WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Новий Рік - за народним календарем 13 січня. Як святкували і що їли з нагоди свята - Реферат

Новий Рік - за народним календарем 13 січня. Як святкували і що їли з нагоди свята - Реферат

Реферат на тему:

Новий Рік - за народним календарем 13 січня. Як святкували і що їли з нагоди свята

Новий рік (Маланки, Меланки, святої Мелани, Щедрий вечір, 13 січня) — одне з найпопулярніших в українців (як і в інших слов'ян та у більшості народів світу) світське свято, на якому майже не позначився релігійний християнський вплив, за винятком, пристосування до передодня Нового року дня святої Маланки, а до першого новорічного — дня святого Василя (14 січня).

Три великих свята припадали на період зимового сонцестояння і здавна відзначалися дуже пишно. Навіть у давнину, коли датами початку року вважалися березень чи вересень, їх пристосовували до сонячного календаря. Тоді це були дні, близькі до весняного чи осіннього рівнодення, початку аграрного року або завершення збирання врожаю. Ще з тих часів залишилося багато звичаїв і обрядів, що несли в собі глибокий символічний зміст: закликання всіх сил природи на допомогу хліборобу в боротьбі за врожай, а значить, за благоденство, добробут, щастя в родині: У відомій колядці співали:

А що перший празник

Святеє Рождество,

Радуйся, ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

А що другий празник

Святого Василя,

Радуйся...

А що третій празник

Святе Водохреще

Радуйся...

До наших днів збереглися звичаї, які містять рештки магічних вірувань давніх слов'ян. Вважають: як почнеш рік, так він і минатиме. Тому до зустрічі Нового року завжди прагнули припасти якомога більше продуктів, щоб святковий стіл був особливо щедрий. В Україні переддень Нового року й називали Щедрим вечором, вітальників, що ходили з поздоровленнями, — щедрувальниками, а віншувальні пісні — щедрівками.

Магія першого дня, магія початку яскраво проявлялася у наступному новорічному звичаї. Господиня готувала багато страв для своєї родини, для щедрувальників і посівальників. Передусім — це хліб, паляниці, книші, калачі, пироги зі скоромною начинкою. Запалювали лампадку перед образами, обкурювали ладаном хату. Стіл застеляли свіжою скатертиною, ставили велику миску, повну калачів, паляниць, книшів, пирогів. Усі сідали за стіл. На чільному місці — на покуті, під образами — сідав хазяїн дому. Він нахиляв голову, ховаючись від дітей за мискою з пирогами. Діти повинні були підтримати гру, вони питали, начебто не бачачи його за печивом:

— А де ж це наш батько?

— Хіба ж ви мене не бачите? — у свою чергу питав той.

— Ні, тату, не бачимо! — вели далі діти.

— Так дай же Бог, щоб і на той рік ви мене не побачили за пирогами, книшами, паляницями й калачами! — закінчував хазяїн. Цей діалог недвозначно розкриває символіку "першого дня" року.

Зазвичай кутю в Україні варили на Святвечір і на Голодну кутю (переддень Водохреща). Але у деяких районах (північна Полтавщина, Чернігівщина, подекуди Волинь) цю страву готували й на Новий рік — з ячменю, приправляючи маком, горіхами, ситою й узваром, а часом і з пшоном, гречкою, пшеницею. Це робило її дуже схожою на давньогрецьку панспермію (див. "Святвечір") як за складом, так і за символікою.

На Гуцульщині, де кутю, як правило, не варили, перед Новим роком ґаздиня пекла спеціальні хліби, біліші від повсякденних, і називалися вони "Василями". Коли вся родина лягала спати (а новорічну ніч зустрічали уві сні), господиня брала "василя", вбиралася у кожуха, на голову поверх хустки чіпляла чоловічу шапку і йшла з коновкою (дерев'яною посудиною для води чи молока) по воду. Не доходячи кілька метрів до струмка чи іншого потоку, вона пускала "василя" котитися до води. Якщо хлібець не докочувався, вона знову пускала його, вже з того місця, де він упав. Добре, якщо хліб падав у воду ще до третього пускання. Якщо ж із трьох спроб "василь" до води не потрапляв, то це віщувало якесь лихо у наступному році. Однак ґаздиня брала його в руки і все ж занурювала у воду. Занурюючи й пускаючи хліб, вона примовляла стиха:

— Не я ся кочу, хліб ся котить, не хліб ся купає, я ся купаю у здоров'ї!

Потім набирала води в коновку, зверху клала хліб і несла додому. Набираючи воду, жінка знову примовляла:

— Не воду беру, але мід та вино на щастя, на здоров'я всій родині!

У хаті вона роззувалася, пильнуючи, щоб не збудити нікого з домашніх, і, вийнявши "василя" з води, тихенько торкалася ним чола всіх своїх дітей, щоб вони були такі здорові, багаті й величні, як святий хліб "василь" та вода.

Деякі господині від Святвечора до Василя не виносили сміття з хати, щоб разом з ним не винести й багатство. Складали його в сінях у якесь відро, а на Василя спалювали у садку. При цьому брали трохи сміття на лопату й обкурювали димом дерева для кращої родючості. Діти охоче грілися коло багаття, а потім стрибали через вогонь, який відігравав очищувальну й оберегову роль.

