WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Прапори з 1651 року - Реферат

Прапори з 1651 року - Реферат

Реферат на тему:

Прапори з 1651 року

Давні історичні зображення козацьких прапорів 1651 року — унікальна і єдина у своєму роді пам'ятка української геральдики.

Зупинімося коротко на їхній Історії, пов'язаній, зокрема, з трагічними сторінками Визвольної війни. Поразка козацького війська під Берестечком була сильним ударом для визвольних змагань українського народу. А проте, не єдиним. Важливе значення для закріплення перемог Речі Посполитої в тогорічній військовій кампанії мав успішний наступ польсько-литовських військ з Білорусії на Київ.

Гетьман Великого Князівства Литовського Я. Радзивілл вирушив на Київ з півночі, водночас із наступом польської армії на Волинь, щоб завдати козацькій республіці удару з флангу. Назустріч йому вийшов чернігівський полковник Мартин Небаба з Чернігівським і Ніжинським полками. Однак сили були занадто нерівними. У кривавій битві під Ріпками 26 червня козаки майже всі полягли. Загинув і Мартин Небаба. Табір, зброя, спорядження й прапори козаків дісталися Радзивіллові. Польсько-литовське військо після невдалої спроби здобути Чернігів посувалося на південь.

Щоб прикрити Київ, Богдан Хмельницький залишив Киівський козацький полк під командуванням Антона Ждановича. Бої розгорілися спочатку під Вишгородом, а потім на території теперішньої Оболоні. Побоюючись знищення Києва, А. Жданович вивів козаків з міста. Разом з ними відступило й багато міщан, вони спустилися Дніпром до Переяслава, Канева й Черкас. 25 липня Радзивілл увійшов до Києва. Почалися багатоденні пожежі й грабунки.

Безумовно, серед найцінніших трофеїв, що їх захопив Радзивілл під Черніговом і в Києві, були прапори козацьких частин. За традицією, захоплені клейноди потрібно було переправити до столиці Речі Посполитої, до короля. Щоб зберегти пам'ять про свій тріумф, Радзивілл наказав замалювати прапори. Саме ці зображення, зроблені писарями, донесли до нас вигляд козацьких знамен часів Визвольної війни. Вони збереглися в залишках архіву Радзивіллів, частина якого тепер знаходиться у відділі рукописів Ленінградської публічної бібліотеки. А самі прапори зникли без сліду, хоч, зазначимо, коли б пошуки українських реліквій було організовано серйозно, певна надія на успіх все-таки була б.

Архівна справа із зображеннями прапорів — це два невеликі зшитки. На кожному аркуші — по три-чотири рисунки. Цінні тут кожен штрих, кожне слово підпису. Писарі сумлінно перемалювали не лише зображення на прапорах, а й зазначили, якого кольору кожна деталь. Рисунки зберегли живе дихання тих тривожних часів. Наприклад, до деяких прапорів є підписи "У бою взято", "У таборі рано взято" тощо. Разом з прапорами в аркушах чернігівської групи подано також зображення бунчука й прапорця-значка.

Для вірогідної реконструкції прапорів важливе точне відтворення їхньої кольорової гами й схематичних малюнків, особливо складних (наприклад, польського орла, св. Георгія), Художник відновлював їх на основі узвичаєних на той час зображень цих сюжетів. Здебільшого передача кольорової гами прапорів не викликає сумнівів, бо в підписах наведено однозначні назви основних кольорів (блакитний, зелений, червоний, жовтий). Зрозуміле й значення, приміром, такого кольору, як "бурячковий".

Проте деякі кольори абсолютно точно розшифрувати й відтворити досить важко. Їх реконструйовано на основі найімовірніших припущень. Наприклад, для двох київських знамен характерний цеглистий (польське ceglasty) колір. Він ні червоний, ні жовтий (як київська цегла), бо для цих кольорів уживали загальнопоширені назви. Тому найприйнятнішим варіантом для відтворення визнано оранжевий колір. В одному випадку при аналізі колірної гами помітна помилка писаря в розташуванні барв окремих частин прапора. Тому реконструкцію проводили за логічним принципом.

