застільного етикету. Пили мало, одну-дві чарки, пускаючи "колію" згідно з сімейною ієрархією: від господаря по колу до наймита, якщо такий був у господі. Перед Святим вечором, Різдвом, Новим роком, Хрещенням було роздолля шинкарям, бо кожен, навіть найнезаможніший господар, запасався хоч квартою горілки. Не почастувати родину на Різдво й Водохреще вважалося неможливим. Дбайливі господині до цих свят готували різноманітні наливки, а з горілки робили настоянки: перцівку, калганівку, бодянівку, кантабас та ще багато інших. Користувалися популярністю запіканки на сушині (переважно сливах), купованих духмяних спеціях (гвоздиці, кориці, кардамоні тощо), варенуха.

Не сварилися, бо це пророкувало сварки протягом усього року, навіть не говорили голосно.

Гостей приймали з пошаною, частували, припрошували, але не примушували пити. Звичаї "принуки" з'явилися в народному побуті лише у XIX столітті, а поширилися у XX столітті, в повоєнні роки. Після першої чарки гість або гостя мали право відмовлятися від наступних. Вміння господині вмовити гостя скуштувати кожної страви, щоб він не пішов голодним, високо цінувалося серед місцевої громадськості. Про негостинну хазяйку говорили: "Вміла наварити, та не вміла припросити", "Уміла подавати, та не вміла частувати". Частували й обдаровували колядників. На них чекали, сподіваючись, що добрі побажання, висловлені у піснях-віншуваннях, справдяться.

Loading...

 
 

Цікаве