WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Новий Рік - за народним календарем 13 січня. Як святкували і що їли з нагоди свята - Реферат

Новий Рік - за народним календарем 13 січня. Як святкували і що їли з нагоди свята - Реферат

Знаходили на дорозі лозину й "міряли" її, беручись рукою по черзі. Чия рука виявлялася останньою, та дівчина першою мала вийти заміж. Траплялося, що комусь взагалі не вистачало довжини тички, бо та була надто короткою. Це ставало приводом для глибокого суму, бо тоді надія на заміжжя цього року була марною.

Коли сідали вечеряти на Щедрий вечір, дівчина нишком відламувала від книша вершечок або про сто окраєць і затикала його собі за пояс. Лягаючи спати, клала за пазуху, вірячи, що присниться суджений.

А якщо дівчині дуже кортіло саме за певного з хлопців вийти заміж цього року, то вона пекла малесенького книшика і протягом усього Нового року носила його за пазухою, а потім з'їдала.

МАЛАНКА

"Маланка" поводилася так, як, за народною мораллю, не личило порядній дівчині: чіплялася й залицялася до хлопців, бешкетувала, трималася фамільярно зі старшими людьми та господарями хати. Вона грала роль незграби: через усе перечіпалася, скидала на долівку посуд і постіль, розливала воду, а потім бралася "підмазувати" нею долівку чи піч, робила безлад у хаті. У цих іграх і піснях виразно простежуються як аграрні, так і любовні мотиви.

Чи не найдавнішими новорічними масками в українців були Коза, Ведмідь, Кінь, Дід і Баба. Рядилися також у Цигана й Циганку, Чорта, Лікаря, Солдата й Генерала та інших. Окрім того, в кожній місцевості винаходили суто своїх персонажів, характерних для даного населеного пункту: місцевого дурника чи шинкаря, скнару чи п'яницю тощо.

КОЗА

На Козу перебирався дотепний, винахідливий хлопець, високий на зріст і жвавий. За одяг брали кожух навиворіт, голову теж обмотували якимось овечим хутром, поверх чіпляли дерев'яну чи картонну голову кози з рогами й бородою із клоччя. За нижню козину щелепу прив'язували мотузку, щоб можна було смикати, створюючи ефект "розмови". Норовлива Коза не слухалася свого пастуха Діда, прагнучи зробити якусь шкоду: перекинути сільницю чи порожні горщики, розлити воду, звалити кочерги й рогачі тощо. Обов'язковим для Кози було її символічне "вмирання" і "оживання", задля чого кликали Лікаря й інших персонажів. Кожен мав імпровізувати:

А міхоноша бери дудочку,

Дуй козі в жилу –

Будь, Козо, жива...

Щод сьому господину і коровки були

І неврочливії, і молочливії

І овес-самосій, і ячмінь-колосій,

І пшениця-сочевиця

І горох - у коморі торох

У цих ритуалах втілено стародавні уявлення про коловорот у природі: вмирання, засинання її восени та воскресіння навесні. Обрядові дії з Козою відбувалися саме на Новий рік, у період зимового сонцестояння, коли природа поверталася до нового сонця і починала оживати, і це свідчить, що такі аналогії були небезпідставними. Коза начебто будила сили природи, спрямовуючи їх на новий урожай.

Де Коза туп-туп,

Там жита сім куп,

Де Коза рогом,

Там жито стогом,

Де Коза хвостом,Там жито кутом!

Присутність Кози на подвір'ї на Новий рік вважалася добрим знаком, тому господарі охоче приймали ватаги і щедро їх обдаровували. Прощаючись, щедрувальники співали:

Хазяїн іде,

"Пожиток несе.

Перший пожиток —

Мірочка гречки,

Мірочка гречки

Из варенички.

Другий пожиток –

Мірочка жита,

Мірочка жита,

Щоб коза сита.

Третій пожиток —

Решето вівса,

"Решето вівса,

Зверху ковбаса,

Зверху ковбаса,

Та й щедрівочка вся!

За ці щедрівки

Кварта горілки,

А по цій мові

Будьте здорові!

Дай Боже, гуляти,

Щоб того року діждати!

Щедрування не зводилося до маланкування чи водіння Кози. Ходили й неряджені гурти дівчат чи хлопців, а особливо дітей, які співали щедрівки на честь господаря, господині, їхніх дітей. Якщо в родині були дівчата, що вже дівували, для них окремо співали пісні з виразними шлюбними мотивами.

До Нового року протягом кількох тижнів усі ватаги збиралися на співи, щоб підготуватися до щедрування. Виготовляли чи ремонтували маски, проводили репетиції.

Щедрувальників не відпускали з порожніми руками. Молодшим давали млинці, горіхи, "горішки", цукерки, пряники, а родичі могли подарувати дітям і дрібну монетку. Старших пригощали паляницями, книшами, калачами, млинцями й варениками, салом, часом ковбасою. Нерідко платили за виставу по кілька копійок. На ці гроші хлопці купували горілку й настоянку для заключної вечірки.