Великий інтерес становить питання належності цих прапорів. Так звана група чернігівських знамен (тобто, захоплених під Черніговом і замальованих у першому зошиті), безперечно, належала козацьким підрозділам Чернігівського й Ніжинського полків. Першорядне значення серед них мав червоно-білий прапор з білим польським орлом. Оскільки він несе державну атрибутику Речі Посполитої, то, можливо, його вручив польський уряд козацтву ще до Визвольної війни, або після Зборівської угоди 1649 року. Відомий історик Ярослав Ісаєвич припускає, що цей прапор належав козакам як військовий трофей. Інший прапор, з св. Георгієм, теж один з найважливіших у цій групі, і як попередній, міг належати одному з вищеназваних полків.

Більше незрозумілого в групі київських прапорів. Неможливо з цілковитою певністю визначити, котрі з них належали козацьким формуванням, а котрі — міським загонам і організаціям (ратуші, цехам, районам міста). Загальний підпис до них — "У Києві взято" — ситуацію не прояснює. На трьох прапорах зображення старовинного герба міста— самостріла (арбалета) зі стрілою (інший варіант герба— лук у колі), його використовували міщани, що підлягали юрисдикції магістрату. Це головний аргумент належності прапорів з київським гербом саме місту. Інші прапори київської групи слугували як козакам, так і міщанам, зокрема їхнім військовим формуванням, про які, на жаль, ми знаємо дуже мало.

У численних публікаціях про українську національну символіку народилося багато доказів для обгрунтування різних поглядів на неї. Наведені ілюстрації — теж принципово важливі аргументи для дискусій з цього питання. У більшості європейських країн загальнонаціональна символіка формувалася протягом сторіч і мала два творчі начала. Перше — державне, яке виражали знаки і кольори правлячих династій. Друге — народне, йшло від символіки міських комун, сільських громад, окремих територій і міцно тримаося на споконвічних місцевих традиціях. Новітня національна символіка виростала із взаємодії цих процесів. Нерідко, як символ національного примирення, виникало сполучення династичних і народних символів. Так, білу смугу прапорові Франції надав прапор династії Бурбонів, а червону — прапор Парижа.

В Україні нормальний процес творення національної символіки проходив у часи Київської Русі й пізніше за Данила Галицького та його наступників — у Галичині. Та цей процес не завершився в межах усієї України. Пізніше, в умовах відсутності власної держави і її уособлення в правлячій династії, в Україні лишилося тільки одне джерело геральдичної творчості — народне. Очевидно, цей процес за доби української козаччини (ХVІІ-ХVІІІ ст.) міг завершитись, втілившись в один загальнонароднии символ. Однак для цього потрібні були сприятливі умови—час і самостійність, яких історія нам не дала.

Тому слід виразно усвідомлювати, що українська геральдика, зокрема козацька, була витвором народу в повному й прямому розумінні слова. У цьому — унікальність української символіки. І ця унікальність не може надто радувати через політичні причини, які її породили, однак це достеменний факт, і саме тому становить особливий інтерес.

Малюнки, колористика козацьких і міських гербів та прапорів, хоч і повторювали деякі основні сюжети та ідеї (мотиви християнства, боротьби проти мусульманства, військової звитяги), але жодних стандартів, уніфікації зображень, способів і манери виконання їх не існувало. Уподобання замовників — козаків, сотенної і полкової старшини, помножені на майстерність художників і вишивальниць, творили оригінальні сюжети й колірні сполучення. Тож українську геральдику слід вважати окремою формою української народної творчості. І дослідження її саме з цього погляду можуть дати плідні результати.

Розмаїтість, оригінальність народної символіки можна належно оцінити, порівнюючи її з пізнішими стандартами імперської (російської І австрійської) геральдики, накинутих Україні. Затиснуті в лабетах схоластичних правил, вигадані далеко від України, вони не мали ніякого стосунку до жодного народу, зате мали однакові кольори й чітку систему символів.

У козацьких прапорах політичне та ідеологічне смислове навантаження від їхньої строкатості анітрохи не хибує. Адже хай би якого кольору вони були і хоч би що на них було зображено, усе одно це — результат власного творення, власного волевиявлення, а значить символ власної влади, території, суспільного устрою. По-справжньому національною можна вважати тільки символіку, створену самим народом, а не накинуту йому іззовні. Кожен народ, консолідуючись, обирає певні, тільки йому властиві символи. За основу їм править генетична самобутність культури народу. Інакше бути не може ще й через те, що основна функція символу, атрибуту — це відрізняти одне явище від іншого, а не ототожнювати їх.