Щоб не зубожіти в наступному році, заборонялося ходити до когось за позичкою. В жодному разі не позичали нічого жінки, бо вони могли "забрати достаток із господарства, де брали позичку". Якщо вже була конечна потреба щось попросити, то посилали малого хлопця.

Магією першого дня пояснюється й ритуал залякування садових дерев. Якщо яблуня, груша, слива чи інше дерево не родило протягом кількох років, господар брав сокиру, постукував обухом по стовбуру і тричі промовляв: "Уродиш — не зрубаю, а не вродиш — зрубаю!". Дерево, злякавшись, повинно було влітку рясно вродити. Бувало, що просто підходили до дерева і просили: "Роди, Боже, так рясно, як на небі зорі, і так красно, як у небі ясно!"

Якщо ж усі дерева були родючі, тоді хазяїн просто брав солом'яні перевесла і перев'язував ними стовбури, щоб гусінь не чіплялася. Солому не знімали до весни, і вона справді захищала дерева від плодожерки.

Господар брав під пахву дідуха, який стояв на покуті протягом свят — від Святвечора до Водохреща, тричі обходив з ним усе обійстя, навідувався у всі господарські будівлі: до хліва і стайні, клуні й комори тощо. Це, за народними уявленнями, мало сприяти наступному врожаєві, добрій плодючості птиці й худоби та прибутку в господарстві.

Щоб позбутися на наступний рік бур'янів, рослинних хвороб, гусені, медведки, хробаків тощо, тричі оббігали навколо клуні чи току, садка. Бігти слід було босоніж, тому це охоче, зі сміхом, робили хлопчики-підлітки, після чого вилазили грітися на піч.

На Щедрий вечір пильні господарі уважно спостерігали за вітром, хмарами, інеєм, снігом. Якщо хмари несло вітром зі сходу чи півночі, чекали врожаю на озимину, а як навпаки, то більш імовірним був урожай на ярину.

Заздалегідь виносили на подвір'я необмолочені колосся всякого збіжжя: жита й вівса, пшениці й проса, гречки і ячменю.Розкладали по різних кутках. На Василя (14 січня) виходили дивитися: на яке колосся впав іній, на ту культуру слід чекати врожаю.

Якщо на Новий рік було сніжно, сподівалися врожайного літа, а як сухо й морозно, то бояпися неврожаю. І взагалі — ясний вечір і зоряне небо напередодні Нового року передвіщали безпеку, добробут і здоров'я в наступному, а завірюха чи дощ і хмарне небо — неврожай і недолю.

Ранком скидали зі столу солому, яку клали під скатертину ще на Святвечір, змітали її докупи, брали руками, виносили і палили перед порогом хати чи хліва. Переступивши через вогонь, вірили, що рік буде щасливим. Переводили й волів через вогонь, щоб були здорові й дужі. Те, що не згоріло, разом із попелом кидали свиням, щоб добре плодилися.

На Маланки дівчата ворожили на долю, як і на Андрія. Пекли пампушки, що їх мав би їсти голодний собака. Дівчина, яка хотіла знати, чи судилося їй вийти заміж за вподобаного хлопця, брала два окрайчики хліба, пускала їх на воду і стежила, як вони кружляють. Якщо шматочки притулялись один до одного, дівчина вірила, що буде разом із коханим; а як окрайці розходились, то й шлюбу не слід було чекати.

Одна з дівчат клала на стіл три книші, під один з яких (щоб ніхто не піддивлявся!) сипала жито, під другий ховала стрічку, а під третій — вуглину з печі. Дівчата по черзі піднімали книша й дивилися, що їм випало. Якщо під книшем було жито, це пророкувало багатого жениха, якщо стрічка — швидке заміжжя. Коли ж з-під книша дівчина витягала вуглину, це віщувало щось недобре: залишиться в дівках, матиме лиху подружню долю, може навіть померти.

Виходили на подвір'я і перекидали через хату чобіт. Потім бігли дивитися: куди він указував носком, з того краю села дівчина мала чекати старостів. Часто хлопці, знаючи це ворожіння, ховалися поблизу і підбирали перекинутий чобіт. Дівчата шукали "злодія", який потім за невеликий викуп повертав заховане. Це надавало ворожінню жартівливого характеру.

Лічили кілки на тину довкола подвір'я, примовляючи: "Удівець — молодець". На якому слові закінчувався останній кілок, така була доля дівчини. Їй мав судитися або вдівець, або парубок.

Закривали очі й мацали кілки на чужому тину. Якщо кілок траплявся неотесаний, із корою, то майбутній чоловік дівчині судився багатий, а якщо облуплений, без кори, — то злидень.

На Гуцульщині дівчині зав'язували очі хусткою, і вона йшла до чужого плота, мацаючи вертикальні кілки. Дев'ятого кілка зав'язувала знятою з очей хусткою, а вранці прискіпливо придивлялася до нього. Якщо кілок був рівненький і суцільно вкритий корою, то й чоловік мав трапитись дівці стрункий і багатий. Якщо ж кілок був старий, покручений, до того ж облуплений, то й наречений міг бути такий самий — старий, горбатий, та ще й бідний.

Loading...

 
 

Цікаве