WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Організація козацького війська - Реферат

Організація козацького війська - Реферат

При гетьмані помічні функції мала військова або Генеральна старшина, до якої належали генеральні — обозний судді, підскарбій, писар, осавули, хоружий і бунчучний.

Генеральний обозний, як указує назва, мав передусім нагляд над військовим обозом. До нього, мабуть, належало й уставляти оборонний табор підчас воєнного походу. Генеральний обозний заправляв також військовою артилерією, особливо ж тою, що була при гетьмані. Йому підлягали теж полкові обозні з полковою артилерією. Генеральний обозний мав перше місце по гетьмані; у неприяві гетьмана головував на раді старшини, в поході бував наказним гетьманом. За Б. Хмельницького генеральний обозний Чернята списував козаків у реєстр.

Генеральні судді числом два, проводили в найвищому, генеральному суді.Генеральний підскарб і й кермував державним скарбом. Генеральний писар був канцлером козацької держави, вів найважніші внутрішні й закордонні справи, кермував Генеральною військовою канцелярією.

Генеральні осавули, числом два, мали передусім військові функції: обіймали командування над окремими частинами української армії підчас походу, переводили перегляд війська, мали провід над охотничими полками. На генеральній раді, як уже було згадано, стежили за ходом нарад та розвідувалися, яка думка у приявних. На гетьманському дворі осавули в імени гетьмана витали чужосторонніх послів.

Генеральний хорунжий (рідше "хорунжий") доглядав військові корогви та мав провід над відділом надвірного гетьманського війська.

Генеральний бунчучний або бунчужний носив перед гетьманом бунчук і товаришів гетьманові підчас походу. Під його проводом стояли бунчукові товариші.

У полку була полкова старшина: полковник, полкові — обозний, осавули, хоружий, суддя та належні до них нижчі урядовці.

Полковник мав подвійну функцію: адміністраційну й військову. Він стояв на чолі території полку, мав під своєю рукою всі уряди, виконував гетьманські доручення, мав нагляд над фінансами, вів суд, одне слово — сполучував у свойому уряді всі адміністраційні справи своєї округи. З військового погляду він був полководцем і організатором полку, дбав про добрий стан війська, його боєздатність і дисципліну, старався за воєнні засоби, доглядав фортифікацій, а в часі війни вів полк у похід і командував ним. Полковника заступав наказний полковник, з полкової Старшини, або зі знатних козаків.

Полковий обозний управляв полковим обозом і артилерією, а в неприяві полковника командував полком. При ньому були: полковий артилєрійний осавул, полковий артилєрійний писар, хоружий полкової артилерії та отамани.

Два полкові осавули доглядали ладу й дисципліни в полку, мали деякі поліційні обовязки, опікувалися полковою музикою. Осавула заступав підосавулій.

Полковий хоружий мав під своїм доглядом полковий прапор. Деколи бувало двох полкових хоружих, один із них доглядав полкової "корогви", другий — малого прапору, т. зв. значка. Під водом хоружого стояли значкові товариші.

Полковий суддя вів полковий суд, мав свою канцелярію і урядовців.

Полковий писар вів полкове діловодство.

Сотенні уряди були: сотник, сотенний осавул, хоружий і писар, їх функції в сотні були анальоґічні до функцій полкової старшини в полку.

Над частиною сотні, куренем, командував курінний отаман. Коли він мав іще й адміністраційну владу у своїм городі чи місті, тоді його звали городовим отаманом. По селах бували сільські отамани.

На Січі старшим над цілим військом був кошовий отаман, а при ньому старшинські уряди мали суддя, осавул, писар. Над відділом війська з паланки стояв полковник, осавул і писар.

Вибори старшини. Характеристичною ознакою козацької демократії було те, що військова старшина була виборна: вибирала її козацька рада. Рада могла таксамо й відібрати кожний уряд; старшина виконувала свої обов'язки "до військової ласки", тобто поки дозволяло на це військо.

