WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Організація козацького війська - Реферат

Організація козацького війська - Реферат

Реферат на тему:

Організація козацького війська

Запорозьке військо. Ідея окремого самостійного козацького війська зродилася на Запорожжі. Там, далеко поза межами людських осель, серед степів і диких піль, на недоступних Дніпрових островах добичники і вояки з України зорганізувалися у вільне, незалежне військо. Там повстав своєрідний козацький побут, витворилися нові способи воювання, повстала козацька ідеольоґія й козацькі змагання. Цим окремим, оригінальним життям козаччини жив поверх трьох століть.

З Запорожжя поширилася також назва козаччини — запорозьке військо. Цього імени козаки вживали у всіх своїх внутрішніх і зовнішніх виступах, таксамо у XVI. в., як при VIII. в.. Вже перші козацькі гетьмани в 1590-их роках уживали цеї назви: "Хведір Полоус, гетьман війська запорозького", Григорій Лобода, старший над військом запорозькими, "Ігнат Вавич, гетьман, з усім військом запорозькими і ин. Таке саме стрічаємо всюди в урядових актах Гетьманщини: "Богдан Хмельницький, гетьман, з військом запорозьким, "Іван Мазепа з військом його царського величества запорозьким", — аж до останнього гетьмана Кирила Розумовського. Та сама назва є на всіх печатях козацького війська.

Від другої половини XVII в., як Гетьманщина і Запорожжя почали творити окремі територїяльні і військові організації, заведено також деякі різниці в титулятурі. А саме військо на Гетьманщині уживає назви малоросійського запорозького війська, бо офіціяльна назва Гетьманщини, заведена російським урядом, була "Мала Росія".

Ця назва не була популярна між народом; замість неї залюбки звали Гетьманщину Україною і військо україно-козацьким, або українським; але в урядових документах цю народню назву стрічаємо дуже рідко. Тоді, на ознаку війська, що перебувало на Запорожжі, на Січі, прийнялася назва запорозького низового війська, бо Низом називали землі, положені над долішнім Дніпром.Деколи запорозькі писарі, що любувалися у красномовних висловах, звали своє військо "славним низовим товариством", або поширювали титул на такий штиб: "військо запорозьке низове, Дніпрове, кошове й те, що пробуває на лугах, на полях, паланках й у всіх урочищах Дніпрових і польових", - але це були тільки стилістичні доповнення основної назви. Суцільність козаччини спиралася на тому, що козаки були не тільки військом, але й суспільною верствою, зі своїми соціяльними . Всі козацькі права й привілеї були відомі під назвою вольностей запорозького війська. За ці вольности, "кров'ю добуті предками нашими", "належні лицарським людям", "надані князями польськими й королями", козаччина вела вперту боротьбу ввесь той час, як була під польською владою. Ці домагання зводилися до таких пунктів: вільно вибирати військову старшину; мати власний незалежний суд; не платити ніяких податків; проживати в усіх державних і приватних землях; користуватися безплатним утриманням підчас походів і постоїв війська; вести лови й риболовство на Низу; виробляти пиво й горілку без державних оплат; свобідно дідичити "відумерщину", тобто спадщину по померших козаках; ходити в походи "на полі й на морі"; найматися на службу чужоземним володарям. За ці "вольності" козаки вели вперту боротьбу з Польщею і в цих змаганнях розвинулося козацьке братерство й солідарність, витворились спільні ідеольоґічні основи запорозького війська. Повстання з 1648. р. дало козаччині широкі простори Наддніпрянщини, аж по "лінію" на Случі. На цій території зорганізувалася держава, яка цілком забезпечувала всі "вольності" козацького стану. Пізніше витворилася старшинська аристократія, що почала використовувати козацькі вольности виключно для себе, а козацька "чернь" попала в залежність від неї. Але навіть і тоді запорозьке військо у своїх виступах назверх, особливо супроти Московщини, виходить як одноцільна, солідарна організація.

Козацька рада. Козаччина витворила в себе своєрідний демократичний устрій: всі важливі організаційні й політичні справи вирішувало все військо, зібране на раду. Козацька загальна рада мала різні назви: військова рада, Генеральна, повна ("зуполна"), чорна або чернецька. Всі ці назви означали більш-менш те саме, а власне, що право участи в раді мають усі козаки, таксамо старшина, як і "чернь", тобто рядове військо. На раду з'являлися всі козаки, що тільки мали охоту чи змогу прийти на місце зборів. Так наприклад, у славній ніженській раді 1663. р. мало бути 40.000 учасників. Розуміється, що тоді на раді мали перевагу козаки з тих полків, де рада відбувалася. Виговський думав перевести реформу, дати рівне представництво всім полкам і наказав, щоб на раду з'являлися тільки старшина і по 10 козаків із кожного полку. Але ця спроба репрезентаційної системи не повелася і козаки вважали це за нарушения своїх прав.