Ще один висновок, який напрошується з аналізу наведених ілюстрацій. Загальний підрахунок кольорів прапорів і речей XVII — XVIII століть не може бути основним доказом у з'ясуванні проблем сучасної національної символіки. На жаль, історичну аргументацію часто залучають у дискусію зовсім недоречно. Офіційна символіка більшості сучасних держав створена в XIX — XX століттях, і це ніскільки не заважає її повноцінному функціонуванню. Якщо вона спирається на глибокі історичні традиції, то це важливий, але не основний доказ на користь існування будь-якого сучасного символу, бо ж питання не в тому, якого кольору були жупани й шаровари в XVII столітті і чи з них скроєно теперішні прапори. Головною є ідея, закладена в символіку. Якщо ця ідея національна, ідея свободи народу, то й символіка національна.

Отож, можливі три критерії для визначення "національності" символіки. Перший — витворення її в надрах народу без поділу його на класи, регіони, віровизнання тощо. Другий — самобутність, оригінальність колірних сполучень і графіки символіки, що відрізняють один народ від іншого. Третій — наявність у ній національної ідеї.

Використаймо ці теоретичні постулати для аналізу наявних в Україні прапорів. Червоний радянський прапор прийшов до нас з-за кордону, про що знає кожен піонер. Цей символ пронизаний ідеєю безнаціональності, тотального космополітизму, вираженого у девізі "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!" За таким смисловим навантаженням він не може репрезентувати ніяку націю. Це ж саме стосується і червоно-синього гібриду, яким намагалися сполучити несполучене. Він, як і інші прапори-близнята радянських республік, несе сталінську ідею знищення націй, а не їх розвитку.

Проте прихильники червоного прапора, розуміючи слабкість своїх позицій, намагаються протягти його через "чорний хід". Вони вважають червоний прапор національним, бо він нібито походить від червоного (малинового) прапора українського козацтва. Але ж козацтво ніколи не мало єдиного прапора, про що свідчать і наведені зображення. До того ж червоний колір у козацтва часто несе сліди впливу польської державної символіки, що ми бачимо на малюнках.

Головна ж хиба аргументації "червоних" полягає у тому, що вони підміняють питання ідеології символів питанням їхньої зовнішньої схожості. Зовнішня подібність між умовно-червоним прапором козацтва і червоним радянським прапором наявна. Проте знайти їхню ідеологічну спадкоємність неможливо. Для цього конче потрібно було б довести, наприклад, що Жовтнева, а до неї Лютнева революції в Росії, а ще раніше Паризька Комуна, які піднімали червоні прапори, були спровоковані українськими козаками. Абсурд? Безперечно, але до нього доводить логіка любителів штучних конструкцій. Загалом червоний прапор не відповідає жодному критерієві національної символіки.

Розглядаючи синьо-жовтий прапор, бачимо, що саме він має всі ознаки українського національного символу. Він зародився в надрах українського народу, без будь-яких сторонніх впливів; лише цей прапор відрізняє наш народ від інших народів світу, може правити за атрибут його самобутності, і нарешті, останнє. Саме під жовто-блакитними кольорами остаточно визріла ідея незалежності українського народу, під ними народ зробив спробу здійснити її. На сьогоднішній день відокремити ідею свободи України від жовто-блакитного прапора вже неможливо! На це мусить зважати кожен, хто має себе за серйозного політика.

Подані зображення козацьких прапорів відомі дослідникам давно. Уперше цей матеріал опрацював і ввів у науковий обіг Я. Ісаєвич1. Посилання на ці документи, графічне зображення прапорів останнім часом неодноразово траплялися в окремих публікаціях. Однак широкому загалу вони все ж таки маловідомі. Хвилює те, що вперше з середини XVII століття ці прапори відтворюються в кольорі, повертаються на рідну землю в усій своїй красі, нехай поки що лише намальованими. Сьогодні вони можуть зійти зі сторінок журналу й знов замайоріти над славними колись козацькими містами.

Loading...

 
 

Цікаве