Гетьмана вибирала генеральна рада. Вибори відбувалися особливо врочисто. Коли рада вже зібралася, посередині радного кола, де стояла старшина, клали "клейноти", відзнаки гетьманської влади, - булаву і бунчук. Був давній звичай, що гетьман, що уступав, клав булаву просто на землю, наче на знак, що гетьманська влада повинна коритися перед військом аж до землі. У пізніших часах клейноти клали на стіл, укритий роскішним килимом. Старшина ставила кандидатури, починалася нарада, осавули обходили військо, питаючись, за кого козаки стоять. Вибір відбувався не голосуванням, а криком, нераз доходило й до борні. Самовидець описує такий вибір на Чорній раді під Ніженем 1663. р.: "3араз крик зчинився, з обох сторін за гетьманство, — одні кричать: "Брюховецького на гетьмана!", а другі кричать: "Сомка на гетьмана!"... а далі взяли; між собою битися". Пізніше, в XVIII. в., кандидатура на гетьмана була вже між старшиною умовлена заздалегідь, і вибори проходили спокійно. За давнім звичаєм козаки проявляли свою згоду так, що кидали вгору шапки. Навіть іще при виборі Апостола "шапками на нього махали". Вибраного гетьмана ставили на стіл посеред ради, щоб усе військо його бачило. Але найважніша була та хвилина, коли нововибраному вручали до рук булаву й укривали його бунчуком і корогвою, — це було символічне, передання влади.

Генеральну старшину обирала деколи генеральна рада, але частіше — рада старшини. Величко у свойому Літописі описує, як це 1700. р. Василь Кочубей зрікався уряду генерального писаря: "здав із себе той уряд писарський, поклавши публично перед гетьманом, на очах усієї старшини, в гетьманській столовій кімнаті, печать військову, подякував гетьманові і всій старшині". Старшина приняла відмову до відома, але поклала собі відзначити Кочубея иншим урядом: "По його від'їзді з гетьманського дому, полковники і вся старшина врадили, що не бути йому нараз без уряду, й постановили передати йому уряд генерального судді. До цього й гетьман легко прихилився й наказав пошукати в скарбівниці ліску суддівську, чорну, гебанову, просто у срібло оправлену; другого, чи третього дня, коли полковники і вся старшина перед службою божою до гетьмана на Гончарівку з'їхалися, і Кочубей теж туди прибув, тоді несподівано дістав суддівський уряд від гетьмана і всієї старшини".

Полковника вибирала полкова рада. Так 1658. р. миргородський полковник Довгаль писав про свій вибір: "сотники й отамани і вся чернь миргородського полку подали мені шестопер, корогву, бубни, всі клейноти — і старшинство в полку миргородському мені вручили". На подібний спосіб полкова рада вибирала й иншу полкову старшину, а сотенна рада вибирала своїх старшин.

Але принцип виборносте не все зберігали у повній чистоті.

Гетьмани нераз старалися зміцнити свою владу, занехували вибори й просто усували полковників, а на їх місце назначали нових. Перший Богдан Хмельницький дійшов до такого авторитету, що назначував полковників, яких сам хотів, не скликаючи на вибори ради. Пізніше наслідували його в цьому Петро Дорошенко, Многогрішний, Самойлович. Це й було в інтересі суцільносте війська, щоб нижчі військові ранґи були безпосередньо залежні від вищих і щоб старшина все могла усунути з уряду невідповідних людей.

Назначеному полковникові врочисто вручали відзнаки його уряду. Полк збирався на просторому майдані з усіма полковими й сотенними прапорами. Приїздив гетьманський делегат із новим полковником, їх витали хлібом-сіллю, грала полкова музика, похилялися прапори. Делегат повідомляв про назначения, полковий писар відчитував гетьманський універсал. Потім делегат вручав полковникові пірнач, полкову корогву і значок та літаври; старшини укривали свого коменданта шапками.

На Запорожжі найдовше зберігалися різні старовинні звичаї, яких допильновувала при виборах старшина. Так наприкінці обов'язок обраного був — двічі відмовлятися від уряду й аж за третім разом приймати вибір. Старі січові діди сипали на голову кошового пісок і обмазували його болотом, на те, щоб не забував про своє низьке походження й не вивищувався понад товариство.

Військові ранґи. Військові ступні, чи ранґи були спершу невпорядковані: раз мав вище значіння один уряд, то знову — инший. Що воно так було, на це вказує висота платень старшин в різних часах. Найстарший виказ зберігся з 1601. р. Тоді гетьман діставав 120 чи 200 поль. злотих, обозний і полковники по 30, осавули по 25, сотники по 15, пушкар 12, писар 10, десятник 9, хоружий і музика по 8, рядові козаки по 7, фірмани по 3 злоті.

Loading...

 
 

Цікаве