Вечеряли всією родиною, включаючи дорослих синів з невістками й дітьми, які вже жили окремо. На столі було чимало скоромних страв, недарма цей вечір називали Щедрим. їли борщ із м'ясом або локшину з курятиною чи гусятиною, печеню із свинини до каші, свіжі паляниці, книші, пампушки і млинці (гречані, пшеничні, пшоняні) до гарячих шкварок, вареники з потрухами або з сиром, кров'янку, ковбик, ковбасу, драглі, смажену з цибулею печінку, пиріжки та інше. До м'ясного подавали багато квашеної капусти і яблук, солоних огірків, хрону.

Можна було пити горілку, настоянки, наливки, хмільний мед. Розмовляли, жартували, співали й веселилися — не так, як на статечний Святвечір. Сипали приказками та примовками: "Варенички, Божі хваленички, за що такі муки терпіли? Сиром вас начиняли, у чавуні ви кипіли, маслом вам очі заливали, щоб ми вас усі поїли!"; "Так би й їв увесь вік сало й ковбасу, а салом би й закусюваві". Пили по колу один за одним, починаючи від господаря, і не більше, ніж три чарки. При цьому бажали здоров'я кожному присутньому, згадували відсутніх, виголошували жартівливі примовки: "Кожному старцю — по чарці", "Горілка — не дівка, а здоров'ю злодійка!", "Поставивши тарілки — по чарці горілки, поклавши ложки — напиймося трошки", "Перший келишок, як по льоду, другий — як по меду, а за третій не питай, лиш мерщій наливай!", "Здоровенькі будьмо і себе не гудьмо!", "Пиймо, браття, тут, на тім світі не дадуть".

Оскільки збиралися переважно свої, не вважалося за гріх попросити у хазяйки ще випивки. Робили це не прямо, а через приказки: "Надіявся дід на мед, та й води не дали"; "Було на тарілку, та не було горілки"; "Що ж то за хазяїн, що ж то за Хома — випили по чарці, та й нема?"; "БогТройцю любить, а четверта Богородиця, а п'ятий Спас"; "І чарчина нова, та горілки нема".

Вечеряли рано, щоб потім прийняти щедрувальників. А вже після цього на селі панувала тиша — до ранку, до появи посівальників, бо вважалося, що Новий рік слід зустрічати уві сні. Хто не спить опівночі, того засуджували як вельми грішну людину. Під Новий рік і під Різдво ночували тільки вдома: "Боже спаси, десь ночувати в людях, бо так цілий рік і будеш блукати світом".

ПОСІВАННЯ

Вранці на Василя хлопчики молодше 12 років вставали вдосвіта, щоб привітати своїх близьких. Набирали в рукавицю зерен жита, пшениці, гречки, ячменю, вівса, гороху, засівали спершу своє помешкання, а потім вирушали до родичів і сусідів: заходили до хати (спитавши дозволу в хазяїна) і розсівали зерно на чотири сторони світу, примовляючи: "Сію-вію-повіваю, на щастя, на здоров'я, на нове літо, на новий рік, щоб було ліпше, як торік! Роди, Боже, жито-пшеницю, жито-пшеницю, всяку пашницю! Сію на Вас жито, щоб було Вам добре жити! Сію пшеницю яру, щоб жили Ви завжди в парі! Сію гречку, аби не було суперечки! Сію на Вас овес, щоб був здоровий рід Ваш увесь! Будьте здорові, з Новим роком!"

Коли вітали щойно одружену і ще бездітну пару, то після слів "жито-пшеницю, всяку пашницю" додавали напівжартома: "А в запічку дітей копицю!".

На Поліссі й Волині до посіваль-них зерен брали ще й лляні. Закінчували привітання словами: "А льон щоб отакий виріс!" — і підкидали до стелі жменю зерна, показуючи, якої висоти має вирости льон у новому році.

На Середній Наддніпрянщині "сіяли" із зерням коноплі, примовляючи: "...щоб вродило краще, як торік: жито, пшениця, всяка пашниця, а коноплі під стелю на велику куделю! Будьте здорові, з Новим роком і святим Василем!"

На Полтавщині й Слобожанщині, а подекуди й на Півдні України першого посівальника хазяйки затримували і просили сісти на лаві чи на порозі, "щоб кури, гуси та качки сідали", а коли в хаті були дівчата, то "щоб старости сідали".

Одержавши по млинцю, пиріжку або прянику, а іноді й по копійці, діти ласували лагоминками.

Зерно від посівальників ретельно збирали, змітаючи не до порога, а до печі — щоб збіжжя велося. Хазяйка зав'язувала його у вузлик і зберігала. Коли хворіла птиця чи худоба, це зерно підсипалося до корму як ліки. Дівчата намагалися зловити зерня від посівання на льоту. Коли засівання закінчувалося, зернини лічили: якщо їх кількість була парною, дівчатам судилося скоро вийти заміж.

Після посівання сідали снідати, їли локшину із свининою чи потрухами, вареники з печінкою, печеню до каші, ковбасу, кров'янку, ковбик, драглі та ін.

Loading...

 
 

Цікаве