У перших часах військова рада відбувалася там, де було зібране військо, на Запорожжі, або в "полі", підчас походу. На "волости" улюблене місце зборів було над річкою Росавою, особливо над Масловим Ставом, в околиці Корсуня, а на Лівобережжі — в Переяславі. Раду скликували в міру потреби, найчастіше навесну або восени. На Січі в XVIII. в. був звичай збирати раду на Новий Рік, на Великдень і на Покрову. Раду скликав гетьман, а як гетьмана не було, старшина, на Січі — кошовий. Були також у полках ради полкові, по сотнях сотенні, а на Запорожжі куренні й паланкові — для місцевих потреб різних відділів війська, чи округ.

Рада відбувалася за давніми військовими звичаями. На раду скликали, б'ючи в бубни, чи літаври. На Січі перший знак давав пушкар, стріляюча з найбільшої пушки. Тоді довбуш ізо свого куреня виносив палочки до літаврів, ішов до церкви, забирав звідтіля літаври, ставив на їх майдані й бив спершу дрібненько один раз. На це гасло виходив військовий осавул, виносив з церкви корогву і ставив її на майдані. Тоді вже довбуш бив далі в бубни і на майдані збиралося військо, полками чи куренями. На Січі був у XVI. в. звичай, що неохочих до ради силою зганяли на майдан. Пізніше нераз гетьмани давали наказ являтися на раду "під горлом", тобто під загрозою смерти... Військо уставлялося у велике коло або півколо, відповідно до місця. Накінець приходив гетьман зі старшиною (або кошовий на Січі), з відзнаками влади в руках, з відкритими головами на знак пошани для війська,, а довбуші віддавали їм честь, бючи в літаври.

На раді проводив гетьман (чи кошовий), а допомагала йому старшина. Особливу важливу ролю мали осавули, що були посередниками між старшиною й радою. Вони обходили "коло" козаків, вияснювали справу й питалися їх, які їх погляди. Деколи старшина добирала собі визначніших козаків і спільно з ними обговорювали спірні питання. Формального голосування на раді не було. Козаки виявляли свою раду "гучком", голосними окликами, кидаючи шапки догори. Перемагала сторона, що мала безсумнівну більшість. Коли партії були рівні, то нераз доходило й до гострої боротьби, просто на шаблі.

Військова рада мала широкі права. Вона вирішувала напрямні державної політики, укладала умови, з иншими державами, вибирала й скидала гетьмана й старшину, давала згоду на воєнні походи, рішала про те, які військові формації творити, деколи виконувала теж військове судівництво. Це був найвищий законодатний й організаційний орґан, йому мусіли коритися всі инші установи запорозького війська.

Аж під кінець XVII. в., коли на Гетьманщині добилася вирішального впливу старшина, генеральна рада втратила значіння, її скликали рідко, для полагоди найважніших справ, головно для вибору гетьмана, чи щоб затвердити договорні "статті" з Московщиною. Всі инші справи вирішала рада старшини, до якої належала генеральна старшина, полковники, деколи ще й представники полкової й сотенної старшини. Ця рада збиралася в XVII. в. двічі., на Різдво або на Водохрещі та на Великдень, в XVIII в. неперіодично. Ця рада, між иншими справами, укладала також пляни воєнних походів, — час походу, число війська, співпраці різних частин,— а також рішала про утримання деяких формацій, про будову фортець і ин. Отже рада старшини мала деколи характер воєнної ради.

Військова старшина. Командування над військом виконувала військова старшина різних ступнів. Головні козацькі уряди витворилися вже під кінець XVI. в., як тільки козаччина зорганізувалася в постійне військо. Пізніше загальна схема тільки ще поширювалася та розросталася в подробицях.

На чолі війська стояв гетьман. Він був головою й представником держави, мав повну адміністраційну владу, широку участь у законодавстві й судівництві, — але передусім він був найвищий полководець і організатор війська. Підчас війни його влада над військом була необмежена, він орудував усіма військовими силами й непослушних мав право карати на горло. В організаційних справах гетьман мусів рахуватися з думкою ради старшини, в основних державних питаннях — також із генеральною радою, якій завдячував свій уряд. Підчас походу гетьмана міг заступити наказний гетьман, звичайно хтось із Генеральної старшини або полковників.

Loading...

 
 

Цікаве